WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Совість Риму – соціо-культурна роль стоїцизму - Курсова робота

Совість Риму – соціо-культурна роль стоїцизму - Курсова робота

та мізерність людської особистості, про що свідчить велика кількість текстів. І хоча іноді філософ і намагається протиставити цим думкам традиційний стоїчний ідеал мудреця, йому це ніколи не вдається. Духом відчаю та занепаду пройнята уся книга Епіктета: "Когда вы насыщаетесь сегодня, вы сидите и плачете о завтрашнем дне, где вам взять поесть. Рабское ты существо, если получишь, то будет, если не получишь, то уйдешь: дверь открыта. Что ты сокрушаешься? Где тут еще место слезам? Какое тут основание для лести? Почему завидовать другому?" (I, 9, 19 - 21, Sonline, Таронян). Для Епіктета будь-яка людина, і навіть бог, навіть сам Зевс, слабкий, одинокий і нещасний. Звідси він визначає і завдання філософії. За Епіктетом, "начало философии… есть осознание своего бессилия и несостоятельности в необходимых вопросах" (ІІ, 11, 1).Епіктет бачить в філософії не вільну діяльність гордого, спокійного та безпристрасного мудреця, як це було у давніх стоїків, а надію жалюгідної та безнадійної людини. Звідси його відоме порівняння філософії з лікарнею: "Школа философа, люди, - это лечебница. Выходить оттуда должны, испытав не удовольствие, а боль…" (ІІІ, 23,30 - 32). Епіктет не надає великого значення наукам та теоретичній філософії, єдиною його пристрастю було доброчесне життя. "Зачем мне заботиться, - запитує він, - о том, состоят ли все существующие вещи из атомов… или из огня и земли? Разве не достаточно знать истинную природу добра и зла?" (Лукиан, Демонант, 55; Епиктет. Беседы; фрагмент 1). Епіктет ніде відкрито не рве зв'язків з вченням старих стоїків, іноді він навіть захищає стоїчну ортодоксію, але ніякого внутрішнього значення ці стоїчні вчення для нього не мають. Уся філософія, яку проповідує Епіктет має яскраворелігійний характер. Роздавленій, безпомічній людині залишається лише одне - надіятися на милість божу.
Самим моральним благом є дар божества, а відсутність моралі - це безбожність. Епіктет, як і старі стоїки, захищає віру у пророцтва і схвалює поклоніння народним богам, хоча його особиста релігійність має більш напружений, інтенсивний та інтимний характер. Усе життя людини, на думку філософа, повинно бути хвалою божеству, яке постійно піклується про людей. Людина - це божественна істота, "сын Зевса" (І, 3, 21), частина божества, звідси у ній закладене усвідомлення морального обов'язку, світового громадянства, братської любові до всіх і т.д. "Ты - склок бога, ты содержишь в себе какую-то частицу его. Так почему же не ведаешь ты об этом своем родстве?" (ІІ, 8, 11). Загалом, усіма своїми поглядами Епіктет дуже близько підходить до християнського вчення. Він зневажає рабство, засуджує смертну кару і хоче, щоб зі злочинцем чинили так, як з хворим. Він формулює одну з версій Золотого Правила: "Чего ты хотел бы избежать, то не должно причинять другим" (фрагмент 42). Епіктет радить на зло відповідати добром. Ми знаходимо у нього слова, які дихають благочестям Августина та красномовством Н'юмана. І тому не дивно, що християни - Святий Іоан Златоуст та Августин щиро захоплювалися Епіктетом, а його синоптичний "Довідник" став основним "порадником" з монашеського життя.
Великим шанувальником та прихильником Епіктета-раба був імператор Марк Аврелій, останній значний стоїк, філософію якого можна розглядати як завершення античного стоїцизму і одночасно його повний занепад. На це існували певні об'єктивні причини. Новий режим з приходом Антонінів перестає бути проблемою. Економічна стабілізація та політична лібералізація сприяють тому, що суспільна думка правлячого класу остаточно примиряється з цезаризмом. Якщо ж час від часу який-небудь мандрівний філософ стоїко-кінічного типу ще надихається прикладами Музонія та Епіктета і грає в готовність до політичного мучеництва, то це залишається лише безневинною позою. Епіктетівський пафос суворого суду над життям вже ні для кого не був цікавим. Звичайно, знаходились люди типу Марка Аврелія, але їм стоїчний моралізм допомагав відійти від зовнішнього світу, з яким було повністю втрачене взаєморозуміння. Філософія зовні опиняється у сприятливих умовах, але стрімко втрачає свою популярність та життєвість: її поважають, але нею не живуть.
Отже, Марк Анній Вер народився у Римі в 121 році. Його рід своєю чесністю завоював собі когномен Verus - "правдивий". Рідко якому хлопчику доводилось мати настільки благотворне дитинство. "Богам, - писав він п'ятдесят років по тому, - обязан добрыми дедами, добрыми родителями, доброй сестрой, хорошими учителями, хорошими родственниками и друзьями, почти всем из того, что у меня есть хорошего" (Марк Аврелий, І, 17). Час врівноважив його щастя, давши йому розпусну дружину та безпутного сина. Його твір "Роздуми" або "До самого себе" дає інформацію про усі чесноти цих людей, про ті цінні уроки скромності, терпіння, мужності, благочестя, простоти життя, які вони йому дали. Ніколи ще дитина не виховувалася так наполегливо. У Марка Аврелія було сімнадцять вчителів, що звучить досить шокуючє, але він дуже вдячний усім їм, щовони позбавили його необхідності вивчати логіку, астрологію, дякує стоїку Діогену за те, що він розвіяв його забобонність, Юлія Рустіка за те, що він познайомив його з Епіктетом, і Секста з Херонеї за те, що той навчив його жити у згоді з природою. З дитинства Марк настільки був захоплений філософією, що на деякий час повністю поринув в аскетизм, ледве не зіпсувавши і так слабке здоров'я. У віці дванадцяти років він одягнув грубий плащ філософа, спав на солом'яній підстилці і довго не піддавався проханням матері спати на ліжку. До того як стати людиною, він був уже стоїком. Але Марку Аврелію не судилося стати філософом-професіоналом, хоча він і бажав цього усім серцем. Обставини змусили його стати професіоналом-імператором. Такою була воля долі.
Ще з раннього віку Марк був дуже захоплений філософом-стоїком Епіктетом. Його "Бесіди" вплинули і на двадцять книг Марка Аврелія ("Наодинці з собою", "Роздуми"), що були написані вже в зрілому віці. Часто думки Епіктета повторюються Марком Аврелієм, але про "плагіат" не може бути й мови, адже у того ж Епіктета можна знайти думки, що приписуються Зенону Кітионському, Клеанфу чи Хрісіппу. Це одна й та ж філософія, хоча і на різних етапах розвитку.
Марк Аврелій є істинним представником пізнього стоїцизму, оскільки він також найбільшу увагу приділяє етиці, а не фізиці чи логіці.
Наскільки Марку Аврелію вдалося застосувати ті високі морально-політичні принципи, які ми знаходимо в його "Роздумах"? Відповідь на це запитання полягає в тому, що філософія Аврелія не має розбіжностей з його практичною діяльністю. В його свідомості між філософією та життєвою практикою не було ніякого антагонізму, для нього temporalia не повинна була розходитися з spiritualia. Проте, водночас Марк Аврелій далекий від усіляких утопій. Філософія залишається законом життя, але філософ повинен розуміти недосконалість людини. Неможливо насильно обновити світ, ввести новий порядок, адже правитель не може управляти і думками і почуттями людей. Марк Аврелій зневажає деспотизм, навпаки, він ще з дитинства був знайомий з республіканськими ідеями, які зберігались у його родині. Але філософ не розрізняє чітко ці дві форми. Він вважає, що монархію можна виправдати, якщо монарх бачить в собі не лише володаря людей, а й людину.
Марк
Loading...

 
 

Цікаве