WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Совість Риму – соціо-культурна роль стоїцизму - Курсова робота

Совість Риму – соціо-культурна роль стоїцизму - Курсова робота

визнавати за пророцтвами виключний вплив.
За цими двома пунктами він повністю розійшовся з Панетієм.
Саме Панетій переніс стоїцизм до Риму, можливо, не усвідомлюючи, яку важливу роль він буде відігравати для римського суспільства.
Загалом, еволюція, яку пройшла Середня Стоя - найкращий доказ життездатності вчення, етика якого являла собою, очевидно, одне з найпрекрасніших творінь людського розуму в античну епоху.
ІІ. Розвиток стоїцизму у Римі у І-ІІ ст.
1. Римський стоїцизм у контексті доби.
В І ст. н.е. римське суспільство охопили напружені моралістичні пошуки. Вони охопили різні прошарки римлян - від сенатської аристократії, для якої розробляв свої повчання Сенека і до низів, що складали аудиторію вуличних проповідників стоїцизму чи кінізму. Ці дебати були народжені кризовою суспільною ситуацією, що була пов"язана із становленням цезаризму. В силу того, як зміцнювалась військова диктатура і республіка поступалась місцем імперії, утверджувалась офіційна, доктрина про необмежену владу правителя. За зразком Сходу намагались обожнювати римського володаря. Ще в 43 р. до н.е. було проголошено про божественність Юлія Цезаря. Поступово особу володаря вже забороняється критикувати, і входить в традицію переконання, що воля імператора є законом. Нові політичні відносини майже всюди викликали пасивне незадоволення. В умовах великої кількості кровопролитних політичних експериментів серйозний моралізм мусив прийняти критичну позицію по відношенню до життєвої реальності.
Таким чином, в І ст.н.е. перед римлянами повстало питання про те, "як слід вести себе перед обличчям тирана". Насамперед це питання хвилювало тих, хто займався розробкою питань моралі, а ними насамперед були римські стоїки: Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. Основним заняттям багатьох філософських шкіл в цей період стає складання мужніх сентенцій на випадок розмови з "тираном". Саме цією суспільною ситуацією зумовлений тип стоїчного філософствування І ст.н.е. Перед мислячими людьми греко-римського світу в цю епоху безумовно найважливішим є одне: заново знайти правильну лінію людської поведінки в умовах розвалу усіх етико-соціальних норм та цінностей. Обов"язком філософів стає завдання допомогти людству, що заплуталося у своїх помилках. В це однаково вірять і самі філософи і їх аудиторія.
При всьому цьому філософія стає вузькоспеціалізованою і буденною; ні спекулятивна діалектика, що досягла вершини в епоху полісної класики, ні емпіричний енциклопедизм, що процвітав в умовах еллінізму, нікому не імпонують. Інтерес до етики в епоху імперії стає домінуючим. Теологія, яка була частиною фізики, набуває спіритуального забарвлення. Філософія сама зводить себе до чистого моралізму, до того ж - до моралізму досить жорсткого, доктринерського, імперативного. Ціною такої редукції філософії вдається на певний час підвищити свою соціальну життєдіяльність. Для епохи перших цезарів філософ-мораліст - це істинний "володар душ". Моралістична філософія стає у центрі духовного життя і підпорядковує своїм правилам і літературу. У книгах читач тієї епохи шукає насамперед моральних істин.
2. Совість Риму - соціо-культурна роль стоїцизму.
Чому стоїцизм, зародившись у Греції, настільки прижився в Римі і почав відігравати роль національної філософії?
Як вже було раніше згадано, до Риму стоїцизм був перенесений Панетієм, представником Середньої Стої. І саме в Римі стоїцизм воістину знайшов свою другу батьківщину. Тут він помер і став безсмертним. Дійсно, коли ми чуємо слово "стоїк" чи "стоїцизм", в нашій свідомості виникає образ Риму, образ того ж самого Сенеки, Епіктета чи Марка Аврелія… Мало хто згадає при цьому, що першою батьківщиною стоїцизму була все ж таки Греція і майже усе з філософської точки зору цінне та оригінальне у стоїцизмі розроблене грецькими філософами, а не римлянами. У чому ж тоді справа?
А справа в тому, що історичне значення римських стоїків взагалі знаходиться поза сферою питання про новизну та новаторство. Римські стоїки передусім є "вчителями життя", "вічними супутниками" людства, точніше, тієї його частини, яка за своїм світосприйняттям близька до стоїків. Епікурейцю стоїки видаються надто суворими, скептику - надто фаталістичними. Але головне полягає в тому, що наші душі повинні бути налаштовані в унісон зі стоїками, і тоді нам ніякі аргументи та докази не знадобляться. Ми просто розкриваємо книгу "роздумів" Марка Аврелія і відразу розуміємо - це "наше", якщо ж ні, то ніякі аргументи нам не допоможуть.
Ці обставини частково пояснюють такий значний успіх стоїцизму на римській основі. Римляни у своїй переважній більшості були народоом стоїчним. Вони легко поступалися в різних сферах життєдіяльності іншим народам, особливо грекам. Крім однієї. Класична цитата з Вергілія краще пояснить, що це була за "сфера":
"Смогут другие создать изваянья живые из бронзы
Или обличье мужей повторить во мраморе лучше;
Тяжбы лучше вести и движенья неба искусней.
Вычислять иль назовут восходящие звезды, - не спорю:
Римлянин! Ты научись народами править державно -
В этом искуство твое! - налагать условия мира,
Милость покорным являть и смирять войною Надменных!"
(Энеида, VI, 847 - 853; перевод С.Ошерова)
Римляни - воїни, "мужі", "державники" і завойовники - були стоїками ледве не від народження. Цю думку дозволить розширити розгляд основ римського "морального кодексу", який включав благочестя (pietas), вірність (fides), серйозність (gravitas), твердість (constanta); всі вони об'єднуються у поняття virtus (доброчесність). Цей кодекс сформувався у Римському суспільстві в глибоку давнину і залишився майже незмінним до ІІ ст. до н.е. У І ст. до н.е. Цицерон говорить в сенаті: "Каким бы высоким ни было наше мнение о себе, отцы-сенаторы, мы не превзошли ни испанцев численностью, ни галлов силой, ни грековискусствами, ни, наконец, даже италийцев и латинов внутренним и врожденным чувством любви к родине, свойственным нашему племени и стране; но благочестием, почитанием богов и мудрой увереностью в том, что всем руководит и управляет воля богов, мы превзошли все племена и народы"5
Отже, римлян не цікавило питання, "оригінальна чи неоригінальна" та чи інша філософія. Їх хвилювало лише одне: наскільки ця філософія відповідає їх переконанням, чи може вона допомогти в їхньому нелегкому житті, наскрізь пройнятому ідеєю держави і права. Стоїцизм прекрасно підійшов на цю роль.
Філософія "героїчного песимізму" (саме так можна охарактеризувати стоїцизм) була співзвучна світосприйняттю римського народу. Більше того, стоїцизм потрапив в Рим саме в той час, коли за своїм історичним віком відповідав Греції епохи Зенона: історичні сутінки згущувалися вже й над ним. Як капітан повинен залишати поринаючий у стихію води корабель останнім, так і на стоїка-римлянина чекала перспектива продемонструвати "місту та світу" свою абсолютну витримку і довести свою непорушну вірність імперії. Йому не було на кого жалітися, не було на що надіятися, йому потрібно було тільки мовчки та з гідністю померти. Звичайно, усе це стосується не усіх римлян, а лише свідомих носіїв "римської ідеї". Стоїцизм був специфічною філософією, яка була спрямована здебільшого на аристократію, а не на маси, хоча стоїки водночас казали, що треба вірити в те, в що
Loading...

 
 

Цікаве