WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Совість Риму – соціо-культурна роль стоїцизму - Курсова робота

Совість Риму – соціо-культурна роль стоїцизму - Курсова робота

(II - I ст. до н.е.), який представляють Панетій та Посідоній, і останній період римської Стої - "Нова Стоя" (I - II ст.), найяскравішими представниками якої були Сенека, Епіктет та Марк Аврелій.
Що стосується ранніх грецьких стоїків, то їх вчення, маючи на меті відповісти на питання про смисл та мету життя, складалось саме як цілісна філософська система (у боротьбі з ворожим епікуреїзмом), в межах якої відповідь на будь-яке конкретне запитання можлива лише в тому випадку, якщо вона добре обгрунтована.
Зенон, наприклад, вчив, що кінцева мета людини - "жити згідно з природою". Діоген Лаертський повідомляє, що Зенон був "першим", хто "заявив" про це у своєму трактаті "Про людську природу". З того часу ця думка повторювалась сотні, а можливо, і тисячі разів - від палкого заклику Ж.-Ж. Руссо "повернутися назад до природи" і до сучасних нудистів, які вважають, що ходити без одягу - це значить жити "згідно з природою".
Але що ж таке "природа"? Жити згідно з природою, продовжує Зенон, це те ж саме, що жити згідно з доброчесністю: сама природа веде нас до доброчесності. "И наоборот, жить добродетельно - это значит то же, что жить по опыту всего происходящего в природе, потому что наша природа есть лишь часть целого. Стало быть, конечная цель определяется как жизнь, соответствующая природе, жизнь, в которой мы воздерживаемся от всего, что запрещено общим законом, а закон этот - верный разум, всепроникающий и тождественный с Зевсом, направителем и распорядителем всего сущего. Это и есть добродетель и ровно текущая жизнь счастливого человека, в которой все совершается согласно с божеством и служит воле всеобщего распорядителя."4
Навіть при поверхневому аналізі цього уривку не можна не помітити, як органічно і нерозривно пов'язані у ньому фізика, натурфілософія, логіка, і етика. З цих категорій, мабуть, найвідомішою є категорія Логоса, запозичена стоїками з філософії Геракліта. У нього ж стоїки запозичили вчення про походження світу з вогню і про періодичну світову пожежу. Взагалі, фізика стоїків виросла з переконання, що світ має суцільну будову: він увесь матеріальний, живосущий, досконалий. Завдяки цьому вони змогли створити моністичну систему, яка відрізнялась від систем Платона і Арістотеля, які були пройняті дуалізмом тіла і духу, матерії і життя, Бога і світу. Монізм стоїчного типу найяскравіше виступає у світлі доктрини так званих "розумних зародків". Світ і все у світі народжується з унікального матеріального субстрату, утвореного з іманентного Логосу, який здатний опредмечуватися у безкінечну кількість речей. Тому Логос - це ніби зародок усіх речей. Ідеї та форми Платона та Арістотеля тут об'єднані в єдиний Логос, що реалізує себе в безкінечних зародках, потенційних силах, внутрішньо характерних матерії. Увесь універсум, в такому розумінні, є єдиним організмом, в якому усе гармонізоване та симпатизоване, тобто одне сприймається через інше, а разом через все. Це і є теорія "універсальної симпатії".
Для стоїків буттям є лише те, що діє і підлягає дії, а діяти і підлягати дії можуть тільки тіла. Отже, тільки вони є буттям. З цього слідує, що душі, якщо вони існують, - тілесні. Більше того, не тільки речі, але й властивості речей - тілесні: тілесні - чесноти, боги. Стоїки заперечували те, що існує щось нематеріальне, духовне, чи ідеальне буття, тобто вони були матеріалістами. Що нематеріальне - те є небуттям: порожнеча, простір та час. Вони погоджувались, що предметом загальних понять є не матеріальні речі, а відірвані загали, але й заперечували те, що предметом загальних понять є дійсне буття. Ці поняття були для них витворами мови, які не мають відповідників у дійсності. Внаслідок свого матеріалізму стоїки займали ту позицію, яка пізніше називалася номіналізмом.
Стоїки виходять з двох принципів буття: "пасивного" і "активного", ототожнюючи перший з матерією, а другий з формою і відстоюючи їх неподільність. Форма - це божественний розум, Логос, Бог. Пасивний принцип - це матерія; принцип активний - це розум в матерії, тобто Бог.
Форма була для стоїків матерією, але більш витонченою, аніж звичайна. Вони уявляли її собі на подобу вогню і повітря, подібного до теплого повітря, подиху і називали її "пневма", тобто подих. Вона наскрізь пронизує пасивну матерію, наче вогонь, наче розплавлене залізо, а пронизуючи, формує її, становить "властивості" мертвих речей, "природу" рослин, "душу" тварин, "розум" людини. Тому мертві предмети по суті своїй не відрізняються від душ, а розумні особи - від нерозумних, оскільки пневма однакова всюди, немає різних родів тіл, є тільки різні ступені напруження пневми. Усяка матерія має в собі джерело руху та життя. Отже, концепція світу у стоїків була динамічною.
Пневма - божественна, вона є джерелом життя, єдності світу, а так як вона пронизує кожну річ, то й кожна річ - божественна. Можна сказати, що стоїки визнавали лише природний світ, але вбачали в ньому надприродне єство. Вони знали лише матерію, але приписували їй властивості душі, розуму, навіть Бога. Через те їх матеріалізм не мав чистого характеру. Божественне, вони вважали, існує, але не поза світом, а в ньому. Воно з ним ідентичне - ось це і є пантеїзм стоїків.
Стоїки також розробили так звану "теорію вічного повернення". Вони вважали, що коли збіжить час, буде світова пожежа, у вогні якої згорить космос, світ очиститься, залишиться лише вогонь. На попелі народиться новий світ ("palingenesia"), усе повториться спочатку ("apocatastasis"). Будь-яка людина знову народиться на землі і буде такою ж, як у попередньому житті. Але оскільки всесвіт розумний і доцільний, запліднений Логосом, то мусить існувати якась мета його перетворень. Цю мету становлять істоти, в яких праматерія доходить до найвищої напруги й досконалості: це - розумні істоти, боги і люди. Людські душі не вічні, але триваліші від тіл, здатні існувати в залежності від ступеня напруженості, здобутої під час життя. Душі мудреців існують аж до пожежі світу. Звідси - завдання людини: вона є частиною всесвіту, розумного, божественного, тож вона має жити згідно з всесвітом і бути вірною законові, який править усією природою.
Верховну силу стоїки часом називали Богом, а часом Зевсом. Бог - це не щось окреме від світу; Він - душа світу, і в кожному з нас є частина Божественного Вогню. Зенон визначав Бога саме як вогненний дух світу, як матеріальну субстанцію. Тертулліан твердить, що за словами Зенона,Бог наповнює собою матеріальний світ, як мед наповнює стільники. Бог, Дух, Доля, Зевс - це одне й те ж саме. Доля - це сила, яка надає руху матерії; "Провидіння" й "Природа" - її інші імена. Загалом, провидіння (pronoia) - це "фатум". Цей фатум стоїки пояснювали як серію незворотних причин. Як і Логос, він усе виправдовує: що сталось, що відбувається, що відбудеться. Але як же тоді врятувати свободу людини у цьому фаталізмі? Необхідно змиритися з тим, чого хоче Доля, тому що Доля - це Логос. Якщо ти бажаєш того, чого бажає Доля, то ти бажаєш розумного, а , значить, співпадаєш з Логосом. Тепер зрозумілі слова послідовника Зенона Клеанфа.
Веди мене, Зевсе, і ти, о Доле,
Веди мене й далі.
Яке б не послала орати поле,
Веди мене й далі.
Без страху піду, а коли й без охоти -
Все ж мушу іти і себе побороти.
Важливо також розглянути
Loading...

 
 

Цікаве