WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Початок філософії у Китаї - Реферат

Початок філософії у Китаї - Реферат

"Лунь-юй". У період імперії Цинь вона була спалена, потім відновлена у трьох варіантах. Прийнятий зараз текст складається з дванадцяти глав. Цю книгу освічений китаєць вивчав напам'ять ще у дитинстві та керувався їй усе життя.
Конфуцій був вихідцем з аристократичного, але обіднілого рода. Це не могло відбитися на його вченні, якесполучає в собі елементи нового з елементами стародавності. Сам Конфуції розповідає про себе, що у дитинстві він жив бідно, та йому довелося навчитися тому, що не має ціни у тому суспільстві, у якому він живе (Конфуцію доводилося бути і пастухом, і сторожем), що у п'ятнадцять років він звернув свої думки до навчання, у тридцять - здобув самостійність, у сорок - звільнився від сумнівів, у п'ятдесят - пізнав волю неба, у шістдесят - навчився відокремлювати правду від неправди, у сімдесят - став іти за бажанням свого серця, при цьому не порушуючи ритуалу. У нього було безліч учнів; імена двадцяти двох збереглися.
Учні розповідали про свого вчителя, що він був м'яким, доброзичливим, чемний, ощадливим, поступливим, він не вдавався у пусті роздуми, не був категоричним у своїх судженнях, не проявляв впертості і не думав про себе особисто (ще він вчив чотирьом речам: розумінню книг, моральній поведінці, відданості государеві, та правдивості). Конфуцій самокритичний. Він не вважав, що народився вже зі своїми знаннями. Своїми знаннями він вдячний наполегливості та навчанню. Його творчі здібності невеликі. Хоча він часто цілими днями нічого не їсть, а ночами не спить - все думає, -- користі від цього, як йому здається мало, і він не тільки створює, скільки передає. Усі його знання - плід любові до стародавності, у яку він вірить та яку він любить. Він з захопленням говорить про "Ши-цзин" - ця книга "може надихнути, розширити кругозір, зблизити з іншими людьми, навчити, як стримувати своє незадоволення". З цієї книги ти довідаєшся, "як потрібно вдома служити батькові, а поза домом - державі, а також назви звірів, птахів, трав та дерев". Той, хто не читав "Ши-цзин", "подібний тому, хто стоїть мовчки, повернений обличчям до стіни". Конфуцій бачить у "Книзі пісень" не стільки поетичний твір, скільки втілення правдивого вчення про моральну поведінку та найкращим керуванням державою. Історичний ідеал Конфуція міститься у минулому.
Конфуцій не вважав себе і тим, хто втілює в себе етичний потенціал, -- "шляхетною людиною". Філософ не повинен ні журитися, ні сумніватися, ні лякатися. Про нього мало хто знає. Інша річ, з гіркотою зауважує Конфуцій, якщо б він показав майстерність стрільби з луку чи керуванням колісницею. Чи не зайнятися цим? Його не залучають до керування державою, хоча він "через три роки домігся б успіхів". Адже усе його вчення - мистецтво керування державою, навіть "Книгу пісень" він вивчає з цілю удосконалити це мистецтво.
Таке мистецтво і є предметом його вчення. Але Конфуцій ототожнює його з мистецтвом справедливості, моральності. Політика у нього тотожна етиці. Конфуцій не виключає культу неба; напроти, він повністю приймає той ритуал поклоніння небу, який існував у Китаї та котрий повністю міг здійснити лише ван. Доля самого вчення Конфуція залежить від волі неба, та воно і нього прихильне. Він пізнав волю неба у п'ятдесят років, і усе його життя - служіння цій волі; небу він вдячний усім. І хоча люди не знають його, з нього достатньо того, "що небо знає мене". Людей він не звинувачує. Проте небо Конфуція - це вже не міфологічне небо "Ши-цзина". У Конфуція немає навіть згадки про Шанді, верховного владику, вишнього государя великих небес "Ши-цзина". Небо Конфуція - відволічена, безлична сила, доля, закон, дао. Це правильний шлях, моральний принцип, якому потрібно слідувати.
Декілька висловів Конфуція про небо та долю:
Нема про що молитися тому, хто провинився перед небом ("Лун'юй", гл. "Баю").
Небо породило в мені де (гл. "Шуер").
Хто не признає долі, той не може вважатися шляхетною людиною (гл. "Яо ює").
Конфуцій повністю поділяє традиційний культ предків, жертвоприношення духам предків, дух землі, зерна... Проте у Конфуція прослизає думка, що живі люди цінніші вмерлих, що служіння людям важливіше ніж служіння духам, або б він не говорив "Не навчившись служити людям можна б було служити духам?". Більш того, почитаючи духів, треба бути від них подалі. Жертви потрібно приносити лише своїм предкам.
Звертаючись до головного предмета своїх роздумів - до суспільства, Конфуцій знаходить його стан незадовільним. Цей стан викликає в нього почуття скорботи: мораль не удосконалюється, вивчене не повторюється, принципам боргу не слідують, недобрі вчинки не виправляють, "людей, розуміючих мораль мало". Люди здавна не володіють таким найвищим принципом поведінки як "золота середина". Соціально-моральний ідеал Конфуція у минулому. У всякому випадку, йому так здається. Він захоплюється давниною: раніше усе було краще, у давні часи не звертали уваги на дрібниці, вели себе гідно, відрізнялися прямотою, вчилися для того щоб удосконалюватися, уникали людей з поганими виразами та манерами. Конфуцій звеличує древніх правителів (Яо, Шуня, Юя та іншіх), давні ритуали, ритуальну музику.
Звичайно, важко виділити саме головне у Конфуція. Його вчення далеке від ідеалу філософії як системно-раціоналістичного світогляду. Світоглядницький аспект філософії у Конфуція розвинений слабо. Краще з раціоналізованістю. І зовсім погано з логічною систематизованістю. Тому важко сказати, у якому ціннісному відношенні стоять у нього поняття "золота середина" (жун юн), "людинолюбство" (жень) та "взаємність".
Декілька висловів Конфуція про "жень" та "взаємність":
Шанування батьків та братська любов - основа жень. ("Лун'юй", гл. "Сюеер").
Серед шляхетних можуть зустрічатися і ті, хто не проявляє жень, але серед дрібних людей не може бути тих, хто проявляє жень (гл. "Сюеер").
Цзи Гун спитав вчителя: "Чи можна одним реченням [словом] виразити правило, якому необхідно слідувати усе життя?" Вчитель відповів: "Можна. Чого не бажаєш собі, того і не роби іншім" (гл. "Лин Вей-гун").
Мабуть, "взаємність" є у Конфуція найвищим моральним імперативом, тим самим "одним словом", вказати яке просив його учень, щоб він міг користуватися їм усе життя. Конфуцій відповів: "Це слово - взаємність". І далі іде формулювання найвищого морального заповіту (що з'явиться у Біблії лише через 500 років!), достатньо узагальнена для того, щоб вже на підставі якої можна було б говорити про деяку філософічність раннього конфуціанства. У тексті Лун'юй є і більш розгорнений варіант цього ж морального заповіту: "Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді у державі і родині до тебе не будуть почувати ворожнечі".
Що стосується "золотої середини", або "золотої міри", то ці поняття як би регламентують поведінку людини. Середина у поведінці - середина між
Loading...

 
 

Цікаве