WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Людина в соціокультурному середовищі - Реферат

Людина в соціокультурному середовищі - Реферат


Реферат на тему:
Людина в соціокультурному середовищі
ПЛАН
1. Проблема дослідження людини в філософії
2. Соціально діяльна суть людини
3. Людина і суспільство
4. Людинотворча суть культури
Література
1. Проблема дослідження людини в філософії
Кінчається XX ст., а інтерес до проблеми людини не спадає. Здійснюваний тепер цивілізований поворот, трансформація індустріальної цивілізації в інформаційне суспільство різко підвищують роль людської індивідуальності, творчого початку в людині, у розвитку всіх сфер суспільства. Відхід з історичної сцени домінуючих ще недавно тоталітарних режимів, минула і триваюча деколонізація, тенденція переходу до соціальне орієнтованого, демократичного і правового суспільства, катастрофічне падіння матеріального і соціального статусу людини ось важлива особливість і характерна риса сучасності. Відбуваються наполегливі спроби створити так звану розуміючу соціологію, психологію особи та ін. Адже сучасна наука формує так звану картину Всесвіту, філософія ж є теоретичне відображення світогляду, де картина Всесвіту є лише миттю, для неї характерний об'єктивний підхід, є холодною відомістю даних про Всесвіт, взятому самого по собі, без людини. В картині Всесвіту відсутня свобода, спонтанність, творчість. Філософія ж стержень світогляду, відображає відносини і ставлення людини до Всесвіту. Це не просто знання, а знання, що мають цінності, це знання, що допомагають досліджувати Всесвіт і сенс буття людини. Людина ж для науки, філософії не просто річ серед речей, а суб'єкт, здатний до зміни Всесвіту і самого себе.
Здавалось би, що людина не становить якусь таємницю. Кожний упевнено виділяє людину з навколишнього світу, її відмінність від всіх інших істот вважається очевидною. Та філософія виправдана тим, що виходить за межі очевидності, говорив іспанський філософ Хосе ОртегаіГассет. Виходить філософія за такі межі і в дослідженні людини. Та в таких міркуваннях Хосе ОртегаіГассет не один. Ще Іммануїл Кант прийшов до висновку, що в філософії існує три питання, на які філософія покликана відповісти: що я можу знати? На що я можу сподіватися? Що я маю робити? І все це покривається, як писав Іммануїл Кант незадовго до смерті в "Логіці", одним питанням: що таке людина? Отже, загадка людини дійсно існує.
В одній із книжок "Люди або тварини" розповідається, що експедиція європейців, яка відправилась в Анди в недоступний район, виявляє якесь дике плем'я або стадо чи то людей, чи то тварин. Волею випадку одного з них убито. Виникає питання: кого вбили? Якщо людину, то має бути кримінальна відповідальність за вбивство. Якщо ж вбито тварину, то такої відповідальності немає. Та як же визначити належність представників племені: люди чи тварини? Зробити це здається неважко, треба визначити критерії, що відрізняють людину від тварини. Починається обговорення. Називаються різні критерії: моральність, релігійність, мова, свідомість та ін. Та поряд з моральними людьми є і неморальні, але не перестають бути людьми. До того ж моральність не містить в собі самій основи для відмінності Добра і Зла. Те ж можна сказати про релігію. Є і люди, які не вірять в Бога. Мова теж не може стати критерієм. І в тварин є багато спритності та кмітливості, що не зводяться до безумовних і навіть умовних рефлексів, але свідчать про розвинутість психіки. Тут важко виділити крите-рії, що відрізняють людей від тварин. Ще Рене Декарт висував питання: як же можу бути упевнений, що фігури в капелюхах і плащах, які бачу із вікна, насправді не автомати, що приводяться в дію з допомогою пруж'ин і передаточних механізмів, а дійсно люди? Отже, важко знайти критерії, що з певністю виділяють людину з навколишнього світу. Доводиться вдаватися до концепції вроджених ідей. Рене Декарт підкреслював: мій розум з незаперечністю містить в собі ідею людини. Цю ідею вклав Бог. Але Бог не може ввести в обман. Тому, з Божою допомогою я правильно відрізняю людей від нелюдей. Та ідея людини може взята обманщиком, а саме Сатаною, що Рене Декарт і засуджує. В філософії поняття таємниця людини вживається в різних позиціях і розуміннях. Так, людина є таємниця в тому розумінні, що до неї не можна повністю застосувати народжені в надрах раціоналізму формули "зрозуміти предмет отже побудувати його" (Спіноза), "зрозуміти отже відобразити в поняттях" (Гегель) та ін. Філософ Михайло Бахтін говорив: "Людина не може бути поняттям". Тому це сфера відкрить, пізнання, повідомлень тощо. Тут важлива і таємниця. І не можна переносити на них поняття вічного пізнання.
В XX ст. сформувалось стійке розуміння того образу людини, який склався в античності. Проблема людини, ЇЇ життя, смерті, призначення та цінності, природи та сенсу існування і перспектив розвитку здавна предмет зацікавленості людей, їх життєвих турбот та філософських роздумів. Ці питання завжди вічні і завжди вічно нові, кожного разу постають перед людиною, яка живе у конкретних історичних умовах, вирішує питання свого часу, інакше мислить, відчуває та розуміє світ. Питання виникають та одержують перші відповіді ще в міфологічних та релігійних вченнях стародавніх народів, у їх легендах та священних писаннях і тільки пізніше стають предметом філософського осмислення. В історії розвитку ан-тропологічної думки утворилися дві загальні тенденції осягнення людини натуралістична, що виходить з невідривного взаємозв'язку людини та природи, і ідеалістична, що акцентує увагу на духовному вимірі людини, у крайній формі протиставляє тілесне та духовне у неї. Ці тенденції взаємодоповнюють одна одну та складаються уже у стародавній філософії.
2. Соціально діяльна суть людини
Цілісний образ людини не виникає у філософії історично одномо-ментно. Але і логічно образ людини може бути сформований лише шляхом сходження від абстрактного до конкретного, виявленням та осмисленням різноманітних, суперечливих взаємозв'язків у системі, якщо не розкрита суть самої системи. Тому філософські роздуми про людину починаються з питання про її суть, виявлення багатоманітності суттєвих взаємозв'язків у системі.
Починаючи з середини XIX ст. на зміну прагненням сформувати абстрактнозагальну суть людини прийшло розуміння, що суттєві характеристики людини можна виявити тільки на шляху розкриття своєрідності її буття. Саме це мав на увазі Карл Маркс, коли наполягав, що "суть людини не є абстракт, властивий окремому індивіду". У своїй дійсності людина є "сукупністю суспільних відносин". Тут мова йде не про суть, яка надана внутрішньому світу людини (це і буде "абстракт, властивий окремому індивіду"), а про суть реалізовану, розгорнуту у зовнішньому світі (тут знаходить прояв як "сукупність суспільних відносин"), між тим цю тезу часто інтерпретують так: "суть людини є сукупністю суспільних відносин", чи навіть твердять, що "людина є сукупністю суспільних відносин". Тим самим надають висловлюванню Карла Маркса зовсім інший зміст. Таке тлумачення є хибним.
Сукупність суспільних відносин виражає суть суспільства, а нелюдини. Відмовившись від вульгарного розуміння такої тези і використовуючи її позитивний пізнавальний потенціал, з'ясуємо специфіку людського буття, співставивши його з життям тварин. Насамперед, виявляється, що тварини є закритою системою фізіологічних рефлексів та інстинктів, прив'язані до середовища, специфічного для кожного виду, оскільки те, що відповідає сукупності їх видових ознак. Поведінка та спосіб життєдіяльності тварин генетичне обумовлені. Ніщо не примусить, наприклад, вовка поводитись як заєць.
Loading...

 
 

Цікаве