WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Детерміновість і свобода людських дій і вчинків - Реферат

Детерміновість і свобода людських дій і вчинків - Реферат

визначається свобода хотіння людини, тобто те, наскільки остання є вільною в самому своєму хотінні (на основі якого й доконує власний вибір). Проте й свободи хотіння теж виявляється замало, оскільки аналогічні проблеми постають і щодо людської волі загалом, більш-менш частковим елементом якої є кожне окреме хотіння.
Таким чином, ми, нарешті, підходимо до самої серцевини питання про моральний зміст людської свободи. Як ми вже могли пересвідчитися, це питання неможливо розв'язати на рівні розгляду окремих дій, актів вибору тощо, не звертаючися до цілісності людського суб'єкта. Інакше кажучи, свобода стає моральною проблемою для людини лише за припущення, що, реалізуючи ті чи інші дії, обираючи певні цілі, цінності, варіанти поведінки, віддаючи перевагу тим або іншим мотивам, хотінням тощо, людська особистість разом з усім цим обирає насамперед саму себе, вільно визначає загальну практичну скерованість свого буття - що, власне, й охоплюється поняттям "воля". Таким чином, з-поміж усіх форм, різновидів свободи найбільш істотною і засадничою з погляду етики виявляється свобода волі - здатність людини вільно визначати власну життєво-практичну спрямованість як певного роду ціле.
До сказаного варто додати, що звичайно проблематика свободи поділяється й відповідно до тих основних сфер буття, з якими має справу людина: навколишнього природного світу, суспільства й буття самої людини як такої. У відношенні до природи свобода людського суб'єкта постає переважно в її діяльно-творчому аспекті: людина, користуючися власною неску-тістю суто біологічними обмеженнями, перетворює навколишній світ, вносить у нього нове, використовує його багатства з метою розвитку власної цивілізації; разом з тим під впливом нинішньої екологічної занепокоєності дедалі більшою мірою усвідомлюючи себе вже не повновладним господарем, а, скоріше, "пастухом
буття" (M. Гайдеггер), -вона крок за кроком привчається шукати шляхи й можливості співіснування зі світом природи, гармонізації своїх стосунків з ним.
Щодо суспільного життя, то тут особливої ваги набувають власне соціальні, економічні, правові, політичні виміри людської свободи. Прогрес у цій галузі має полягати в цілісному розвитку всього комплексу свобод, що визначають якість буття особистості в сучасному цивілізованому суспільстві.
Нарешті, важливим аспектом свободи є аспект внутрішній, пов'язаний із здатністю людини усвідомлювати й контролювати власне буття - як то кажуть, володіти собою, бути господарем свого Я. В тактовному вмінні, не насилуючи власне єство, не ставати все ж його рабом, можна вбачати мінімальну вимогу справжньої інтелігентності. Але зазначений аспект свободи за самою своєю суттю насамперед є аспектом моральним: володіти собою, бути господарем своєї волі, свідомо визначати своє місце у світі, свою позицію в житті -це основні суб'єктивні засади, з яких постає моральність як така. Однак чи здатна людина -і до якої міри - справді володіти собою, господарювати над власною волею? І взагалі - як це можливо? Чи не нагадують надто послідовні спроби такого самоопанування славнозвісний "подвиг" барона Мюнхгаузена, котрий за власне волосся витягав себе з болота?
Враховуючи як надзвичайну моральну й Просто життєву важливість проблеми свободи людської волі, так і теоретичну складність її осмислення, неважко зрозуміти, чому саме ця проблема, починаючи від Сократа аж до наших днів, привертала до себе o увагу філософів, теологів, моралістів, слугувала приводом не тільки для палких словесних дискусій, а й для релігійних воєн. Крайні позиції в підході до цієї проблеми дістали в історії філософії назви волюнтаризму і фаталізму. Волюнтаризм (від лат. voluntas - воля; термін запропонований Ф. Теннісом у 1883 р.) розглядає волю як вищу засаду буття загалом і, зокрема, як вищий принцип моральності. У відповідності з таким поглядом, людина має здійснювати моральний вибір і визначати свою поведінку незалежно від будь-яких зовнішніх регламентацій, керуючися лише рішеннями власної волі. В тому чи іншому відношенні точку зору волюнтаризму поділяли Й. Г. Фіхте, А. Шопенгауер, Е. Гарт-ман, Ф. Ніцше. Парадокс волюнтаризму полягає, однак, у тому, що, абсолютизуючи волю, він тим самим ускладнює можливість осмислення виходу людини за її межі; в Ніігдіе це приводить зрештою до відкидання самої проблеми свободи волі, як ми вже бачили вище. У свою чергу, фаталізм (від лат. fatum - 265 фатум, доля) вбачає в кожній події й кожному людському вчинку прояв невідворотної долі, що виключає будь-який вільний вибір і випадковість. Ті чи інші різновиди фаталізму - інколи протилежні за своїми світоглядними витоками - знаходимо в Демокріта і стоїків, Т. Гоббса і Б. Спінози, О. ПІпєнглера й Е. Юн-гера та ін.
Серед мислителів, які зробили найбільший внесок у дослідження проблеми свободи волі, - Августин, І. Кант, А. ІІІопен-гауер, Ф. В. Й. Шеллінг, А. Бергсон та ін. Августин, зокрема, в полеміці з британським ченцем Пелагієм, що розвивав учення про суверенність людської волі у справі спасіння (звідси пелагіанство), розкриває онтологічну й екзистенційну обмеженість прерогатив людської волі, парадоксальним чином пов'язану із самою її свободою. В центрі його уваги - співвідношення свободи людської волі і божественної предестинації; заслуги і благодаті; свободи, добра і зла; свободи і любові. Можна сказати, що саме з часів Августина європейська думка осягає всю парадоксальність, увесь драматизм проблеми свободи волі, духовне й життєве напруження, сконцентроване в ній.
І. Кант аналізує проблему свободи у світлі визначальної для його філософської системи протилежності між світом явищ і світом "речей у собі". Перший безпосередньо спостерігається людиною, е предметом її досвіду, другий перевершує її пізнавальну здатність, проте має пряме відношення до її власної глибинної сутності. Як явище емпіричного (представленого в досвіді) світу людина, за Кантом, є цілком обумовленою, абсолютно невільною істотою, проте як "річ у собі", тобто у своєму сутнісному аспекті, вона незалежна від будь-яких емпіричних детермінацій і є, як їй підказує голос власного сумління, вільним і відповідальним суб'єктом. Зумовленість чинниками повсякденного досвіду формує в люпини "емпіричний характер", цілком придатний для раціонального осмислення, проте як громадянин світу надемпі-ричного, світу "речей у собі", кожен має характер умоосяжний, інтелігібельний, за який і несе відповідальність. Що ж до конкретних закономірностей і механізмів, які вможливлюють феномен свободи волі, то намагатися їх пізнати й описати як такі (тобто перевести в площину явищ), за Кантом, неможливо і непотрібно; досить того, що про свободу свідчить людині сама її моральна свідомість: ти можеш, оскільки ти мусиш (виконати свій обов'язок) ._
Ф. В. Й. Шеллінг заглиблюється в дослідження онтологічних передумов людської свободи волі. На його думку, свободу людини неможливо пояснити поза історичним поглядом на буття загалом, насамперед - на йогобожественну основу. В цьому зв'язку Шеллінг звертається до вчення німецького містика Я. Беме, яке
Loading...

 
 

Цікаве