WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Вплив античної культури на творчість європейських митців та філософів - Реферат

Вплив античної культури на творчість європейських митців та філософів - Реферат

Для Іванова, та і для всієї містичної і напівмістичної культури "срібного віку", творення світу культурних символів було невіддільне від пошуків Бога як субстанції всіх способів релігійного і містичного проникнення в літургійний час. Тому поезія Вячеслава Іванова - не тільки поезія, а й спосіб зняття трагедійної напруги мертвотної буденності, виходу в надособиснісний простір міжлюдської єдності, щось на зразок висококультурного шаманського камлання і шаманського польоту в просторі європейського духу.
Символізм робить спробу перетворити мистецтво на міфологію, але наслідком стало лише створення мистецького простору. Навіть філософське обгрунтування містико-міфологічного символізму О.Павлом Флоренським не створило власного літургійного часу - воно мусіло або розчинитися в православ'ї, або стати єрессю.
Міфологія народилася у вульгаризаторів Ніцше, як от автор "Міфів XX століття" Альфред Розенберг або наш Дмитро Донцов, - але ціною переродження музики діонісійської оргії на рик "білявої бестії", падіння пасіонарності на дно некрофілії.
Цей шлях в історії культури Європи XX століття достатньо описаний. Менше привертала увагу еволюція до міфологічної свідомості від реалізму.
Реалізм (позитивізм, матеріалізм, об'єктивізм тощо) в науці пов'язаний з художнім реалізмом своїми духовними основами. І там, і там ідея реалістичного підходу означає насамперед ідею неупередженості і об'єктивності опису і дослідження. Реалізм і позитивізм міг сполучатися з дозою здорового сумніву і навіть агностицизму, але це не міняло основної спрямованості: чим менше попередніх припущень і передсудів, чим біліша пляма, тим краще заповнювати її рисунками, що в цілому складають карту величезної неосвоеної території, яка називається Всесвіт.
Художній реалізм теж демонструє відсутність апріорної, упередженої, наперед заданої позиції. В цьому розумінні дух "позитивної науки" має щось спільне з "еклектизмом". Архітектурний еклектизм відмовляється від тієї загальної ідеї, яка визначала майбутню цілісність твору в готиці чи барокко. Він іде не від чіткого формального стилістичного задуму, не від норми, а від змісту. Прикраси будуть залучені до конструкції потім, незалежно від характеру самої споруди.
Прагненням уникнути апріорних настанов характеризується і реалістичний літературний твір. На відміну від класицизму, який спирався на архаїчні культурні зразки, від романтизму, який шукав основу для зразка в надчасовому національному дусі, реалізм грунтується на сьогоднішньому повсякденному житті і в ньому якраз і бачить той зразок, ту парадигму, які мають визначити стилістичні риси твору. Щонайбільше реалістичний твір може дозволити собі щось не надто висвітлювати, щоб не бути непристойним, і щось трошки підкреслювати, щоб не бути безідейним.
Слабке місце реалістичної культури - відсутність чіткої межі між літературою і публіцистикою, легкість, з якою твір мистецтва перетворюється на ілюстрації до тієї чи іншої ідеології.
Культура створює світ власних об'єктів із власними властивостями, і спільність культурного світу з міфологією знаходить вияв у тому, що саме цей високий культурний світ розуміється як справжній, реальний у вищому значенні слова. Саме тому, що це - окремий неначе сакралізований світ, в ньому існують речі, об'єкти, через уподібнення яким досягається проникнення в сферу високого і справжнього.
Реалізм неначе б то абсолютно несумісний з цією міфологією культури. Але в ньому є саме та структурна ознака, яка знаходить вияв у прагненні до об'єктного художнього мислення і споріднює реалізм із архаїчним уже для XIX ст. мисленням класичними зразками. Реалізм теж виділяє світ справжніх об'єктів, але він виділяє його з реальності, з безпосередньо і неупереджено спостережуваного - тільки як світ особливо значущих речей, об'єктів і подій, а саме - об'єктів типових. Реальне, але "нетипове", не входить до справжнього світу мистецтва і літератури. "Світ типового" - це сурогат сакралізованого світу, але це - єдина "справжня реальність" культури, в якій розгортаються одвічні життєві сюжети і скороминущі життєві події з великою соціальною вагомістю.
Залишається визначити, що "типове", а що ні. В цьому надзвичайно важливому, можна сказати, вирішальному для реалізму пункті - його найбільша слабкість, бо тут останнє слово - за позамистецькими, ідеологічними, соціально-прагматичними мотивами.
В так званому "соціалістичному реалізмі" відбір "типових" ситуацій повністю підпорядкований політиці, і створюваний в художньому творі світ проголошується навіть більш реальним, ніж той, у якому ми живемо. Тоталітарний режим немислимий без цього ілюзорного світу, який повертає людей до міфологічної свідомості. І задумана творцями "пролетарської культури" напіврелігійна сфера художнього світу "Нової людини" випала з культури взагалі, перетворившись на партійний агітпроп.
Висновки.
Мистецтву і літературі важче зберегти автономію свого простору, світ власних норм, оскільки вони виражають саме цілісну природу людини і епохи. Відносна свобода нормотворення створює ілюзію хаосу і бажання схильних до традиції людей приборкати естетичну стихію. Як ніде, в світі мистецтва поширені водночас індивідуалізм і антиструктурні "братства", культ "незрозумілих геніїв". Єдиний регулятор і особистих шукань, і нормотворення, - те саме відчуття "музики сфер", краси і простоти, яке в силу своєї невиразності і невизначеності не приймається за критерій в пізнанні. Воно дозволяє нам проникнути через бар'єри чужих культурних просторів, відчути невловиму гармонію в давно пережитих культурних світах, в тому числі і в міфологічних.
Існує чимало творів, за основу сюжету яких править давньогрецький міф. Здебільшого це-філософсько-політичні притчі з прозорою алегорією (як, скажімо, трагедія Мустая Каріма "Не кидай вогню, Прометею!").
Ємкість грецьких міфів вражає, їх магічний вплив поети інколи відчувають, здається, всупереч власному бажанню.
Амазонки, циклопи, Муза, Геркулес, Дедал, Харон виринають у злободенних поезіях Леоніда Мартинова, дарма що він неодноразово декларував, що з дитинства кохався у моторах, мав відразу до "класики" і "Зевеси" не викликали в нього інтересу. В підтексті своїх творів Мартинов часто немов правує з Блоком ). На відміну від автора "Дванадцяти", у хуртовині, "в сніговій безодні", у білому вихорі метелиці Мартинов побачив Аполлона.
Як і у часи Т. Шевченка та Ф. Тютчева, міфологія Давньої Еллади і сьогодні сприяє поетичному осмисленню сучасності. Незаперечні докази тому дає новітня філософсько-пейзажна та соціально-політична лірика.
Список використаної літератури
1. Лосев А. Ф. Философия. Мифология. Культура. - М., 1991
2. Ніцше Ф. Сочинения в 2-х т. М., 1990
3. Підлісна Г. М. Антична література. - К., 1992
4. Попович М. В. Раціональність і виміри людського буття. - К., 1997
5. Радциг С. История древнегреческой литературы. - М., 1982
6. Філософія світла і радості. - К., 1997
Loading...

 
 

Цікаве