WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема субстанції в філософії XVII ст. - Реферат

Проблема субстанції в філософії XVII ст. - Реферат

єдиний шлях утвердження в суспільстві принципів Розуму і Спра-ведливості. Але як цього досягти? На це питання спробував відповісти відомий філософ-матеріаліст XVIII ст. К.-А.Гельвецій. Клод Андріан Гельвецій (1715-1771) у своїх головних працях "Про розум" (1758) та "Про людину" (1770) намагається застосувати ос-новні матеріалістичні принципи до осмислення проблем людського буття, перебудови суспільного життя на принципах Розуму і Спра-ведливості, дослідження морально-етичної проблематики, механізмів узгодження особистісних та суспільних інтересів. Головне завдання своєї філософії Гельвецій вбачає в пошуку мож-ливого суспільного стану, який би забезпечив умови для втілення моральності і досягнення щастя. Найкращою формою суспільної ор-ганізації він вважає таку, при якій закони мають забезпечити загальне благополуччя і достатню справедливість. Людину Гельвецій, як і інші філософи-просвітителі, розглядає як частину природи, проте враховує, що суттєві її характеристики не-можливо пояснити лише природною організацією. Так, розглядаючи проблему походження свідомості, він наголошує на зв'язку розвитку свідомості не просто з суспільним життям, а насамперед з трудовою діяльністю, з виготовленням та застосуванням знарядь праці. Гельве-цій підкреслював, що розум розвивався із чуттєвості тому, що завдя-ки наявності рук, пальці яких можуть маніпулювати різними предме-тами, люди виробляли різні знаряддя та засоби добування Їжі, будува-ли житло, винаходили та удосконалювали ремесла. Без цієї діяльнос-ті, на його думку, люди не змогли б вийти із стану дикості і створити Цивілізацію. Гельвецій підійшов до осмислення суспільно-історичної обумовленості свідомості і пізнання, пов'язуючи їх з практичними інтересами людей. Він наголошує, що розум не дається людині від народження. Від природи людина має лише здатність відчувати, з якої потім уже розвивається розум, здатність усвідомленнята мис-лення. На його думку, подальша ж величезна розумова нерівність є результатом відмінностей у вихованні. Гельвецій підкреслював, що ніхто не отримує однакового виховання і не може бути поставленим в однакові умови з іншими, проте в належних умовах кожна людина здатна піднятися на найвищі ща-блі культури. В питаннях свідомості Гельвеція цікавив не стільки її гносеологічний аспект, скільки цін-нісний, аксеологічний, що спрямовує поведінку людини в суспільст-ві. На відміну від інших просвітителів Гельвецій заперечує вродже-ний характер моральних принципів. Людина не народжується ні до-брою, ні злою. Всім тим, чим вона є, людина зобов'язана вихованню як цілісному процесу формування особистості, у якому велике зна-чення має вплив суспільного середовища. Правда, при цьому Гельве-цій все ж весь час апелює до "людської природи". Вихідною характеристикою "людської природи" Гельвецій вва-жає "фізичну чуттєвість", внаслідок якої людина є чутливою до болю та задоволення, насолоди і відповідно має почуття любові до насоло-ди та відрази до страждання. З цих двох почуттів, які завжди прита-манні душі людини, у неї формується любов до себе. Ця любов до себе, на думку Гельвеція, є первинним мотивом усіх наших дій і як вихідне природне почуття може перетворюватись як у найвищі чесноти, так і в найниціші пороки. З огляду на цей принцип Гельвецій намагається пояснити механізми людської діяльності. В цих механіз-мах він виділяє три головні пружини, які утворюються на основі лю-бові до себе: пристрасті, прагнення до щастя та інтереси. Гельвецій підкреслює, що в сфері моралі пристрасті, прагнення до щастя та інтереси мають таке ж значення, яке має рух у світі фізичному. Рух створює, руйнує, зберігає, оживляє, без нього усе було б мертвим, а пристрасті та інтереси все оживляють у світі моральному. Поняття пристрастей, прагненя до щастя та інтересів у Гельвеція пов'язані дуже тісно і часто співпадають за змістом. Пристрасті спрямовані на реалізацію людського прагнення до щастя, а воно в свою чергу вхо-дить до визначення інтересу як всього того, що може дати нам задо-волення, насолоду або ж звільнити нас від страждання. Слід підкрес-лити, що пристрасті та інтереси у Гельвеція наповнені соціально-культурним змістом. Він апелює до тих пристрастей та інтересів, які своїм виникненням зобов'язані існуванню суспільства. До них Гельвецій відносить: гордість, прагнення до слави, патріотизм, любов, дружбу і т.д., підкреслюючи, що вони не існували для людини, яка могла відчувати лише фізичні задоволення чи страждання. Вони є 86 продуктом суспільства, і тому саме вони оживляють все в світі людсь-ких відносин та діянь. Положення про пристрасті та інтереси як пружини людської ді-яльності орієнтоване у Гельвеція на виявлення об'єктивних соціаль-них детермінант цієї діяльності. При цьому він шукає детермінанти діяльності не лише індивідів, а й великих соціальних груп, станів, класів і суспільства в цілому. Гельвецій розрізняє три групи інтересів: інтереси індивідів (особистісні), інтереси соціальних груп (спільні) та інтереси суспільства (суспільні). В філософському осмисленні інтере-сів він бачив шлях до розуміння того, що таке чесноти і пороки, добро і зло. З його точки зору, інтереси є етично нейтральними, а своїми чеснотами чи пороками люди зобов'язані виключно тим ви-дозмінам та викривленням, яким піддаються особистісні інтереси під впливом суспільства. Ту чи іншу етичну спрямованість особистісні інтереси набувають в суворій залежності від того, як верховна влада, законодавець визначає суспільні інтереси. Тому, помічаючи в тому чи іншому суспільстві домінування пороків, слід говорити не про злос-тивість людей, а про нерозумність та неуцтво законодавців, які винні у протиставленні особистісних та суспільних інтересів. Отже, єдиний шлях до суспільства доброго, справедливого - це узгодження шляхом розумного законодавства особистих та суспіль-них інтересів. Необхідно, щоб суспільні інтереси стали для громадян особистими, щоб служіння суспільству стало вищим особистим інте-ресом і пануючою пристрастю. Доброчесна людина, як підкреслює Гельвацій, - це не та, яка жертвує своїми звичками та найсильніши-ми пристрастями заради спільного інтересу - така людина просто неможлива, а та, чия сильна пристрасть до такої міри узгоджується з суспільним інтересом, що вона завжди змушена бути добродійною. На думку Гельвеція, все це цілком можливо реалізувати в сучас-ному йому суспільстві шляхом втілення у дійсність розумного зако-нодавства, просвітництва та відповідного виховання, що цілком уз-годжується з основною тенденцією філософії Нового часу - вірою у всемогутність Розуму та пізнання як рушіїв прогресивного розвитку людства.
Loading...

 
 

Цікаве