WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема субстанції в філософії XVII ст. - Реферат

Проблема субстанції в філософії XVII ст. - Реферат

люди самі встановили, - це справжня, реаль-на свобода. Людину Руссо розуміє як природну істоту, всі здібності та здат-ності якої обумовлені природою. Перевагу серед них він віддає по-чуттям, а не розуму, підкреслюючи, що міркування не звеличує душу, а лише втомлює. Людину звеличує моральна гідність, яка походить не від розуму, а від серця. Голос совісті звучить в'усіх серцях, проте не всі його чують, тому що забули його мову, а, між тим, це мова самої природи. Причиною того, що люди забули мову природи, голос со-вісті і серця є протиріччя природи і цивілізації. Цивілізація, техніч-ний прогрес є причиною руйнування природної цілісності та гармо-нійності людського буття, заснованого на безпосередності почуттів. Руссо першим осягнув суперечливі тенденції цивілізації і дійшов вис-новку, що розвиток виробництва, науки, техніки приносить не тіль-ки користь, а й має і негативні наслідки. Велику надію у вирішенні суперечностей природи і цивілізації, суспільного життя в цілому Рус- со покладав на просвітництво та виховання. Він підкреслює, що у людей буде все, якщо вони виховають гідних громадян, а без цього усі, навіть правителі,будуть лише жалюгідними рабами. Матеріалістичний напрямок філософії Просвітництва представ-лений насамперед французьким матеріалізмом XVIII ст., що у своїх концепціях обстоює ідеї просвітництва, гуманізму, наголошує на пі-знанні природи як головному засобі утвердження гуманізму в су-спільному житті, прогресу розуму, прогресу моральності, свободи і реалізації Царства Розуму та самоутвердження людини. Одним з визначних представників цього напрямку був Жюль'єн Офре де Ламетрі (1709-1751), який оголосив матеріалізм єдино пра-вильним філософським напрямком, ворожим спіритуалізму (читай ідеалізму) та релігії. Свої ідеї він розкриває у працях: "Трактат про душу" (1745), "Людина-машина" (1747), "Анти-Сенека, або роздуми про щастя". Ламетрі намагається поєднати досягнення емпіризму та раціоналізму XVII ст., вирішити основні суперечності цих протилеж-них методологій наукового пізнання. Він підкреслює, що пізнання починається з чуттєвого сприймання, продовжується його подаль-шим досвідно-експериментальним дослідженням і завершується ра-ціональним узагальненням дослідних даних. Ламетрі вважав, що ро-зум є надійним керівником у пошуках істини, коли спирається на дані чуттєвого досвіду та перевіряється ним. Першим кроком філософських досліджень Ламетрі було створен-ня матеріалістичного вчення про душу людини. Він оголосив здат-ність відчувати одним з атрибутів матерії, її невід'ємною властивістю. Матеріальною основою душі людини Ламетрі вважає мозок, проте підкреслює, що мозок необхідна, але не достатня передумова людсь-кої свідомості. Щоб свідомість сформувалась у своїх змістовних про-явах, необхідне виховання та спілкування з іншими людьми. Хоч одна з основних праць Ламетрі має назву "Людина-машина", однак він наголошує на суттєвій відмінності людини від мехаінзмів. Людина, підкреслює він, - це, по-перше, особлива машина, яка здатна почувати, мислити, розрізняти добро і зло; по-друге, це машина, яка сама себе заводить, органічно, шляхом надходження у кров "хілусу" - харчового соку, утвореного при перетравлюванні людським орга-нізмом їжі. Ламетрі вислювлює думку про хімічний характер процесу перетворення "хілусу" в енергію, яка вже потім механічно оживляє мускули і серце. По-третє, на відміну від годинникового механізму, який постійно фігурує в філософії Нового часу як образ ідеально від-регульованої самодіючої машини і з яким Ламетрі порівнює людське тіло, останнє продовжує функціонувати і після серйозних пошкод-жень, навіть після втрати деяких органів. Ламетрі першим у філософії Нового часу будував свої філософські узагальнення про природу не лише на основі механіки, а й осмислюючи результати біологічних та частково хімічних досліджень. Визначним досягненням Ламетрі було також усвідомлення ним того, що походження людства неможливо пояснити лише біологічними факторами. Він висуває положення про необхідність суспільного життя як умови формування людини та її свідомості. Ламетрі вважає, що людині від народження притаманний "природний закон", суть якого полягає в умінні розрізняти добро і зло. Найважливішим виразом "природного закону" моральності, на його думку, є почуття вдячності за добро та почуття розкаяння за зло, вчинене у відповідь на добро. Ще одним видатним філософом-матеріалістом XVIII ст. був Дені Дідро (1713-1784), основні ідеї якого викладені у працях: "Думки про тлумачення природи" (1754), трилогії " Розмова Д'Аламбера з Дід-ро", "СонД'Аламбера", "Продовження розмови" (1769), "Філософські принципи відносно матерії та руху" (1770). Понад двадцять років Дідро присвятив праці над "Енциклопедією" (1751-1780), яка стала одним з величних культурних звершень того часу і відіграла значну роль у розробці та поширенні просвітницького світогляду та згуртуванні просвітителів. У проспекті "Енциклопедії" Дідро проводить думку, що в історії людства, особливо починаючи з епохи Відродження, вже спостерігається певний прогрес у пізнанні природи і що в майбутньо-му він стане ще значнішим, набуде неперервного характеру. При цьому він чітко розумів, що внаслідок безкінечності Всесвіту вичерпне піз-нання природи неможливе. Природу як об'єкт пізнання Дідро упо-дібнює неосяжній книзі, в якій вчені послідовно один за одним про-читують все нові й нові сторінки, але ніхто ніколи не може розрахо-вувати, що коли-небудь зможе перегорнути її останню сторінку. Про-те ніяких конкретних меж розвитку людського пізнання Дідро не ста-вив, будучи переконаним у можливості розгадати найскладніші "сві-тові загадки". В теорії пізнання Дідро поєднує переваги як емпіриз-му, так і раціоналізму, підкреслюючи необхідність нової раціональ-ності, яка б функціонувала в органічній єдності з чуттєвим пізнан-ням, визначаючи суть філософської методології як перевірку розуму розумом, контроль розумом та експериментом чуттєвого пізнання, відображення чуттєвим досвідом природи. На думку Дідро, по-справ-жньому адекватно тлумачити природу може лише мислитель, який органічно поєднає "раціональну" філософію з "експериментальною", що практично означало філософське осмислення природничо-науко-вого матеріалу. Важливим досягненням Дідро було вчення про універсальну внут-рішню активність матерії. Рух не зводиться ним лише до механічного переміщення у просторі, а розуміється як будь-яка зміна, як актив-ність взагалі. Рух, на його думку, є як в тілі, що переміщується, так і в тілі, яке перебуває в спокої. Як і всі філософи-просвітники, Дідро велику увагу приділяє кри-тиці релігії. Аналізуючи особливості релігійної віри, він робить
Loading...

 
 

Цікаве