WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Проблема субстанції в філософії XVII ст. - Реферат

Проблема субстанції в філософії XVII ст. - Реферат

підкреслюючи, що історію творять самі люди на основі своїх погля-дів, гадок, прагнень, які виникають на підставі життєвого досвіду і оволодівають свідомістю великих мас людей. Ці погляди, думки вели-ких мас людей Вольтер ділить на істинні та хибні. Істинні ведуть до щасливого устрою людського життя, а хибні - до біди та нещастя. До істинних він відносить ті, які просвіщають правителів щодо їхнього обов'язку забезпечувати народам можливість матеріального благопо-луччя, свободи та соціальної справделивості. Хибні ж думки переко-нують правителів, що вони не несуть ніякої відповідальності перед народами і є їхніми абсолютними володарями. Ці протилежні при-нципи підходу до проблем державного управління залежать, на думку Вольтера, від розуміння природи світу таприроди людини, людсько-го буття та буття суспільства, свідомості та пізнання. Історію людства, її правдиве висвітлення Вольтер вважав важли-вим засобом просвітницької діяльності. Аналізуючи помилки, люди могли б уникати їх у майбутньому, будуючи життя на принципах ро-зуму. В цілому історія людства є, на думку Вольтера, історією злочи-нів, безчинств та нещастя в зв'язку з пануванням омани, релігійного дурману та фанатизму. Проте він бачив в історії і світлі моменти, свідчення того, що розум і істину неможливо знищити. Істина від-кривається лише розумом і спростовує релігійні вірування як згубну для людства оману. В історичному минулому Вольтер бачив чотири відносно щасливі епохи: розквіт афінської культури при правлінні Перікла; староримської - при правлінні Августа; ренесансної - при Медічі та новоєвропейської в XVII - XVIII ст. Він вважав, що розум, вищим втіленням якого стала філософія, котра спирається на науку і мистецтво, дедалі більше і значніше впливатиме на організацію людсь-кого життя. Головну ж надію Вольтер покладав на те, що висновки філософського розуму про сутність та завдання державної влади ста-нуть надбанням правителів. Він був переконаний у неминучусті встановлення Царства Розуму, де буде ліквідовано соціальне зло і створе-но всі умови для щасливого і справделивого життя людей. При цьому він вважав, що свобода, соціальна справедливість, висока духовна куль-тура можуть стати надбанням усіх без винятку народів світу. Суспіль-но-політичним ідеалом Вольтера була аристократична монархія на чолі з філософськи освіченим монархом. Видатним представником деїстичного напрямку просвітництва був Жан-Жак Руссо (1712-1778), який свою оригінальну концепцію істо-рії, закономірностей та перспектив суспільного розвитку розкриває у працях: "Міркування про науки та мистецтва" (1750), "Міркування про походження та основи нерівності між людьми" (1755), "Юлія, або Нова Елоїза" (1761), "Про суспільний договір" (1762), "Еміль, або Про виховання" (1762). Центральною проблемою у творчості Руссо була проблема нерів-ності між людьми та шляхів її подолання. Він критикує сучасну йому цивілізацію нерівності і відстоює тезу про те, що розвиток науки не сприяв удосконаленню моральності, звичаїв, життя людей в цілому. Основою суспільного життя Руссо вважав матеріальні, "тілесні" по-треби людей, а духовні - їхнім наслідком, що лише опосередковано можуть впливати на суспільне буття. Руссо одним з перших виявив, що розвиток культури створює "штучні" потреби, задоволення яких має дуже суперечливий характер, завдяки яким людина намагається "здаватися", а не бути. Крім того, він вважає, що культура та мистец-тво належать панівним соціальним верствам і є чужими для більшості людей. Проте, хоч Руссо і підкреслював, що наука і культура мало сприяли удосконаленню людського буття, все ж джерело суспільних проблем та конфліктів він вбачав у сфері суспільного розвитку, в со-ціальній нерівності, яку розумів передусім як нерівність майнову. На відміну від Вольтера, Руссо вважав, що нерівність між людьми існува-ла не завжди, а виникла лише на певному рівні історичного розвитку людства з майнових відносин між людьми. Майнова нерівність, поділ на бідних та багатих, на думку Руссо, є першим щаблем нерівності. Другий щабель нерівності він пов'язує з виникненням держави. На певному етапі суспільного розвитку, з його точки зору, багаті та бідні уклали договір, що привів до встановлення державної влади, яка мала б бути гарантом справделивості і миру. Нерівність між багатими і бідними, таким чином, піднімається на новий щабель, перетворюється в нерівність між пануючими, володаря-ми та підлеглими, підвладними. Третій щабель нерівності в суспільстві є результатом перетворення законної влади на деспотизм. Якщо рані-ше народ був одурений державою та законом, то деспот обманює і закони, і народ. Цей третій щабель нерівності створює, між тим, і нову рівність - щодо деспота всі люди стають рівними у своєму без-прав'ї. Таким чином, Руссо намагається обгрунтувати та морально і юридичне виправдати право народу на бунт проти деспота. Отже, головну причину соціальної нерівності Руссо вбачає у май-новій нерівності. З іншого боку, соціальна нерівність укорінена у вза-ємній залежності людей, викликаній суспільним поділом праці та розвитком цивілізації. Тому основну увагу він зосереджує на критиці цивілізації. Природним станом людського життя він вважає такий стан, коли людина є самодостатньою, незалежною від інших людей ні як виробник, ні як споживач. В цьому природному стані всі люди були рівними, не знали, що таке майно, що таке приватна власність. Основною рисою цього природного стану була моральна доскона-лість, бо там, де немає приватної власності, не може бути і несправед-ливості. Ця ідилія, проте, скінчилась, коли виникла приватна влас-ність. Руссо підкреслює, що людина, яка загородила певну ділянку землі і проголосила "це моє!", знайшовши достатню кількість при-хильників, і є справжнім засновником громадянського суспільства. Скількох злочинів, воєн, вбивств уникло б людство, коли б хтось зруйнував загорожу і попередив, що небезпечно слухатись таку люди-ну, бо ви загинете, коли забудете, що плоди землі належать усім, а земля - нікому. Проте цього не сталося. І прямим наслідком приват-ної власності є ворожнеча між людьми, прагнення збагачуватись за рахунок інших, ліквідація старого і натомість збудоване нове на заса-дах суспільного договору. Руссо вважав, що новий суспільний лад не може будуватися на насильстві, засобом подолання соціальної не-справедливості і нерівності може бути лише суспільний договір, за яким Сувереном, єдиним правителем суспільства має бути об'єдна-ний народ. В суспільному договорі Руссо шукає також реалізацію сво-боди, яка, на його думку, є свободою вищого типу, ніж природна свобода, тому що підкорення лише одним бажанням є рабством, а підкорення закону, який
Loading...

 
 

Цікаве