WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Німецька класична філософія - Реферат

Німецька класична філософія - Реферат

та рух. При цьому Гегель обґрунтовує нерозривність матерії та руху, намагається логічно вивести матерію з часу та простору, які є формами її існування. У фізиці Гегель розглядає небесні тіла, світло, теплоту і т.д., роз-криваючи зв'язок між ними, показуючи послідовний ряд проявів ду-ховної сутності, що їх породжує. Органіка у Гегеля присвячена дослідженню питань геології, бота-ніки,.зоології. Він прагне показати, що перехід від неживого до живо-го є завершенням природного процесу. В цілому в філософії природи (хоч дослідники і вважають її най-слабшим місцем у філософському вченні Гегеля) окреслено шляхи загальної класифікації природничих наук та основних форм руху в матеріальному світі, здійснено спробу показати реальні закономір-ності розвитку природи. Вищою сходинкою у розвитку абсолютної ідеї є абсолютний дух - людство та людська історія. Філософія духу включає в себе вчення про суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об'єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). В основі гегелівського розуміння історії лежить поняття світового духу. Гегель визначав всесвітню історію так: "Всесвітня історія є про-грес в усвідомленні свободи, прогрес, який мають пізнати в його не-обхідності". Прогрес свободи у Гегеля здійснюється схематично: в основі історії лежить світовий дух як суб'єкт, який не усвідомлюється окремими індивідами. Вони виходять у своїй діяльності не з поняття (розуміння) світового духу, а із своїх приватних індивідуальних інте-ресів. Жоден індивід не керується світовим духом. Дух діє підсвідоме. Кожен індивід переслідує свої власні цілі, різні інтереси. Тому часто отримуються протилежні результати. Тобто, тут існує невідповідність між цілями і результатами. Із зіткнення виникає щось єдине, яке не переслідується жодним індивідом. Це історична подія, яка є проявом світового духу. Світовий дух у Гегеля реалізує себе через діяльність окремих індивідів. Цю особливість світового духу Гегель називав "хит-рістю розуму" (люди не підозрюють того, що своєю діяльністю здій-снюють світову історію). Розвиток свободи проходить три ступені, і вся історія ділиться HP три етапи: 1) східний світ; 2) греко-римський світ; 3) німецький світ. У першому вільна одна людина - деспот, у другому - певна група, в третьому - вільні всі. У філософії Гегеля слід чітко розрізняти діалектичний метод та си-стему, що суперечать одне одному, перебувають у суперечності, яка виявляється в таких моментах. 1. Метод виходить з визнання всеза-гальності розвитку. Система ж заперечує всезагальність розвитку, оскіль-ки природа розвивається лише в просторі, а не в часі. Система вимагає обмеження розвитку. 2. Метод заснований на визнанні всезагальності суперечності. Система ж вимагає вирішення усіх суперечностей та вста-новлення несуперечливого стану. 3. Метод вимагає відповідності руху думки стану, характерному для реальних процесів. Система ж передба-чає конструювання зв'язків з голови. 4. Метод вимагає постійного пе-ретворення дійсності, а система - незмінності існуючого стану речей. Філософська теорія Гегеля справила значний вплив на всю на-ступну філософську думку. Після смерті Гегеля в Німеччині виникли напрямки, що випливали з його вчення і розвивали його ідеї. Напри-клад, ортодоксальне гегельянство (К.Міхелет, К.Розенкранц та ін.) намагалось зберегти в чистості, недоторканою його філософську сис-тему. А молоде гегельянство (А.Руге, Б.Бауер, К.Маркс та ін.), спира-ючись на гегелівський діалектичний метод, підкреслювало вирішаль-ну роль особистісного, суб'єктивного фактора в історії. Філософська система Л.А.Фейербаха закінчує період німецької класичної філософії. Вона є нетрадиційною як у самій постановці проблем, так і в їх вирішенні, і в цьому полягає її своєрідність. У філософському розвитку Фейербаха розрізняють два періоди: перший, коли він певною мірою дотримувався філософських погля-дів Гегеля і його послідовників, та другий, коли перейшов на позиції філософського матеріалізму. Головною справою життя і філософії Фейербаха була критика ре-лігії Ця критика і стала ланкою зв'язку двох якісно відмінних етапів його творчості. На противагу гегелівській філософії релігії Фейербах розглядав філософію та релігію як світорозуміння, що взаємно ви-ключають одне одного. На його думку, філософія є наукою, виражен-ням ідеї науки, втіленням духу науки як такої, незалежно від будь-якого конкретно визначеного її предмета. А теологія (релігія) завжди переслідувала філософію, оскільки остання підносить людину до рів-ня Всесвіту. Тому під час панування теології, науковий (філософсь-кий) дух був пригніченим. Теологія, з точки зору Фейербаха, є спосо-бом мислення, що перешкоджає дослідженню природи, тому і люди-на в ній завжди перебуває поза природою. Але чому філософія є зав-жди протилежністю теології? На це - питання Фейербах відповідає так: фундаментом теології є чудо, фундаментом філософії - природа предметів; фундаментом філософії є розум, фундаментом теології - воля. Філософія розглядає закони моралі через моральні відносини як категорії і закони духу, а теологія вважає їх заповідями Бога. Добро є добром для філософа тому, що воно є втіленням доброчинства, чес-ності людини,виражених у діях; для теолога - тому, що так хоче і велить Бог. Фейербах наголошує на двох необхідних умовах у підході до критики будь-якої релігії: по-перше, заперечення наявності у лю-дини будь-яких природжених релігійних ідей та почуттів. В іншому разі доведеться визнати, що у людини є особливий орган забобоності, запрограмований природою орган релігійного почуття. По-друге, не можна погодитись також і з тими, хто вважає релігію випадковим явищем, позбавленим глибоких психологічних коренів. Визнання того, що релігійні погляди мають для свого існування реальні причини, є, на думку Фейербаха, необхідною передумовою 'їх серйозної наукової критики. Ключ до правильного розуміння сутності релігійних уяв-лень, з його точки зору, слід шукати в умовах життя людей та в своє-рідному їх заломленні у свідомості людини. Одначе, в своїх працях Фейербах не зосереджував основної уваги на аналізі конкретно-історич-них умов, що породжують релігію. Він говорив про два корені похо-дження релігії, насамперед християнства. Християнська релігія, на його думку, має необхідне походження, обумовлене самою природою релігії, яка є суттєвою формою людського духу, і передусім саме народ-ного духу. Другим коренем походження релігії є час, тобто цей корінь має історичний характер. Християнська релігія, на думку Фейербаха, могла народитися саме в той час, коли вона і виникла, - в час занепаду античного світу: загибелі усіх національних відмінностей, усіх національно-моральнісних зв'язків, усіх принципів, що були рушія-ми старого світу. Саме в такий час, з точки зору Фейербаха, могла сформуватись релігія, чиста, вільна від будь-яких сторонніх нашару-вань, і прийняти відповідний її сутності образ, набути форму відпо-відної сутності. Проте більшою мірою Фейербах зосереджує увагу і вбачає своє завдання в тому, щоб показати, як виникає релігійна психологія, по-чуття, релігійні переживання/Релігійний об'єкт, підкреслював він, не перебуває як чуттєвий об'єкт поза людиною, а прихований у ній са-мій, утаємничений у свідомості людини. Бог є не фізичною, не кос-мічною, а психологічною істотою, він є дзеркалом душі людини. Саме тому Фейербах поділив релігії на природні, характерні для раннього періоду розвитку
Loading...

 
 

Цікаве