WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія. Її предмет та функції - Реферат

Філософія. Її предмет та функції - Реферат

течії, школи. Критерії ці змістовні, часові та просторові. З точки зору оцінки філософських поглядів за змістовним критерієм філософські напрямки характеризуються постановою і рішенням проблем, які за своїм змістом найбільше впливають на детермінацію ключових висновків філософської думки. До основних філософських напрямків належать матеріалізм та ідеалізм і меншою мірою філософський дуалізм. Хоча лише в філософії Нового часу розрізнення матеріалізму та ідеалізму набуло чіткого усвідомлення, але протягом усієї історії філософії саме матеріалізм та ідеалізм виявили найбільший вплив на зміст філософської думки. За своєю змістовною питомою вагою окремі філософські школи посідають, так би мовити, "останнє" місце за впливом на розвиток філософської думки. Філософська школа - це філософські погляди конкретного історичного філософа, які підтримуються, розвиваються певним колом філософів-послідовників. Прикладом філософської школи є давньогрецька школа кініків (від гр. kinykoi - кініки), яку заснував Антисфен, учень Горгія і Сократа. Учнем і послідовником його був Діоген із Синопа. Кініки вбачали щастя в автономії особи від навколишнього соціального світу. Вони закликали "вчитися у природи", "жити як тварини", відкидали релігію, мораль, право. За своїм впливом на розвиток філософської думки проміжне місце між філософським напрямком та філософською школою посідає філософська течія, яка формується на основі спільних програмних ідей певної, меншої чи більшої, кількості філософських шкіл. Так, впливова в західній філософії течія позитивізму об'єднує і школу першого історичного позитивізму XIX ст. О.Конта, Д.Ст.Мілля, Г.Спенсера, і школу другого позитивізму (кінець XIX - початок XX ст.) - емпіріо-критицизму Е. Маха, Р.Авенаріуса і школу неопозитивізму "Віденського гуртка" М.Шліка, Р.Карнапа, О.Непрата та ін. у 20-30-хроках XX ст., і школу американського, насамперед логічного емпіризму" в 40-50-60-х роках XX ст. Що об'єднує школи позитивістської філософської течії? Спільність таких програмних філософських настанов як заперечення "метафізики" (синоніма теоретичної філософії), і, перш за все, заперечення пізнавального змісту філософських висловлювань: сцієнтизм (від лат. scientia - знання, наука) - намагання довести, що саме конкретні науки завдяки аналізу їх змісту можуть дати відповіді на ті запитання, на які безсила відповісти теоретична філософія. Навіть із наведених вище прикладів з точки зору часових та просторових (географічних) характеристик напрямків, видно, що течії, школи відрізняються ступенем своєї універсальності. Філософські напрямки матеріалізму й ідеалізму найбільш універсальні. Матеріалістичні вчення в античній філософії - це й Мілетська школа в Греції VI ст. до н.е. (Фалес, Анаксімен, Анаксімандр), і атомістична теорія Демокріта в V-VI ст. до н.е., це й матеріалістична діалектика Геракліта в VI - на початку V ст. до н.е. В давньому Римі в першій половині І ст. до н.е. ми знову зустрічаємося з атомістичним матеріалізмом у поемі Лукреція "Про природу речей". Навіть у середньовічній західно-європейській філософії, коли панували релігія та ідеалізм, матеріалізм у прихованій формі як тенденція проявлявся в пантеїзмі як антиподі креаціонізму, в номіналізмі як протилежності реалізмові. У філософії Нового часу матеріалізм був основою поглядів Ф. Бе-кона, Т.Гоббса, Д.Локка в Англії. У Франції XVIII ст. - матеріалістами були Д.Дідро, П.Гольбах та інші. В Німеччині XIX ст. - це Л.Фейербах, К.Маркс, Ф.Енгельс та інші. В XX ст. - це не тільки різні форми марксистського матеріалізму майже у всіх країнах та континентах, а й інші форми матеріалізму. Приклади такої ж часової та просторової універсальності ідеалізму теж переконливі. В давній Греції Піфагор та Парменід у VI ст. до н.е., Сократ у V ст. до н.е. до н.е. В західно-європейській середньовічній філософії Нового часу - це М.Мальбрант, Б.Паскаль в XVII ст. у Франції, Д.Берклі у XVIII ст. в Англії. В німецькій класичній філософії - це І.Г.Фіхте, Ф.В.Й.Шеллінг, Г.В.Ф.Гегель у першій половині XIX ст. У XX ст. персоналізм Е.Хокінга, Е.Ш.Бройнімена в США, Е.Муньє, Ж.Лакруа у Франції, феноменологічний ідеалізм Е.Гуссерля у Німеччині тощо. Інша справа - часові та просторово-географічні ознаки філософських шкіл і напрямків. Ключовою фігурою марбурзької школи неокантіанства в Німеччині був Г.Когне (1842-1918). Однодумцями його були П.Наторп (1854-1924) та Е.Кассірер (1874-1945). Провідником баденської школи неокантіанства був В.Віндельбанд (1848-1915), а систематизатором його поглядів був Г.Ріккерт (1863-1936). Обидві школи мали наприкінці XIX - на початку XX ст. численних послідовників в інших країнах, в тому числі в царській Росії. Спільні програмні ідеї згаданих вище шкіл зводились до заклику "назад до Канта", філософію якого намагалися "очистити" від "речей в собі". Ця спільність - основа утворення філософської течії неокантіанства. Подібні за своєю структурою процеси групування філософських шкіл мали місце при формуванні філософських течій неогегельянства, позитивізму всіх течій. При цьому необхідно мати на увазі, що за назвою "часові та просторові критерії" розрізнення напрямків, течій, шкіл стоять не абстрактні "час" та "простір", а специфічні культурно-історичні, соціальні, наукові та інші детермінанти змісту філософської думки в ту чи іншу історичну епоху, в тих чи інших країнах або в ряді країн. Для нашого XX ст. найтиповішими є такі філософські течії: сцієнтистсько-позитивістська, антропологічна, релігійно-філософська, лінгвістична, структуралістська, герменевтична, постмодерністська. Вони впливають одна на одну. Скажімо, в сцієнтистсько-позитивістській течії, крім домінуючої ролі позитивістських шкіл, своє законне місце посідають школа "інтегрального раціоналізму" французького філософа Г.Башляра (1884-1962), школа "критичного раціоналізму" К.Поппера тощо. В лінгвістичній течії, вирішальну роль у виникненні якої відіграв австро-англійський філософ Л.Вітгенштейн (1889-1951), програмні установки змінювались від сцієнтистських до антисцієнтистських. Фігурально кажучи, він у XX ст. однією ногою стояв у сцієнтистсько-позитивістській течії, а другою - в лінгвістичній. Дещо схожу ситуацію маємо і з М.Хайдеггером (1889-1976). Цей німецький філософ належав до школи екзистенціалізму, що тяжіє до антропологічної течії, одночасно розвивав ідеї герменевтики, яка скла-лась як філософська течія завдяки дослідницьким зусиллям німецького філософа Г.Г.Гадамера. Як бачимо, ідейні витоки герменевтики формувались тисячоліття. Ось чому серед сучасних західних та вітчизняних філософів немає одностайності щодо того, які течії для XX ст. головні, які філософські школи в них найбільш вагомі.
Loading...

 
 

Цікаве