WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу - Реферат

Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу - Реферат

дій людини. Втілення мети є не що інше як опредметнення (в природних явищах, суспільних відносинах і т.ін.) практичної діяльності. Залучення предметних результатів практики до процесу наступної діяльності відтворює "згаслу" в них минулу діяльність, знову переводить її у діяльну форму, розпредметнює. В категоріях опредметнення і розпредметнення розкривається структура практики. Опредметнення - це перетворення людських сил і здібностей з форми людської діяльності у форму застиглої предметності. Предметний світ, створюваний людиною, є виявом реалізованих людських сил, цілей і здібностей, думок і почуттів. Розпредметнення - це процес переведення застиглої предметності в органічні моменти живої діяльності, перетворення об'єктивних у предметах людських здібностей і соціального змісту на надбання людей. Опредметнення практики - це перехід здійснюваного суб'єктом матеріально-перетворюючого, чуттєво-предметного процесу в об'єкт, переведення наявних здібностей людини у предметну форму. Зворотним процесом є розпредметнення, тобто перехід предметності у творчо діючу здібність людини, яка освоює навколишнє природне, культурне, емоційне, знакове середовище. Діалектика опредметнення і розпредметнення є внутрішнім змістом процесу практики як основи розмаїття людської діяльності.
Однією з найхарактерніших рис практики є всезагальність. Сутність всезагальності людського способу буття, ставлення людини до світу полягає в тому, що, втілюючись у діях конкретних індивідів, у суспільних властивостях ними створюваних предметів і явищ, вона набуває статусу безпосередньої дійсності. Всезагальність і безпосередність - це діалектичні протилежності, взаємодія котрих забезпечує внутрішній динамізм практики, її рухливість, суперечливість. Суспільний характер практики, через який проявляється її всезагальність, свідчить про те, що для практики характерні певні визначеності, постійні структурні утворення. Структура практики завжди містить такі компоненти, як потреба, мета, мотив діяльності, власне процес діяльності, предмет, на який вона націлена, засоби, спрямовані на досягнення мети як на результат діяльності. Але зазначимо, що доцільність у практиці забезпечується не автоматично. Більше того, існує суперечність між діяльністю окремої людини (або групи) і суспільною діяльністю взагалі.
Водночас слід пам'ятати, що реалізація будь-яких суспільних властивостей практики можлива тільки у конкретних діях кожної людини, у якій уособлюється загальне, суспільне ціле. Надособові форми ставлення людини до світу завжди пронизані особистим ставленням кожного до природної і соціальної дійсності, зрештою, до самої себе. Звичайно, людина може не рахуватися із всезагальними закономірностями сущого, і тоді результат відомий. На її діяльність впливають також історичні обставини, місце в суспільстві, особливості соціальних цінностей, але все це не позбавляє кожного з нас визначального покликання - бути суб'єктами (а не об'єктами) суспільної життєдіяльності, творити нові обставини, сприймати наявне, сутнє, існуюче через різноманітні варіанти можливого майбутнього. Злиття зміни наявних обставин і людської практичної діяльності в своєму глибинному розумінні означає не що інше, як революційну практику. Революційність як риса практики насамперед втілюється в прогресивній позиції кожної конкретної людини і навіть за умов, скажімо, тоталітарного режиму, панування командно-адміністративної системи, відповідної депресії суспільства, гострої економічної кризи. Адже саме в умовах такого суспільного розвитку у нас були люди, які творили нові обставини, нові обрії всупереч існуючим.
Слід нагадати, що традиційно революційність практики розглядалась раніше у надособистих, надіндивідуальних формах, на рівні лише всезагальності практики. Але ж всезагальність не є якоюсь самосущою субстанцією. Історія - це діяльність людей, котрі прагнуть реалізувати свої цілі, і все, що відбувається в ній - результат кожної конкретної людини, яка має інтереси, цілі і здійснює свій історичний вибір - іноді в екстремальній ситуації.
Не слід при аналізі практики переходити в іншу крайність: від надособового до особистого. Потрібно усвідомлювати діалектичну взаємодію цих двох моментів: бо єдність у практиці всезагальності і безпосередності передбачає поєднання типовості і неповторності, універсальності та індивідуальності. Особливість практики полягає в тому, що вона, з одного боку, є об'єктивним щодо окремого індивіда, природно-історичним процесом, з іншого - вираженням творчого потенціалу суб'єкта цього процесу, зокрема його здатності до вибору конкретних шляхів саморозвитку.
Значення такого вибору зростає на переломних етапах розвитку як в індивідуальному, так і в суспільному плані. Сьогодні ми говоримо про історичний вибір кожною нацією, народом своєї долі, свого шляху. Вся історія є постійним вибором з декількох можливостей, іноді альтернативних. Необхідність його здійснення, що зумовлена різноманітними обставинами, свідчить про принципову "відкритість" практики, її людинотворчий зміст. Мабуть, в розвитку суспільства слід створювати такі умови, які б сприяли можливості і необхідності виявлення і реалізації творчих задатків кожної людини, ініціативи, підприємливості, особистої відповідальності.
Багатоплановість об'єкта предметно-перетворюючої діяльності обумовлює таку рису практики, як універсальність. Становлення людини спонукає до появи нової форми об'єктивного процесу - цілепокладаючої діяльності, що вбирає в себе фактично всю природну передісторію людини і завдяки якій людина організує оточуючий світ у предметне поле власного саморозвитку. Саме в цьому полягає універсальність людського способу буття, що обумовлена родовою, соціальною сутністю людини. Людина жу своїй діяльності освоює природу як родова, суспільна істота, що піднімається над своїми безпосередніми потребами, відтворюючи не тільки себе, а й усю природу:
вона діє універсально, багатосторонньо, за "мірками будь-якого виду". А це принципи саморозвитку всіляких природних систем.
Універсальність людського способу буття, родова сутність людини виявляється в тому, що кожна конкретна людина уособлює людство. А кожна конкретна дія, будь-який окремий вчинок мають у собі націленість на відповідне реальне узагальнення суб'єкта діяльності навколишнього світу. Це реальне узагальнення виявляється у предметах, що потрапляють у поле зору діяльності людини. Наприклад, відкрита властивість певного предмета (форма, якість та ін.) може переноситися на інші предмети. Форма посудини з дерева переноситься на вироби зі скла, пластмаси, синтетики. Найбільшою мірою узагальнююча здатність людини втілюється у знаряддях праці. Системи знарядь праці є засобом освоєння людиною природи. Для всього процесу праці властива узагальненість, яка є провідною рисою також і духовного освоєння людиною світу: слово узагальнює, не кажучи вже про мову як духовну культуру в цілому.
Зазначимо, що узагальненість практики найповніше реалізується у загальнозначущості досвіду всієї людської діяльності. В досвіді формуються найбільш стійкі, загальнозначущі, всезагальні орієнтири поведінки людей, своєрідні загальнолюдські норми, цінності світосприйняття. Коли кожна конкретна людина засвоює, оволодіває в процесі соціалізації надбаним людством досвідом, цінностями, керується в повсякденній поведінці виробленими орієнтирами, то це є необхідною умовою високої культури людської діяльності.
Але тут виникає суперечливість, викликана можливістю неймовірного зростання діяльнісного начала людини, її необмеженого втручання в саму природу з метою підпорядкування її своїм цілям. Практика поєднує в
Loading...

 
 

Цікаве