WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Соціальна норма. Життєва позиція особистості - Реферат

Соціальна норма. Життєва позиція особистості - Реферат

працю. Інакше кажучи, нам необхідно з'ясувати, як суспільство через працю впливає на формування та розвиток особистості.
В умовах сучасного виробництва трудовий процес у більшості випадків поділений на велику кількість нескладних, рутинних, монотонних, механічно заучуваних, безкінечно повторюваних робочих операцій. Цим досягається досить високий рівень інтенсифікації виробництва та праці. Удосконалюються різні економічні, організаційні, психологічні та інші науково-обгрунтовані системи інтенсифікації виробництва.
Праця, що монотонно повторюється, позбавлена будь-якої перспективи, не може викликати до себе інтересу робітника, селянина, службовця. Така праця є для них неприємною необхідністю, силою нав'язаною ззовні; вона перетворюється у важкий тягар, у фактор, що не приносить достатнього духовного задоволення. В умовах антигуманної організації виробництва працю знеособлено. Разом з тим вона являє собою фактор, що знеособлює самого трудівника, який виступає додатком до знарядь виробництва, сировини та ін. Іншими словами, за таких умов відбувається взаємне знеособлення людини і праці.
Праця в умовах сучасного виробництва поки що не стала найвищою соціальною цінністю для особистості. Низьким є у ряді випадків і її соціальний престиж. Суспільство, намагаючись хоч якось підвищити соціальний статус праці, певним чином спрямовує психологію трудівників, звертається до їхньої професійної честі, гордості, намагається використати їхню потребу у самовираження через працю. На багатьох підприємствах робітників залучають до участі в управлінні виробництвом, до роботи в гуртках підвищення якості продукції, вдосконалення трудової діяльності тощо.
Перед суспільством, його спільностями із самих умов життя постає невідкладне завдання: виховати в особистості сумлінне ставлення до праці, сформувати необхідні трудові навички, прищепити почуття високої відповідальності за якість праці.
Праця - в одних країнах більшою мірою, в інших меншою - є ще відчуженою, тобто виступає як самостійна суспільна сила, що панує над робітником. Відчуження праці призводить до відчуження людини, її способу життя, до стандартизації, уніфікації, до перетворення індивіда на соціального манекена, якого виставляють як певний взірець. Воно є однією з головних умов існування загального відчуження - цієї специфічної форми вираження суспільних відносин.
В умовах відчуження людина знеособлена, позбавлена надійного середовища, у якому б вона змогла виявити свою індивідуальність, самоствердитися, реалізувати свої творчі потенції. За цих обставин спостерігається пасивне ставлення особистості до назрілих суспільних проблем.
Праця по-різному впливає на особистість також у залежності від її видів. По-різному на розвиток особистості трудівника можуть впливати фізично важка і порівняно легка, монотонна та різноманітна, кваліфікована та некваліфікована праця, а також характер та рівень організації праці. А у цій сфері на виробництві ще багато серйозних недоліків. Безладність в організації праці, перебої у процесі виробництва, недоліки в організації матеріально-технічного постачання, невиконання суміжниками своїх зобов'язань, зокрема їхні хронічні неплатежі, затримка заробітної плати - усе це не може не діяти негативно на трудівника. Беззмістовна праця морально і психічно гнітить людину, спричиняє десоціалізацію особистості.
Особистість може найбільш повно-самоствердитися, реалізувати свої позитивні потенції не у всякій, а саме у творчій праці. Творчість - це така форма людської діяльності, яка ставить за мету пошук і практичне створення нового, оригінального, унікального, кращого, прогресивнішого, соціальне значущого. Відповідно до видів людської діяльності розрізняють і види творчості. Говорять, наприклад, про філософську, наукову, технічну, виробничу, політичну, правову, управлінську, художню і т.д. творчість. Може бути поєднання окремих видів творчості. Прикладом такого поєднання є науково-технічна творчість.
Із поняттям діяльності тісно пов'язане поняття активності. З'ясування зв'язку цих понять дещо утруднюється тим, що у науці історично склалася двозначність терміну "активність".
З одного боку, активність тлумачиться наукою як більш широке, фундаментальне поняття, ніж поняття діяльності. Активність з такої точки зору може проявлятися у різноманітних формах життя як біологічних, так і соціальних організмів. У цьому випадку діяльність розглядається як специфічна, притаманна саме людині форма прояву активності, як вираження її активного ставлення до навколишнього світу, як до природи, так і до суспільства.
З іншого боку, в літературі співвідношення діяльності й активності часто тлумачиться по-іншому. Активність пояснюється як міра діяльності, ступінь її інтенсивності. Звідси поділ: "висока", "низька" активність. Цю залежність підкреслюють часто вживані терміни: "активна діяльність", "активнадія", "активна поведінка", "активна участь" і т.д. У такому випадку активність має соціальну природу, бо вона стосується діяльності саме людей, їхніх об'єднань, суспільства.
У подальшому викладі йтиметься про активність саме у цьому, другому значенні терміну.
Суспільна активність людини може спонукатися або внутрішніми, або зовнішніми суб'єктивними регуляторами її поведінки. До внутрішніх регуляторів активної дії людини можна віднести, наприклад, її потреби, інтереси, мотиви; до зовнішніх - примусові фактори. В останньому випадку активність набуває не внутрішньо спонтанного, а конформістського, пристосовницького характеру, тобто здійснюється особистістю під впливом зовнішніх обставин, під тиском групи, колективу за її внутрішньої незгоди з ними.
Ми розглянемо перший вид активності, тобто активність, спонукувану внутрішніми регуляторами поведінки особистості, зокрема свідомістю, добровільністю. Такаактивність виступає формою самодіяльності людини.
Суспільну активність особистості поділяють на види. Якщо обрати підставою поділу цілі активності, то вона може бути прогресивною, корисною для суспільства або непрогресивною (наприклад, реакційною), шкідливою. Щодо сфер і "сегментів" суспільного життя, то здебільшого розрізняють трудову, виробничу, екологічну, громадсько-політичну, правову, культурну, духовну, моральну, релігійну активність та ін.
Про працю як основну, вирішальну форму діяльності вже говорилося. Трудова діяльність може бути і пасивною, і активною.
Зупинимося на такій формі самодіяльності особистості, як її громадсько-політична активність. Вона виражає ставлення громадянина до політичної влади, системи, структури суспільства, політичних інститутів, установ, організацій. Громадсько-політична активність людей виявляється у найрізноманітніших формах: боротьба за зміцнення або зміну політичної влади, політичні демонстрації, маніфестації, мітинги підтримки або протесту, марші, збори, політичні страйки, складання та поширення закликів, петицій, збір підписів під документами з політичними вимогами, участь у референдумах, у виборах до органів влади чи їхнє бойкотування, використання парламентських трибун, державного апарату, муніципальних органів.
Протилежною політичній активності особистості є політична пасивність. Вона виявляється у політичній індиферентності, нігілізмі індивідів, у їхній нездатності або небажанні прилучитися до політичної культури та її цінностей, у формальному виконанні вимог та накреслень такої державної влади, яка не виражає інтересів народу.
Багато з перелічених форм політичної активності та політичної пасивності характерні для сучасної України.
У міру
Loading...

 
 

Цікаве