WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Матеріальні основи розвитку суспільства - Реферат

Матеріальні основи розвитку суспільства - Реферат

МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
"...Розвинути продуктивні сили суспільства до такого високого ступеня, який зробить можливим рівний, достойний людини розвиток всіх членів суспільства "
Ф.Енгельс
Розмаїтість поглядів на основи суспільного розвитку
З попередніх розділів ми переконалися, що життєдіяльність суспільства неможлива поза природою, яка є передумовою та обов'язковою і необхідною умовою людської історії.
Але вивчення та знання цього аспекту людського життя не дає змоги відповісти на важливі питання: що спричиняє постійну динаміку суспільства? Чим обумовлюється постійний взаємозв'язок та зміни в різних сферах суспільного життя? І, зрештою, що становить основу прогресу суспільства? Історія філософської думки свідчить про надзвичайну розмаїтість відповідей на ці питання.
Так, Гегель основою історичного розвитку вважав розгортання "абсолютної ідеї". Вона є надприродним і нічим не обумовленим духовним началом, доприродною сутністю, що породжує реальний матеріальний світ - природу, людину, суспільство та людське мислення. Абсолютна ідея проходить три етапи саморуху: етап свого власного розкриття, природа, абсолютний дух.
Першим етапом розгортання абсолютної ідеї є логіка. Система логічних категорій, що розвиваються, відбиває собою "світовий дух". "Світовий дух" охоплює і сферу соціального життя. Він підноситься над окремими людьми і відбивається у праві, моралі, релігії. Історія, за Гегелем, не що інше, як "прогрес духу в свідомості свободи", який проявляється через "дух" окремих народів, що змінюють один одного в історичному процесі як тільки виконають свою місію. Гегелю належить важлива діалектична думка про закономірність історичного процесу.
Досить поширеною є думка, що історію рухають люди. Але суспільні події - це результат довільної діяльності не простих людей, а царів, полководців, законодавців - особи. Відкидалося суттєве значення і роль народу в творенні історії.
Навіть ті мислителі, які в поясненні явищ природи стояли на наукових позиціях (наприклад, французькі філософи Гельвецій, Гольбах та ін.), не спроможні були дати вичерпну, аргументовану відповідь щодо основи та рушійних сил історичного процесу. Вони вважали, що мотиви (жадібність, любов, пристрасті) вчинків людей визначають державний устрій і т. ін. Їхнє вчення зводилося до твердження:
"Людський розум править історією". Наприклад, Гольбах говорив, що досить, аби у голові якогось монарха закапризував атом, і це може значно вплинути на долю народів. Надлишок жовчі у фанатика, як писав Гольбах, шаленість крові в серці завойовника, погане травлення в якого-небудь монарха, примха якої-небудь жінки є достатніми причинами, щоб примусити починати війни, щоб посилати мільйони людей на бійню, руйнувати фортеці, обертати на порох міста, навернути на злидні та траур, щоб викликати голод та заразні хвороби і розповсюджувати відчай та нещастя на довгий ряд століть.
Але якщо критерій історичного поступу, його причину вбачати в мотивах, спонуках людей, то історію не можна зрозуміти. Адже в цьому разі не пояснюється причина виникнення саме таких мотивів, спонук людей, а не якихось інших.
Значного поширення набула так звана технократична точка зору. Прихильники її вважають, що вирішальним фактором суспільного розвитку виступає техніка, нові виробничі технології. Технічна цивілізація, що створюється людським розумом та руками, має здатність до саморозвитку, прогресу. Вона незалежна від людини та суспільства, має безперечну самостійність. Владою в такому суспільстві мають володіти технократи, тобто люди, які володіють науково-технічними знаннями і які організовують компетентне управління суспільними процесами. Оскільки науково-технічна революція охоплює і розвинуті країни, то представники "технократичної" концепції до недавнього часу вважали, що в перспективі реальна влада перейде до фахівців виробництва та управління (менеджерів).
Слід зауважити, що технократичні ідеї критикують за суттєві вади. Абсолютизація ролі техніки та фахівців у суспільному розвитку призводить до недооцінки ролі інших важливих факторів в житті суспільства, наприклад, духовної культури, впливу на людину, розвитку її життєвої сфери біологічних, природних факторів. Принижується або зовсім не звертається увага на проблему гуманізації індустріального виробництва, що призводить до варварського ставлення до природи, людини, спричинило виникнення проблеми виживання людства.
У суспільних науках є так звана неодарвіністська течія. Прибічники механічного перенесення вчення Дарвіна на суспільство зводять закони суспільного розвитку до біологічних закономірностей природного добору виживання найбільш пристосованих. Вони вважають, що саме боротьба за існування є рушійним стимулом і основою історичного розвитку.
Розмаїття варіантів соціального розвитку, стверджують прибічники сучасного неодарвінізму, обумовлене тим, що в процесі передачі культури від одного покоління до іншого відбуваються помилки, подібні до генетичних мутацій у живих організмах. Згодом з'ясовується, що деякі з цих помилок у вигляді суспільних органів, виявляються адекватними соціальному чи природному середовищу. Внаслідок цього вони витісняють менш пристосовані або зовсім не пристосовані суспільні органи. Таким чином, у суспільстві, як і в тваринному світі, спостерігається природний добір.
Важко не погодитися з критичними зауваженнями на адресу соціал-дарвіністів. Для прояву природного добору в суспільстві надзвичайно мало часу. Адже можливих комбінацій окремих властивостей і рис соціального і культурного розвитку занадто багато, щоб вони змогли себе повністю, всебічно проявити в короткий час еволюції суспільства. Історія знає надзвичайно мало суспільств, обмежена кількість їх характерних рис, що свідчить про неможливість усіх варіантів соціального та культурного різновидів поборотися за своє існування.
Ряд західних філософів вважають, що визначальним у житті людини і суспільства є ціннісні настанови. Поняття "цінність" вперше ввів у філософію та соціологію німецький соціолог М. Вебер (1864-1920 pp.). Він вважав, що головним, визначальним у суспільстві має бути не загальне для всіх явище, тобто закон, а щось значиме. Закони вивчає природодослідник, а дослідника культури цікавить насамперед саме значуще. При цьому критерієм значимого виступають цінності, які в свою чергу є не що інше, як усвідомлені інтереси. Саме інтереси людини спричиняють цінність кожного предмета. В сфері інтересів можна оцінити предмет з точки зору добра або зла, істини або брехні, краси або потворності і т.д. Цілком природно виникає питання: де джерело цінностей, хто задає їх? Німецький філософ Г.Ріккерт (1863-1936) вважав, що вони вічні й універсальні. М.Вебер, навпаки, розглядав цінності як явище історичне і вважав, що вони визначаються якимось інтересом епохи. Із зміною епохи втрачають свою силу і цінності, на зміну їм приходять цінності іншої епохи. Цінності впливають не лише на пізнання та оцінку явищ, а йвизначають норми взаємовідносин людей, устрій суспільного життя.
Loading...

 
 

Цікаве