WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія стародавніх Греції і Риму - Реферат

Філософія стародавніх Греції і Риму - Реферат

Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", - фактично об'єктивоване поняття. Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне - конкретному, сутність - явищу, оригінал - копії, але і як добро - злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого - джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика (хоча неоплатоніки вважали платонівську ідею добра Богом). Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець - особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона. Філософія Платона характеризується також своєрідним протис-тавленням тіла і душі. Тіло - смертне, а душабезсмертна. Тіло живої істоти створене із часточок вогню, землі, води і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла - бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душа свторена богами. Душі творяться із залишків тієї суміші, із якої Бог створив душу космосу. За Платоном індивіду-альна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної. За до-помогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє по-чуттям: завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями. На протиставленні тіла і душі грунтується гносеологія Платона. Суть теорії пізнання Платона полягає в тезі, що "знання - це прига-дування (анамнез)" того, що колись душа знала, а потім забула. Ме-тод анамнезу - метод сходження до ідей, до загального не шляхом узагальнення часткового і одиничного, а шляхом пробудження в душі забутого знання, знаходження його в ній. Найголовнішим у методі анамнезу є мистецтво логічного мислення, філософської бесіди, пи-тань і відповідей і т.д. Оригінальні думки Платона у трактуванні такого явища, як дер-жава. Спостерігаючи недосконалість державного устрою, Платон ви-суває власний зразок державної досконалості, яка в історії філософії отримала назву "ідеальна держава Платона". Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існу-ючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони грунту-ються на соціальній нерівності, атому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна нерівність по-роджена неоднорідністю душі. Розумній частині душі, чеснота якої у мудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шаленій час-тині, чеснота якої в мужності, - стан воїнів (стражів); низовинній, хтивій частині Душі - стан землеробів і ремісників. Отже, в ідеальній державі існує три групи громадян, три стани і така держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїх правителів-філософів, мужня мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини дер-жави перед її кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива, бо в ній усі служать її як певній цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших. У 367 р. до н.е. слухачем "Академії" Платона стає сімнадцятиріч-ний Арістотель - один із найвидатніших старогрецьких філософів, (384-322 pp. до н.е.). Він прожив складне і цікаве життя. Двадцять років пробув в "Академії" Платона. Вважаючи себе учнем Платона, Арістотель був самостійно мислячим філософом, саме йому належать відомі слова: "Платон мені друг, але істина дорожча". Арістотель залишив після себе величезну творчу спадщину, яку можна розділити на вісім груп: праці з логіки, загальнофілософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, економічні та мистецтво-знавчі. Дітищем Арістотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим у ряді його творів, які об'єднані під спіль-ною назвою "Органон" ("Знаряддя"). Головною ж його філософсь-кою працею є "Метафізика". При цьому слід пам'ятати, що в часи Арістотеля слова "метафізика" ще не було. Це поняття, як уже зазна-чалося, вводить систематизатор творів Арістотеля - Андронік Родось-кий, який, опрацювавши рукописи Арістотеля, почергово укладає після творів із фізики твори з філософії. Звідси "те, що після фізики", тоб-то "метафізика". Філософія у Арістотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє "першу" і "другу" філософії. Фізика для Аріс-тотеля все ще філософія, але "друга". Предметом "першої" філософії є не природа, а те, що існує за нею. "Перша філософія, за Арістоте-лем, - наука "найбільш Божа" у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є "бо-жественні предмети". Тому Арістотель свою філософію називає тео-логією, вченням про Бога. Однак Бог - це тільки "одне з начал". Тому філософія Арістотеля все-таки ширше теології. Вона вивчає взагалі "начала і причини всьо-го існуючого, оскільки воно береться як існуюче". Філософія Арістоте-ля - спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знай-ти в ньому головне,- визначити його по відношенню до неіснуючого. В цілому ж Арістотель - панлогіст. У Арістотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У "Метафізиці" Арістотель дає визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулю-вання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні. Основні засади вчення Арістотеля про буття такі: 1) категоріаль-ний аналіз існуючого; 2) причинний аналіз субстанції; 3) вчення про можливість і дійсність. Арістотель розглядає категорії як найбільш загальні роди вислов-лювань, які в подальшому не зводяться один до одного і не узагаль-нюються. Арістотель нараховує десять категорій: сутність, якість, кіль-кість, час, відношення, місце, стан, дія, володіння, страждання. При цьому він рішуче відділяє категорію сутності від інших категорій, вка-зуючи, що тільки вона означає в загальній формі те, що здатне до окремого, самостійного існування. Арістотель вважає, що суть буття речі - її форма. Він підкреслює, що формою називає суть буття кожної речі і першу сутність. Ключем розуміння форми Арістотеля є ототожнення її із суттю речі. У Арістоте-ля форма як суть буття речі - це той чи інший вид певного роду. Саме видове - головне, вирішальне начало буття і знання. Форма - не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форм стільки, скільки нижчих видів, які на-далі не розпадаються ні на які інші види. Види Арістотеля - це вічні і незмінні сутності. Вони не створені Богом - форму ніхто не тво-рить і не виробляє. Але все ж таки вони існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того ж в матерію їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог. Тому кожна чуттєва сутність або окреме є дещо складове: вона складається з активної форми і
Loading...

 
 

Цікаве