WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія стародавніх Греції і Риму - Реферат

Філософія стародавніх Греції і Риму - Реферат

філософська школа елеатів. Основними представниками цієї школи були Ксенофан, Парменід, Зенон, Меліс. Вчення елеатів - новий крок у становленні старогрецької філо-софії, в розвитку її категорій, особливо категорії "субстанція". У іоній-ців субстанція ще фізична, упіфагорійців - математична, у елеатів вона вже філософська, бо ця субстанція - буття. Продовжувач іонійської філософської традиції Ксенофан (565-470 pp. до н.е.) є представником надміфологічного і надфізичного світогляду. У Ксенофана фізична і власне філософська картина світу починають розходитись. Філософія починає виділятися із світогляд-ної фізики. Оригінальне розуміє Ксенофан єдність світу. На його думку, єдність світу - це і є Бог, а Бог - це чистий розум. У цього Бога немає тілесної сили, бо його сила в мудрості. Мудрість наділена надзвичай-ною силою, тому філософ, за Ксенофаном, і є Бог. Такий Богофіло-соф править світом завдяки силі своєї думки, без ніяких фізичих зу-силь. Такий Бог є найвищим проявом цілісності, а в основі такої цілісності - думка, розум. Тут Ксенофан вперше в історії світової філософії фактично фіксує думку, що будь-яка філософія є ідеалізм, бо вона діє силою мислення (понять, категорій тощо), тобто силою ідеального. Ця сила передається Богофілософом людям, і саме завдя-ки мудрості люди шукають істину. Поняття Богофілософа, яке започатковує Ксенофан, розвиває Пар-менід (близько 540-470 pp. до н.е.), довівши його до поняття цілісно-сті буття. У центрі уваги Парменідадві найголовніші філософські про-блеми: питання про співвідношення буття та небуття і питання про співвідношення мислення і буття. І обидва ці питання, вважає Пар-менід, вирішуються розумом шляхом доведення. Тут Парменід впер-ше в історії філософії використовує метод доведення філософської тези, а не простого її проголошення, як це робили філософи до нього. Парменід вказує, що небуття не існує тому, що його неможливо ні пізнати, ні словесне оформити, бо те, чого немає - немислиме. Пар-менід визнає існуючим тільки те, що мислиме і що має здатність виразитися словом. Тому для Парменіда зрозуміло, що думка про пред-мет і сам предмет є одне і те саме, що буття і мислення тотожні і як процес, і як результат. У той же час парменідівська теза про тотож-ність мислення і буття проголошує, що предмет і думка про нього існують самостійно, бо думка тільки тоді думка, коли вона предмет-на, а предмет тільки тоді предмет, коли він осмислюється. Учнем Парменіда був Зенон (його акме припадає на 460 pp. до н.е.). Із багатьох праць Зенона ("Суперечки", "Проти філософів", "Про природу") залишились тільки деякі фрагменти. Зенона називають винахідником діалектики, яка постає у нього як мистецтво міркування і суперечок. Міркування Зенона дістало назву "епіхейрема" ("епіхерема"), тобто стислий умовивід, а також апорія - непрохідність, безвихідне становище. За допомогою апорій (епіхерем) Зенон доводив одиничність бут-тя. Увесь хід думок Зенона говорить, що буття у нього є просторовим явищем, що існуючим, у його розумінні, є те, що має величину або просторовий об'єм. Сучасником Зенона був Емпедокл (бл. 484-424 pp. до н.е.)- автор філософських поем, оратор, ритор, лікар, інженер, самобутній поет і філософ. Емпедокл приймає як першоначала світу всі чотири тради-ційні стихії: землю, воду, повітря й вогонь. Ці першоначала у Емпе-докла не переходять одне в одне, вони пасивні. А тому, за Емпедок-лом, джерелом Всесвіту є боротьба двох психічних начал: Любові і Ненависті. Любов - космічна причина єдності і добра. Ненависть - причина роздрібненості і зла. Цікаві спостереження Емпедокла щодо людського пізнання. Емпедокл стверджував, що все пізнається та-ким, яким його людина мислить. Так, космічну любов і ненависть людина пізнає через свою любов і ненависть. Предмет пізнання, за Емпедоклом, - світ як ціле. Але. людина пізнає тільки ту частину світу, яку здатна охопити її думка. У період розквіту класичної Греції (479-431 pp. до н.е.), особливо в часи правління Перікла, коли рабовласницька демократія досягла свого розквіту, утверджується оригінальна філософія Анаксагора (500-428 pp. до н.е.). Анаксагор у центр своєї філософії ставить проблему якісного перетворення тіл. Розв'язання цієї проблеми він пов'язує з оригінальним тлумаченням першоначала. На противагу своїм попе-редникам, Анаксагор відкидає стихії як начала. Для нього первинним є всі без винятку стани речовини. Анаксагор - засновник панспермії. Він так пояснює наявність життя на Землі: насіння живих істот падає на землю із неба разом з дощем. І це насіння існувало завжди, бо воно є різновидністю гомео-мерій ("насіння всіх речей"). Останнім представником школи елеатів був Меліс (його акме при-падає на 440 pp. до н.е.). Подібно Зенонові, Меліс також був послідов-ником Парменіда, однак він реорганізував вчення Парменіда у двох принципових пунктах: уявне і кінечне буття у вченні Парменіда Меліс замінив реальним і безкінечним буттям. Значним етапом у розвитку античної філософії було атомістичне вчення. Антична атомістична філософія виникає на терені проблема-тики елеатів, але це самостійне вчення, в центрі якого: 1) уявлення про світобудову; 2) трактування людини і людського суспільства. Започатковули атомістичну філософію в античності Левкіп (бл. 500-440 pp. до н.е.) і Демокріт (бл. 460-370 pp. до н.е.). Безперечним є те, що філософські тлумачення Левкіпа і Демокрі-та близькі за духом і проблематикою, хоча в їх діяльності, житті було немало відмінностей. По-перше, Левкіп - досократик, а Демокріт трохи старший Сократа. По-друге, якщо Левкіп більше уваги звертав на світобудову, то Демокріт зосереджував своє вчення на людині. Левкіп і Демокріт, обґрунтовуючи першоначала, вважали, що ними є - атоми (буття) і пустота (небуття). Атомісти розглядають буття як антипод пустоти. Оскільки атомісти допускають два начала у світобудові - буття і небуття, вони -дуалісти. Оскільки ж вони трактують саме буття як нескінченну множину атомів, то вони надплюралісти. При цьому най-важливішим є те, що атомісти, визнаючи нескінченне число атомів, твердять про нескінченне число форм атомів, іншими словами, ве-дуть мову про властивості атомів. Левкіп і Демокріт стверджують, що атоми - це неподільна, гра-нично тверда, непроникна, без будь-якої пустоти, не здатна сприй-матися відчуттям (через малу величину) самостійна частинка речови-ни. Атом вічний, незмінний, тотожний самому собі; всередині його не відбувається ніяких змін; він не має частин і т.п. Та це тільки внутрішня суть атома, а є і зовнішні властивості атомів. І це переду-сім форма: атоми бувають кулькоподібні, косинисті, гачкоподібні, якір-ноподібні, увігнуті, випуклі і т.д. Атомісти вважали, що число форм атомів нескінченне. Окрім форм, атоми розрізняються також за порядком і положен-ням. Кожен атом оточений
Loading...

 
 

Цікаве