WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Екзистенціалізм - Курсова робота

Екзистенціалізм - Курсова робота

людина") стає протестом проти комуністичного суспільства та ідеології більшовизму, що нищить людську свободу.
Як літературна течія екзистенціалізм припиняє своє існування наприкінці 50-х років. Значною мірою це зумовив розрив Сартра з Камю (останній навіть відхиляв свою належність до течії та запевняв, що його творчість є скоріше запереченням екзистенціалізму). Однак екзистенціалізм як умонастрій поширений і сьогодні як у літературі, так і у філософії. До того ж він вплинув па виникнення інших шкіл літератури модернізму. Так, ідеї та мотиви екзистенціалізму містяться у творах "театру абсурду" й "нового роману".
Атеїстичний екзистенціалізм.
В чому смисл атеїстичного екзистенціалізму? Атеїстичний екзистенціалізм ґрунтується на твердженні, що людська сутність є розгортання людського існування в цьому світі. Трансцендентна природа людської сутності заперечується. Атеїстичний екзистенціалізм залишає людину наодинці з собою, без ідеї Бога й ідеї безсмертя особистісного начала.
Людина повинна жити, знаючи про свою конечність і самотність, у світі без Бога. Від цієї самотності не рятують ніякі форми соціальної реалізації. Вона очікує скрізь. Філософія атеїстичного екзистенціалізму - це філософія абсолютно самотньої людини. Це філософія людини, що звалила на себе знання про ілюзорність всіх обіцянок релігії і несе його, подібно Сізіфу, на вершину свого життя. Образ Сізіфа глибинно-архетиповий для атеїстичного екзистенціалізму. Адже знання про ілюзорність потойбічного призначення людини робить життя людини, яка прийняла таке знання, абсурдним.
Ці настанови близькі до філософії Ніцше, який ще більшою мірою, ніж Гайдеґґер, запліднив глибинні настрої атеїстичного екзистенціалізму, що розпився насамперед у Франції за часів II світової війни і наступних двох десятиліть.
Феномен релігійного екзистенціалізму.
На відміну від атеїстичного екзистенціалізму, релігійний екзистенціалізм виходить із того, що існування, яке визначає сутність людини, приводить людину до Бога. Для релігійного екзистенціалізму характерне також прийняття безмежності людського існування і його вічності.
Релігійний екзистенціалізм є результатом розвитку християнської культури. Тому він цілком може бути названий християнським екзистенціалізмом. Це добре розумів Сартр, розділяючи екзистенціалістів на дві принципово різні течії. "Існують два різновиди екзистенціалістів, - пише він, - по-перше, це християнські екзистенціалісти, до яких я зараховую Ясперса і сповідуючого католицизм Габріеля Марселя; і, по-друге, екзистенціалісти-атеїсти, серед яких Гайдегґер і французькі екзистенціалісти, у тому числі й я сам. Тих і інших об'єднує лише переконання в тому, що існування передує сутності..."
Релігійний екзистенціалізм виходить з ідеї творення людини Богом. Проте Бог створює людину не завершеною, а відкритою до діалогу і розвитку. Бог не обмежує людину рамками якоїсь готової сутності, вона повніша стати собою через своє існування. На відміну від атеїстичного екзистенціаліста, релігійний екзистенціаліст переконаний, що сутність людини виходить за межі земного існування - вона знаходиться і у Бозі, і у вічному існуванні людського Я. Таким чином, загальна для екзистенціалізму ідея розвитку сутності людини через її існування для релігійного екзистенціалізму означає вихід існування людини за межі доступної нам емпіричної данності.
Екзистенція людини спрямована до осягнення трансценденції (Бога і власної Вічності) через індивідуально-інтимний прорив до неї. Саме це дає підставу релігійним екзистенціалістам твердити про вічність людського існування, що підносить людину над абсурдністю окремих ситуацій життя.
Представники екзистенціалізму.
Жан Поль Сартр: Я та Інший.
Жан Поль Сартр (1905 - 1980) народився в Парижі, закінчив привілейований вищій навчальний заклад Еколь Нормаль, викладав філософію в Гаврі. В 1933-1934 рр., перебуваючи на стажуванні в Берліні, знайомиться з феноменологією Е. Гуссерля і дістає уявлення про екзистенціалізм. У 30-х роках починає розвивати вчення про нічим не детерміновану, спонтанну творчість екзистенції. Після початку другої світової війни бере участь у боях проти німців, потрапляє у полон, з табору для військовополонених виходить завдяки імітації тяжкої хвороби. З 1952р. починається його співпраця з французькими комуністами. Сартр двічі приїжджає в СРСР, підтримує революцію на Кубі, виступає проти французьких колоніальних війн у В'єтнамі та Алжирі, проти американської війни у В'єтнамі. У 1964 р. Сартр відмовився від присудженої йому Нобелівської премії з літератури. Сартр високо цінував марксизм, вважаючи його "неперехідною філософією нашого часу"; власний екзистенціалізм він розглядав як доповнення марксистської теорії суспільства.
Основні філософські праці: "Буття і ніщо" (1943). "Екзистенціалізм - це гуманізм" (1946), "Критика діалектичного розуму"(1960). У творчому доробку Сартра також романи, п'єси, статті.
Вихідний пункт екзистенціалізму, за Сартром, - це проблема, яку вирішують, герої Достоєвського: якщо Бога немає, то все дозволено. Разом з Богом зникає можливість знайти які-небудь цінності у надчуттєвому світі. Немає більше апріорного добра, як немає безмежного і удосконаленого розуму, щоб це добро осмислити. Людина сама вибирає цінності моралі, сама проектує своє життя, наповнює його змістом або робить пустим і беззмістовним. Ця здатність вибирати згідно з "своїми істинами" і відрізняє людину від об'єктів живої і неживої природи.
Перший принцип екзистенціалізму - це положення про те, що людина є те, що вона робить. Саме людське життя - це можливість. Немає раз і назавжди даної і незмінної людської природи, немає детермінізму, людина вільна, людина є свобода. Цей висновок Сартр робить на основі розуміння свідомості як буття, існування якого складає сутність. Свідомість існує лише в тій мірі, в якій вона проявляється, тобто вона є самодіяльність без носія.
У центрі онтології Сартра знаходиться "Я". Із свідомості, із "Я" "висвічується" вся життєвість і конкретна реальність. Природа, якщо і світить, то лише відображеним світлом того, хто усвідомлює, того, хто прагне "Я", і в той же час становить длянього перепону. Звідси Сартр виводить поняття негативної діалектики. Оскільки вона втілюється в запереченні, анігіляції, то її носієм може бути тільки свідомість. Якщо "свідомість" є абстракція і володіє реальністю і тільки в особистісному вираженні, як "Я", то єдиним джерелом і сферою здійснення діалектики є не "свідомість взагалі", а "моя свідомість", "Я" як "для-себе-буття". "Я" - єдине джерело заперечення. Ця здатність заперечення всього даного, в тому числі і себе самого як даного, створює зміст "для-себе-буття", всього людського існування. До того ж мова йде не про людину "взагалі", а завжди про неповторну індивідуальність, про людську одиничність.
Ядром екзистенціалізму Сартра є "філософія свободи". Свобода ставить людину поза закономірністю і причинною залежністю, вона виражає розрив з необхідністю. Свобода не терпить ні причини, ні основи, вона не визначається можливістю людини діяти відповідно до того, якою вона є, оскільки сама її свобода є вибір свого буття: людина така, якою вона себе вільно вибирає. Свобода передбачає незалежність по відношенню до минулого, заперечення його, розрив з ним.
Людина вільна незалежно від реальної можливості здійснення своїх прагнень. Уже сама постановка завдання, саме прагнення, сам вибір мети достатні для утворення свободи. Свобода міститься в самому спрямуванні. "Проект" - не шлях до неї, а її вираз, він є свобода, що проектує сама себе.
За Сартром, ніякі об'єктивні обставини не можуть позбавити людину невід'ємної від неї свободи. Вона зберігається в будь-якій ситуації і є можливістю вибирати - вибирати не реальні можливості, а своє
Loading...

 
 

Цікаве