WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Екзистенціалізм - Курсова робота

Екзистенціалізм - Курсова робота

Курсова робота з філософії
"ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ"
План.
1) Вступ
2) Основна частина
a) Філософія екзистенціалізму і художні пошуки ХХ сторіччя
i) Розквіт та представники екзистенціалізму
ii) Атеїстичний екзистенціалізм
iii) Феномен релігійного екзистенціалізму
b) Представники екзистенціалізму
i) Жан Поль Сартр: Я та інший
ii) Філософія "АБСУРДУ" Альбера Камю
iii) Франц Кафка
3) Заключна частина
a) Висновки
4) Список використаної літератури
5) Додатки
Вступ.
Екзистенціалізм, виникнувши в середині ХХ сторіччя, я вважаю, перевернула всю свідомість людини. Вона почала усвідомлювати себе не лише, як щось відмінне від тварини, але і як особистість, вона почала розуміти своє буття, мислення, стани своєї душі. Але екзистенціалістів цікавить не мислення взагалі, а мислення кожної окремої людини. Вони прагнуть звільнитись від кайданів повсякденного життя, прагнуть скинути їх і усвідомити в чому сенс справжнього буття, справжнього існування. Тобто екзистенціалісти намагаються усвідомити значення сутності через існування.
Кожна людина виступає окремою оригінальною особистістю, вона живе своїм життям, але їй необхідно усвідомити своє існування, зрозуміти його суть, і лише тоді вона пізнає істину життя.
Я вважаю що ця тема дуже актуальна. Життя людини дуже часто проходить непомітно, і за його час вона навіть не встигає зрозуміти чому і для чого жила. Необхідно, я вважаю, розмірковувати над цим питанням, тому що воно дуже важливе, іноді навіть можна сказати, що найважливіше для кожного. Чи варто жити не розуміючи свого існування? Чи варто підкорюватись кайданам повсякденності? Може, іноді слід вирішити для себе для чого ти живеш, усвідомити себе не лише як частину сірої маси суспільства, а як оригінальну, єдину та неповторну особистість.
Отже ми бачимо що ця проблема повинна дуже серйозно поставати в суспільстві, особливо сьогоденному. Але нажаль сучасні люди не приділяють їй достатньо уваги, вона залишається на повністю розкритою для кожного із нас, як окремої особистості. І я вважаю, що з цим необхідно боротись, необхідно щось змінювати для того щоб життя не перетворилось на просту безглуздість.
Філософія екзистенціалізму і художні пошуки ХХ сторіччя.
Розквіт та представники екзистенціалізму.
Екзистенціалізм ( від лат. Ехіstеntia - існування) - течія в літературі Франції, що виникла напередодні другої світової війни та представлена письменниками, які водночас належать до екзистенціалізму як течії філософської (Г. Марсель, Ж.-ГІ. Сартр, С. де Бовуар, А. Камю). Екзистенціалізм розглядають також і в більш широкому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами. Ним переймається значна частина філософів та письменників XX століття. Серед останніх - французи А. Жід, А. Мальро, Ж. Ануй, Б. Віан, англійці В. Голдінг, А. Мердок, Дж. Фаулз, німці Г. Е. Носсак, А. Дьоблін, іспанець М. де Унамуно, італієць Д. Буццаті, японець Кобо Абе. Характерні для екзистенціалізму умонастрої та мотиви спостерігаються також у творчості Ф, Достоєвського, Ф. Кафки, Р.-М. Рільке, Т. С. Елі ота, Р. Музіля, Акутагави Рюноске.
Спочатку екзистенціалізм виник як філософська течія. В 1920-1930 роках німецькі філософи М. Гайдегер, К. Ясперс, О. Больнов намагаються створити закінчену філософську систему екзистенціалізму. Серед попередників екзистенціалізму як філософської системи - Паскаль, данський філософ С.К'єркеґор, що вважається зачинателем екзистенціалізму, Ф.Ніцше. Але, виникнувши як філософська течія, екзистенціалізм поступово перетворюється на течію літературну. Такий перехід інспірували і здійснили Жан-Поль Сартр і Альберт Камю. В їхніх творах нелегко провести межу між філософським та суто літературним: герої художніх творів екзистенціалістів втілюють настанови свідомості, відкриті екзистенціалістами-філософами (Антуан Рокантен з "Нудоти" Сартра переказує у своєму щоденнику ідеї, які згодом сам Сартр розвиватиме у філософському трактаті "Буття і ніщо"; абсурдний світ філософського твору Камю "Міф про Сізіфа" є атмосферою, в якій існують персонажі його ж п'єси "Калігула" та повісті "Сторонній"). Сам екзистенціалізм тяжіє до такого "прикордонного" жанру, як есе, а його представники продовжують традиції французького моралізму - філософської есеїстки Монтеня, Паскаля, Декарта, Ларошфуко, просвітителів XVIII століття, які поєднували філософський зміст із літературною формою. Романи і драми екзистенціалістів насичені філософськими проблемами.
Фундаментальною рисою екзистенціалізму, яка визначає його вклад в розвиток філософії, є усвідомлення людини як унікальної, неповторної істоти. Буття кожної людини, розглядається як абсолютне. Звідси одна з основних ідей філософії екзистенціалізму - ідея тотожності сутності й існування, що замінила ідею тотожності мислення і буття, характерну для німецької класичної філософії і всієї філософської культури Нового Часу з її гносеологізмом. Іншими словами, магістральна ідея екзистенціалізму - це ідея знаходження сутності лише через існування. У французькому варіанті екзистенціалізму (Сартр) вона звучить ще більш категорично: існування людини передує його сутності і фактично замінює її.
Представники течії якраз і зосереджують свою увагу на існуванні людини, що є емпіричною особистістю, вилученою з будь-яких систем (релігійних, політичних, соціальних). Світ же вони розуміють як дещо вороже особистості, сприймають його як хаотичний, дисгармонійний, абсурдний. Процеси, що відбуваються в цьому світі, повному внутрішніх суперечностей, позбавлені закономірностей, логічного зв'язку, часової послідовності. До речі, в 1951 році екзистенціалізм був засуджений Ватиканом як песимістична течія, що є несумісною з християнством. Особистість має в екзистенціалістів протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому "іншому". Адже всі вони нав'язують особистості свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали. Вищу життєву цінність представники екзистенціалістського напряму вбачають у свободі особистості. Існування людини тлумачиться ними як драма свободи, "бо на кожній фазі самотворення особистості воно залежить від кожного вибору, кожного рішення".
Людина приречена на вигнання у Всесвіті, на відчуженість під інших людей, на абсурд як "метафізичний стан людини у світі", за висловом А. Камю. Поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів ("Нудота" Ж.-П. Сартра, "Сторонній" А. Камю, "Чужа кров" С. де Бовуар). Екзистенціальний герой тісно єднається з людиною з філософського трактату Серена К'єркегора "Або - або", де йдеться про "самотню, на саму себе покинуту людину", що стоїть у "безмірному" ворожому світі, який іменується "нерозумінням". У к'єркеґорівської людини немає ані теперішнього, ані минулого (воно ще не прийшло), ані майбутнього (воно вже минуло). Хоч як це парадоксально, саме в художніх творах найбільш глибоко та переконливо втілюютьсяекзистенціальні філософські принципи. "Тільки роман, - гадає Симона де Бовуар, - дає змогу відтворити в усій повній, специфічній, відзначеній своїм часом дійсності первісне бурління існування".
"Екзистенціалізм - це гуманізм", - проголошує Сартр. І дійсно, у захисті свободи та самостійності людської особистості, що існує в епоху тоталітаризму й дегуманізації, полягає справжній, не абстрактний гуманізм екзистенціалістів. Гімном гуманізму стає алегоричний роман А. Камю "Чума", явний зміст якого, за авторським свідченням, - "боротьба європейського Опору проти фашизму". Гуманізмом пронизані також твори Ж.-П. Сартра ("Шляхи свободи", "Смерть без погребіння"), С, де Бовуар ("Чужа кров", "Мандарини"), А.Камю ("Лист до німецького друга"), Г. Марселя ("Горизонт", "Рим більше не в Римі"), Есеїстика Камю ("Бунтівна
Loading...

 
 

Цікаве