WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Естетика і філософія - Реферат

Естетика і філософія - Реферат

ЕСТЕТИКА І ФІЛОСОФІЯ
Проблема місця, ролі й специфіки естетики у структурі міжпредметних зв'язків має давню і складну історію. У попередніх розділах підкреслювалася роль філософії як науки, що об'єднувала всі інші сфери людського знання. Естетика також була включена до предмета філософії, її основні ідеї розвивалися в межах загальнофілософського знання.
Філософія (від грсц. sophia - любов до мудрості) - форма суспільної свідомості, спрямована на вироблення світогляду, системи ідей, поглядів на світ і на місце о ньому людини.
Аналізуючи, наприклад, давньогрецьку філософію, ми звертаємо увагу на причетність людини цього періоду до своєрідної психологи єднання з Космосом (від грец. cosmos - порядок, прикраса, Всесвіт, світовий порядок). Наслідком цього було безсвідоме перенесення відчуття пре-красного в природі, в оточуючому людину середовищі, в мистецтві на саму людину. Вважалося, що так само, як прекрасні земля, небо, вогонь, вода, так прекрасна і людина Досліджуючи проблеми космологізованості первісної свідомості, вчені дійшли висновку, що треба пов'язувати космологізованість свідомості з проблемами культури того часу причетність до Космосу досягалася через культурну діяльність Проте і Космос вимагав водночас, так би мовити, культурної діяльності Саме людина - через ритуальні дії - допомагала впорядкуванню Космосу Прикладом цього може бути фольклорно-етнографічна спадщина багатьох народів світу. У слов'ян Східної Європи в народній культурі присутні кругові танці, віками зберігається традиція випікання великих круглих млинців - усе це є свідченням поваги до Сонця, до його постійного руху. У багатьох народів світу культ Сонця складався передусім як вияв селянського світобачення, а пізніше цей культ набув рис державності, використовувався на офіційному рівні. Культ Сонця чітко простежується у міфології Скандинавських країн, а у міфології країн Сходу є навіть поняття "сонячна династія" - символ царського роду. "Сонячна династія" завжди протистоїть "місячній династії", яка символізує байдужість, поступове згасання життя.
Космос, Сонце асоціюються у більшості народів з героїзмом, є закликом до подвигу, герої мріють піднятися до Сонця, "напитися" його силою.
Через фольклорно-етнографічне світосприймання відбувався поступовий процес становлення первісного колективу, залучення людей до активного спілкування. З часом збереглися деякі мистецькі жанри, породжені міфопоетичною добою. Відомо, що давньогрецька міфологія є підґрунтям створення античного мистецтва, а фольклорні скарби кожного народу - становлення мистецтва як професійного явища
Слід наголосити, що зв'язок естетики з філософією виявлявся не лише у тих теоретиків-естетиків, які йшли до естетичної проблематики, відштовхуючись від власних філософських концепцій (Платон, Арістотель, Кант, Гегель та ін.), а й у тих, хто розробляв естетику в межах мистецтвознавчої орієнтації (Леонардо да Вінчі, Н. Буало, Г. Е. Лессінг та ін.).
Методологія естетичних досліджень безпосередньо пов'язана із вирішенням основного питання філософії - відношення мислення до буття, обумовлена специфікою діалектичного чи метафізичного підходів. Саме своєрідність методологічних основ визначає своєрідність естетичних концепцій.
Проблема взаємодії естетики і філософії досить активно аналізується впродовж XX ст. Хоча виокремлення естетики з меж філософії почалося ще з часів О. Баумгартена, проте остаточного розриву з філософією не відбулося ще й досі. Дискусійним залишається і питання про доцільність повного відокремлення естетики від філософії.
Які ж аргументи використовуються для обгрунтування необхідності розриву теоретичних зв'язків між естетикою та філософією? Звернімося до сучасної французької естетики, зокрема де позиції досить впливового теоретика М. Дюфренна.
ДЮФРЕНН МІКЕЛЬ (нар. 1910) - французький естетик, директор журналу "Ревю д'естетик", автор праць "Феноменологія естетичного досвіду" (1953), "Поетичне" (1963), "Інтеріоризація а'пріорі. Пошуки першоджерел" та ін. Він переконаний, що і в історії науки, і в умовах XX ст. невиправдано перебільшене значення філософії для розвитку естетики. М. Дюфренн намагається обгрунтувати можливості активного взаємозв'язку естетики з соціологією, психологією, мистецтвознавством.
Основним об'єктом критики Дюфренна стає логос - носій інтелекту, сила, яка принижує чуттєве, "природне" в людині. Саме "логоцентризм" перебільшує значення пізнання дійсності і недооцінює її переживання. Своєрідним "носієм" переживання є мистецтво, яке, в свою чергу, Дюфренн розглядає як серцевину естетики. Проголошуючи мистецтво найвищим типом пізнання, він вбачає у ньому практично єдиний засіб гальмування дегуманізації людини в умовах сучасного суспільства. Поширення естетичного досвіду, вважає Дюфренн, здатне повернути людину в природний стан, а це стан естетичний чи поетичний. У такому поверненні полягає "прометеївська" роль мистецтва.
Отже, розвиток естетичних ідей відбувався у межах філософії і відбивав, по суті, ті суперечності, які були властиві історії філософії. Через боротьбу різних філософських течій, напрямів, шкіл проходив процес формування предмета естетики, її основних понять і категорій.
Естетика і етика
Етика (від грец. ethica - звичай, характер) - наука, яка вивчає мораль, моральність. Як визначення специфічної сфери дослідження, термін "етика" вперше використав Арістотель.
Специфіку взаємодії етики й естетики, з наголосом па проблемі творчості, вивчав і німецький філософ ЙОГАНН ФІХТЕ (1762- 1814). Він був прихильником ідеї тотожності естетики і теорії мистецтва, а специфіку мистецтва виявляв через порівняльний аналіз: "мистецтво - наука", "мистецтво - мораль". Саме мистецтво, на думку філософа, сприяє становленню цілісної людини. Й. Фіхте включає етику до структури філософського знання і поєднує моральність з творчою активністю людини. Це був принципово новий аспект аналізу співвідношення "філософія - етика - творчість" особливо якщо враховувати, що Фіхте намагався до-повнити ідею І. Канта про "чуттєву" і "моральну" людину положенням про можливість через виховання піднести чуттєві потяги до рівня обов'язку.
Особливу роль етика відіграє під час аналізу мистецтва як складової частини предмета естетики. Кожна конкретна естетична ідея виступає певною мірою узагальненням розвитку мистецтва та естетичної діяльності взагалі і у конкретну історичну епоху зокрема. Виходячи з цього, доцільно порушити і розглянути питання професійної етики митця, його моральної відповідальності за наслідки власної творчості. Це пов'язано з тим, що мораль є надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і па специфіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності, що висувають особливо високі і навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, котрі цією діяльністю займаються професійно.
Професійна етика і норми професійних ділових взаємин єтрадиційною складовою частиною етичної науки, але при цьому, як правило, зосереджується увага на професіях лікаря, педагога, юриста. Постає питання: чи будь-яка професія вимагає специфічної професійної етики? Щодо професії митця відповідь може бути лише позитивною. Складний, суперечливий процес розвитку мистецтва в різні історичні періоди, художнє обслуговування митцями реакційних ідеологій, участь конкретних мистецьких напрямів у художньому обгрунтуванні насильства, релігійної нетерпимості чи моральної вседозволеності гостро порушує проблему професійної етики митця.
У професійній етиці формується система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, що "обслуговують" ту чи іншу галузь людської діяльності В кожній з цих галузей головним об'єктом діяльності є людина, котра вправі сподіватися на ставлення до себе не як до об'єкта зовнішнього впливу, а саме як до людини, тобто розраховує на повагу, розуміння, співчуття та милосердя. Отже, будь-які прояви: чи то байдужості митця до художньої аудиторії, чи то політичної кон'юнктури, чи то свідоме самоспростування власних творів - мають, принаймні морально, засуджуватися суспільством.
Значне морально-етичне навантаження несе в собі і проблема творчої, професійної освіти, виховання митця, адже і в минулі епохи, і сьогодні митці формуються в конкретних творчих майстернях, творчих лабораторіях відомих майстрів. Кожний учень, приймаючи чи спростовуючи художні принципи вчителя, несе в собі передусім його творчу модель. Етика взаємин "вчитель - учень" потребує вивчення, розробки і вироблення своєрідного "кодексу честі".
Loading...

 
 

Цікаве