WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Робота Ж.П. Сартра "Екзистенціалізм - це гуманізм" - Реферат

Робота Ж.П. Сартра "Екзистенціалізм - це гуманізм" - Реферат


Реферат на тему:
РОБОТА ЖАНА ПОЛЯ САРТРА "ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ -
ЦЕ ГУМАНІЗМ".
Жан Поль Сартр народився 21 червня 1905 року в Парижі. Закінчивши привілейований вищий учбовий заклад "Еколь Нормаль", відслуживши належний строк в армії, Сартр викладає філософію у ліцеї в Гаврі. У 1933-34 роках, знаходячись на стажуванні в Берліні, він знайомиться з феноменологією Едмунда Гуссерля та отримує уявлення про екзистенціалізм Мартина Гайдеґґера.
Уже в перших своїх працях Сартр піддає критиці трансцендентальний ідеаліхм та розвиває вчення про нічим не детерміновану, спонтанну творчість екзистенції: "Трансцендентрість Его" (1934), "Уява" (1936), "Ескіз теорії емоцій" (1939), "Уявне" (1940). Сартр заперечує доцільність наукових методів у вивченні людської психіки, критикує натуралізм у психології. У його літературних творах "Нудота" та оповіданнях зі збірки "Стіна" (1938-39) уже присутні початки екзистенціалізму. Роботу над трактатом "Буття та ніщо" перервала війна. Потрапивши в полон, Сартр зобразив тяжку хворобу, вийшов і почав, беручи участь у русі Опору, викладати філософію в паризькому ліцеї. У 1943 році він завершує "Буття та ніщо", у нього складається цілісна концепція людського існування. В тій чи іншій мірі це вчення про людину розкривається в його літературних творах (1945-1960 роки).
У 1960 році вийшов перший том "Критики діалектичного розуму", у передмові до якої Сартр заявив, що вважає марксизм вічною філософією нашого часу, і власний екзистенціалізм розглядає як доповнення до марксистської теорії суспільства. Сартр брав активну (в багато в чому деструктивну) участь у політичному житті Франції. У 1964 році відмовився від Нобелевської премії у галузі літератури. Багато творів, у тому числі другий том "Критики діалектичного розуму", "Зошити про мораль" тощо вийшли після його смерті 15 квітня 1980 року.
Твір "Екзистенціалізм - це гуманізм" побачив світ у 1946 році, це текст лекції, прочитаної Сартром. У ній він викладає основні тези свого трактату "Буття та ніщо", хоча в певній мірі переглядає однобічно негативну концепцію волі. В тому ж році з'явилися його стаття "Картезіанська воля" та нарис "Матеріалізм та революція", в яких ідеї лекції "Екзистенціалізм - це гуманізм" отримали подальший розвиток.
ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ - ЦЕ ГУМАНІЗМ.
"Я хотів би виступити тут на захист екзистенціалізму від ряду дорікань, висловлюваних на адресу цього вчення". Сартр перелічує звинувачення на адресу екзистенціалізму:
- Нібито він закликає до занурення у квієтизм відчаю: якщо жодна проблема не може бути вирішена, то не може бути і жодної можливості дії у світі; у кінцевому підсумку це споглядальна філософія, а позаяк споглядання - це розкіш, ми знову приходимо до буржуазної філософії. (Звинувачення з боку комуністів. )
- Він підкреслює людську ницість, показує всюди гидке, темне, бридке, зневажаючи багато всього красивого та приємного і відвертаючися від світлого боку людської натури. Критик з католицької позиції пані Мерсьє звинуватила екзистенціалістів у тому, що вони забули про посмішку дитини. Це все через те, що екзистенціалісти виходять із суто суб'єктивного, з картезіанського "Я мислю", себто осягненні самого себе на самоті, відрізаючи собі можливість солідарності та єдності з людьми, що знаходяться зовні.
- Він заперечує реальність та значення людських вчинків, позаяк, знищуючи божественні заповіді та вічні цінності, не лишає нічого, окрім сваволі: кожному дозволено вчиняти, як йому заманеться, і ніхто не може судити про погляди та вчинки інших.
Отже, Сартр береться усе це спростувати. Насамперед: "під екзистенціалізмом ми розуміємо таке вчення, яке робить можливим людське життя і яке, поза тим, стверджує, що всяка істина і всяка дія передбачають певне середовище та людську суб'єктивність."
Основне звинувачення - звертання особливої уваги на поганий бік людського життя. Екзистенціалізм прирівнюють до непристойності, а екзистенціалістів звуть натуралістами. Але чомусь екзистенціалізм викликає набагато більше протесту та страху, аніж натуралізм - Золя або навіть. . . народна мудрість. Народна культура за природою своєю песимістична. Чи не через те екзистенціалізму дорікають у надлишку песимізму, що насправді усе зовсім навпаки? Що лякає в цьому вченні - чи не надання людині права вибору? Щоб відповісти на це питання, необхідно розглянути саму сутність екзистенціалізму.
Громадська думка відносить до екзистенціалістів різних митців, хоча за сутністю це винятково суворе вчення, що найменш претендує на скандальну популярність, бо адресоване насамперед філософам. Є два різновиди екзистенціалістів: християнські - Ясперс та Ґабріель Марсель, та екзистенціалісти-атеїсти - Гайдеґґер та французькі екзистенціалісти, у тому числі і сам автор. Тих і інших об'єднує лише переконаність, що існування передує сутності, або що треба виходити з суб'єкта.
Уявляючи собі Бога-творця, ми мимоволі уявляємо якогось ремісника найвищого ґатунку. У будь якому вченні, приміром, Декартовому або Лейбніцевому, передбачається, що воля у тому чи іншому ступені слідує за розумом, або принаймні йде разом з ним, отже, коли Бог щось творить, то він чудово собі то уявляє. Індивід реалізує певне поняття, що міститься у божому розумі.
У 18 столітті атеїзм філософів ліквідував поняття Бога, але не ідею про те, що сутність передує існуванню. Ця ідея зустрічається в Дидро, Вольтера ба навіть Канта. Людина посідає певну людську природу, стверджує Кант. Вона, будучи "людським" поняттям, є в усіх людей. А це позначає, що кожна окрема людина - лише окремий випадок загального поняття "людина". Отже, сутність людини передує її історичному існуванні.
Атеїстичний екзистенціалізм є більш послідовним. Він вчить, що, навіть якщо Бога нема, то є принаймні одне буття, у якого існування передує сутності, буття, яке існує перш ніж його можна визначити якимось поняттям; цим буттям є людина, або, з Гайдеґґером, людська реальність. "Існування передує сутності" позначає, що людина насамперед існує, зустрічається, з'являється у світі, а потім визначається.
Для екзистенціаліста людина тому не підлягає визначенню, що від початку нічого собою не являє. Людиною - причому такою людиною, якою зробить себе сама - вона стає лише згодом. Отже, немає жодної людської природи, як і Бога, який її задумав. Людина просто існує, вона не лише така, якою вона себе уявляє, а ще й така, якою хоче стати. І оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і проявляє після цього волю, то вона - лише те, що з себе робить. Ось перший принцип екзистенціалізму, і саме це називається суб'єктивністю, яку нам ставлять у провину. Але що тут мається на увазі - це те, що людина насамперед існує, людина - це істота, що спрямована майбутнє, усвідомлює, що вона проектує себе у майбутнє. Людина - це насамперед проект, що переживається суб'єктивно. Ніщо не існує до того проекту, нема нічого на осягненому розумом небі, і людина стане такою, яким є її проект буття. Якщоіснування справді передує сутності, то людина відповідна за те, що вона є. Таким чином екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття.
Але людина відповідальна не лише за своє існування, а за існування всіх людей. Слово "суб'єктивізм" має два значення, і саме цим користуються опоненти екзистенціалізму. По-перше, воно значить, що індивідуальний суб'єкт сам себе обирає, а по-друге, що людина не може вийти за межі людської суб'єктивності. Саме друге і є глибоким змістом екзистенціалізму. Обираючи себе, ми обираємо всіх людей. Створюючи себе людиною, якою ми хотіли б бути, ми створюємо образ людини, яка вона повинна бути. Ми в
Loading...

 
 

Цікаве