WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Релігійний характер філософської думки середньовіччя - Контрольна робота

Релігійний характер філософської думки середньовіччя - Контрольна робота

Глибоко цікавився Бекон також ідеєю природознавства та досвідним пізнання природи. Неортодоксальність позиції Бекона, за що він зазнавав переслідувань, дещо відрізнялася від неортодоксальності Сігера Брабантського і навіть шартрської школи. Бекон категорично заперечував теорію "двоістої істини" і взагалі аверроїзм, кваліфікуючи останній як "гріховий". Він захищав ідею єдності філософії та теології. "Філософія і теологія,- писав Бекон,- не суперечать одна одній, оскільки друга вчить ,для чого всі предмети призначенні богом, перша - як і через що виконується це призначення". Проте єдність теології з філософією мислиться Беконом не як підпорядкування другої першій, а як визнання раціональної необхідності філософії, її , так би мовити, "суверенності", самораціональної необхідності філософії, її , так би мовити , "суверенності" самоцінності щодо теології.
Всі науки, міркує Бекон, повинні служити теології. У цьому цінність наук. Сама теологія відповідає на питання "божественого" порядку: про сутність Бога, святої Трійці, слави і благодаті божої. Для висвітлення ж усіх інших питань теологія користується філософією (питання руху небесних тіл, матерії і сутності, питання про види тварин і рослин, часу і вічності світу, про перебування душі в тілі людини, питання про нескінченні види матерії проблеми пізнавальності світу). На всі ці питання теологія лише коротко формулює відповіді, взяті з філософії. Теологія вказує на властивості надприродних сутностей, філософія ж розкриває властивості зовнішнього світу.
Заперечуючи проти тертуліонівського принципу "надрозумності" догматів теології. Бекон вважає необхідним для торжества теології необхідний розвиток філософії і взагалі позитивного значення, за допомогою знань ми можемо, міркує Бекон, навертати до християнства іновірців, не вдаючись до насильств і хрестових походів. Таким чином, виступаючи з тезою зміцнення теології (цілком щиро), Бекон, по суті розхитує її зсередини шляхом так би мовити "тотальної раціоналізації". Тут Бекон у чомусь близький до Абеляра.
Посідаючи позиції поміркованого номіналізму, Бекон вважає природу більш фундаментальною природу індивідуальною. Останнє і є визначальною в існуванні речей, адже міркує Бекон, бог створював світ не заради універсальної людини, а для кожної окремої особистості; бог створив не людину взагалі, а Адама. Названі номіналістичні засади Бекона мають як бачимо, виразний гуманістичний підтекст. Свою оригінальну позицію, яка по суті, являє собою цілу програму розвитку наукового знання, протиставлену системі ортодоксальної схоластики Бекон виділив у трьох своїх творах - "Великий твір", "Третій твір" і "Менший твір", які разом складають справжню енциклопедію тогочасного знання.
ВИСНОВОК
З вищенаведеного можна зробити наступні висновоки:
Феодальний спосіб життя, який був панівним в Європейському Середньовіччі, на відміну від античності (орієнтованої на предметно-речове бачення світу), формував бачення реальності "за образом і подобою", в цьому плані людина феодального суспільства постає "духовною людиною", тобто такою, що усвідомлює себе насамперед "одухотвореною"(такою, що має духу), а не просто тілесною (чи природною) істотою. Безпосереднім виявом особистого людського характеру соціальних відносин феодальної доби і виступає духовність. Не заперечуючи реальності речового світу суспільства свідомість середньовіччя тлумачить її як "зовнішню видимість" більш фундаментальної реальності - духовного світу. Тому ключ до розв'язання всіх, у тому числі і суто "земних" проблем середньовічна людина шукала у сфері духу.
На цьому "ґрунті" і починає формуватися нова (середньовічна) філософська парадигма, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовне ідеальне тлумачення реальності. Для середньовічної суспільної свідомості світ набуває характеристик певним чином "двоїстого" буття. Перш за все - це "справжній" (божественний, духовний, небесний, благий) і несправжній (тваринний, плотський, земний, гріховний) світ, оскільки сама людина, будучи "твариною" (створеною Богом) істотою, належала до цього (хай ілюзорного) світу. Помітним у християнській теології є гуманістичне її спрямування, зокрема вчені про первородну гріховність людини і шляхи її подолання ("спасіння"). Таке "спасіння" неможливе шляхом прямого втручання Бога у справи земного людства. "Спасіння" можливе лише через посередника, який "чудесним способом" поєднує в собі непримиримі протилежності: небесного (божественного) і земного (людського). Таким чином посередником виступає Христос - "Син Божий і людський", який є однією з іпостасей божественної триєдності (Трійці) і водночас живою людиною, що живе і страждає людський життям і людськими болями і вмирає мученицькою смертю на хресті.
Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, геоцентризм. Це означає, що активне творче начало якби щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою . істинними буттям володіє тільки Бог: він вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до істинного пізнання є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, воно потребує власних духовних зусиль.
По-друге, в середньовічному світосприйнятті ідея духовності, яка пов'язана не тільки з богом. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину, як особистість, як насамперед духовну, а не природну істоту.
На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч,що існують в світі - між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони - людина вінець Божого творіння, з іншої - зло в світі йде від людини, людина - створіння в якому сидить диявол.
Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості, і тому, самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії ставиться питання про сенс життя.
Однією з центральних проблем схоластичної філософії є дискусія про універсалії (загальні поняття). У відповідності з тим, як тлумачилося питання про існування універсалій, середньовічна філософія репрезентована двома основними напрямами - номіналізмом і реалізмом.
Полеміка між реалістами і номіналістами впродовж подальшої історії середньовічної філософії приводила то до різкого розмежування її учасників, то набувала таких більш прихованих ("стертих") форм, як так званих "концептуалізм".
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Аристотель. О душе // Соч.: В 4 т. - М., 1983. - T.I. - С. 18-122.
2. Богомолов А.С. Античная философия. - М., 1985. - С. З-335.
3. Гегель Г.-В.-Ф. Энциклопедия философских наук: В 3 т. - М., 1974. Т. 1. Наука логики. - С, 123-480.
4. Кузнецов В.Н., Мееровский Б.В., Грязнов А.Ф. Западноевропейская философия XVIII века. - М., 1985. - С. 7-388.
5. Ламетри Ж. Человек-машина// Соч.: - М., 1986. - С.112-210.
6. Лейбниц Г. Монадология // Соч.: В 4 т. - М., 1982. - Т. 1. - С.313-429.
7. Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии. - М.,
1989. - С. 6-248.
8. Соколов В. Средневековая философия. - М., 1979. - С. 78
9. Філософія. Підручник / Під ред. Надольного І.Ф. - К., 1997.
Loading...

 
 

Цікаве