WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Релігійний характер філософської думки середньовіччя - Контрольна робота

Релігійний характер філософської думки середньовіччя - Контрольна робота


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з філософії
Тема: Релігійний характер філософської думки середньовіччя
ПЛАН
ВСТУП
1. СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИНТЕЗ ХРИСТИЯНСЬКОГО ОДКРОВЕННЯ І АНТИЧНОГО РАЦІОНАЛІЗМУ.
2. СПЕЦИФІКА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ.
3. НОМІНАЛІЗМ І РЕАЛІЗМ.
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Оцінка філософії та культури Середньовіччя як своєрідного етапу людства традиційно суперечливі. Тривалий час такі оцінки, як темні часи, провалля, перерва в поступальному розвитку цивілізації, визначили характер підходу до цієї історичної епохи, а сам термін "Середньовіччя" став синонімом відсталості та безкультур'я.
Вважалося, що вона є втіленням догматизму, релігійного фанатизму, придушення свободи особистості. З іншого боку: саме середні віки були добою, коли зароджувалися нації, активізувалося їх суспільне та культурне життя, формувалася література на національних мовах, у творах середньовічного мистецтва вбачали початки поетичної свободи й протиставляли їх раціоналізму класики, у певному розумінні закладався фундамент сучасної цивілізації.
У цей період діячі церкви намагалися суспільні відносини пояснювати за зразком відносин людини і Бога. Підпорядкування, смиренність, покірність було проголошено головними цінностями громадського життя. Християнське духівництво ідейно виправдовувало станову організацію життя суспільства, його ієрархічність, коли кожна людина мала знати своє місце у світі і жити в суворій відповідності до цього порядку розташування соціальних груп від вищих (духівництво, дворянство) до нижчих (селянство, ремісники та ін.).
Релігія та її суспільний інститут - церква, були найважливішими факторами середньовічної культури і підпорядковували собі тогочасну філософію.
Християнство, яке запозичило релігію та філософію попередніх епох і культур, демонструвало надзвичайну живучість. Церква успішно знаходила вихід із ситуацій, які, здавалося, загрожували їй загибеллю. Згадаймо численні секти, середньовічні єресі і т.д. Найефективнішим знаряддям вирішення такого роду завдань виступала священна інквізиція, сформована атмосферою релігійного фанатизму мас. Водночас слід відмітити двоїсту роль церкви. Борючись з язичництвом античного світу і заради цього знищуючи пам'ятки античної культури, християнська церква в період Середньовіччя була майже єдиною охоронницею уламків античної освіченості.
1. СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ ЯК СИНТЕЗ ХРИСТИЯНСЬКОГО ОДКРОВЕННЯ І АНТИЧНОГО РАЦІОНАЛІЗМУ
Середньовічна філософія так чи інакше будувалася на попередніх філософських поглядах, переплітаючись із новими віяннями, в першу чергу християнською ідеологією, яка перемогла на теренах цілої Європи. Тому в даному питанні ставимо перед собою завдання довести, що середньовічна філософія виступає своєрідним синтезом християнського одкровення і античного раціоналізму.
Отже, виникненню середньовічної філософії передував ряд змін не тільки у сфері економічно-політичних відносин, а передусім у світоглядній орієнтації тодішнього суспільства. Розвиток монотеїстичної релігійності призвів до перемоги християнства, яке й стало пануючою ідеологією/ А християнство, як і будь-яка інша ідеологія, прагнуло знайти філософське обґрунтування своїх основних ідей.
Першою спробою філософського обґрунтування християнства була патрістика. Це був визнаний офіційною церквою напрямок у філософії, який розроблявся "батьками церкви". До них належать: Афанасій Олександрійський, Василь Великий, Григорій Нісський, Григорій Назіанзін, Амвросій Медіоланський, Августин Блаженний, Іоанн Дамаскін та ін.
Одним із найбільш яскравих представників патрістики був єпископ із Гіппона (Північна Африка) Августин, якого католицькі богослови нарекли ще й ім'ям Блаженний. Августин вважав, що філософія поза богослов'ям - ніщо. Воюючи з "язичеством", як він називав античну філософію, Августин намагався розгорнути християнську теологічну систему на основі неоплатонізму. Платонівські "ідеї" перетворюються в Августина в "думки творця перед актом творіння", а "надчуттєвий світ" - в ієрархію християнського неба із Богом на чолі. При цьому небесна ієрархія визначає ієрархію земного соціального існування. Августин пропагував доктрину всезагального, наперед визначеного існування. Бог, вказує Августин, наперед визначає долю людини, незалежно від її вчинків: одні люди йдуть до "спасіння", інші до пекельних мук. Людська воля, за Августином, - сліпа зброя волі Бога.
Погляди Августина виникли на межі античного і середньовічного світів. Світова римська держава розвалилась. У 410 p. Аларіх захопив і пограбував Рим, ворота якого відкрили раби. Історичні події тієї епохи дістали тлумачення в "філософії історії" Августина, що була викладена у творі "Про град божий". Вся історія для Августина - це боротьба між прибічниками християнської церкви, які будують "град божий" на землі, і прибічниками сатани, який організував світське життя на землі, світську земну державу. Якщо гине земна держава, то на її місце стає "вічна світова держава", яка втілена в католицькій церкві. Августин пропагує теократичну систему - верховенство церковної влади над світською і світове панування космополітичної організації католицизму. Софістичними доведеннями він намагається виправдати рабство і соціальну нерівність. Погляди Августина справили великий вплив на всю середньовічну філософію і ідеологію. Етика, що на них грунтується, проповідує лицемірний аскетизм: "любов до Бога", доведена до презирства у ставленні до людини. Для Августина земне життя - гріховне і тимчасове, це тільки підготовка до вічного "потустороннього" існування. Така проповідь робила людей пасивними, привчала їх до рабської покірливості, формувала рабську свідомість.
Одним із найвидатніших діячів неоплатонівського руху в системі західноєвропейської освіченості періоду середньовіччя був філософ і богослов Іоанн Скот Еріугена (близько 810-877 pp.).
Еріугена створив першу філософську систему в середньовічній Європі, яка викладена в його головному творі "Про поділ природи". Система Еріугени носила містико-пантеїстичний характер. Еріугена вважав, що все буття поділяється на чотири "природи": перша - природа не створена, але здатна сама творити - Бог; друга - природа створена і сама здатна творити - сукупність першоформ (у платонівському розумінні) і діючих причин; третя - природа створена і не здатна творити - світ чуттєвих речей. Існування світу речей Еріугена пов'язує з гріхопадінням людини, яке й призвело до того, що цей світ відійшов від Бога. В кінцевому підсумку (на основі спокути) чуттєвий світ повернувся до Бога, і цей стан буття характеризує, як вказує Еріугена, четверту природу - Бога як кінцеву мету всього, як субстанцію, до якої все повертається. Відповідно до цих щаблів буття розрізняється й пізнання: розум пізнає Бога, міркування вивчає першооснови і першоформи речей, відчуття мають своїм об'єктом одиничні речі. Вчення Еріугени мало в собі риси пантеїзму і булозасуджене папою Гонорієм III у 1225 р. в зв'язку із засудженням вчень наступників Еріугени - Амальріха Шартрського і Давида Дінанського як єретичних і таких, що мали пантеїстичний характер.
Вчення Еріугени показує, що він був першим видатним представником
Loading...

 
 

Цікаве