WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Екзистенційна філософія, її основні напрямки - Реферат

Екзистенційна філософія, її основні напрямки - Реферат

складаються в результаті розриву їхньої первісної єдності, що веде до зубожіння природи суб'єкта і зміни?збочення, переродження природи відчуженої функції; а також процес розриву цієї єдності"[Совр.зап.фил.,225].
З точки зору екзистенціалізму, одним з істотних джерел відчуження є процес перетворення техніки в самостійну силу, що існує по власних законах. "Так, за Ясперсом, технічне відчуження стало центральним, позаяк техніка чим далі більше переповнює предметне буття людини, функціонуючи та змінюючись за чужими людській Самості законами" [Совр.зап.фил.,226].
У.Баррет та інші американські екзистенціалісти вбачають джерело відчуження не тільки в техниці, а й у раціоналістичній філософії, особливо в логічному позитивізмі.Справа в тому, що прийняття установок раціоналізму, концепцій об'єктивної істини і об''ктивного часу примушує людину жити жити за законами так званої наукової картини світу, що є причиною відчуження. Отже, подолання відчуження можливо на щляху переорієнтації людини на суто особистісне світосприйняття і адекватний йому спосіб життя.
Інакшої точки зору дотримувався К.Ясперс. На його думку, подолання відчуження полягає в розвитку комунікації, у глибоко індивідуальному і інтимному спілкуванні, у вихованні в собі здатності до дискусії, у протистоянні всякому фанатизму.
Ж.-П.Cартр стверджував, що невідчужуваність свободи людини, з одного боку, і фундаментальна конфліктність міжособистісних відносин, з іншого, антитеза творчої індивідуальної практики і безликого, інертного соціального буття з необхідністю породжують відчуження. Цей філософ розрізняв "синхронічне" та "діахронічне" відчуження. Останнє є результатом опредмечивання, воно постійно присутнє у предметній діяльносчті людини.
М.Хайдеггер розглядав відчуження як форму існування людини в обезличеному світі повсякденності. На його думку, відчуження виявляється у виконанні індивідом соціальних ролей, в підпорядкуванні його суспільним нормам поведінки, мислення, мови.
Важливе місце в екзистенціальній філософії посідає проблема буття людини в умовах соціальних криз. Можна навіть сказати, що екзистенціалізм немислимий без психології катастрофи, відчуття кризи. Невпевненість людини в майбутньому, страх перед завтрашнім днем, збитками в бізнесі чи втратою зайнятості зробили страх онтологічною, тобто властивою буттю, характеристикою людини.
"Вихід із соціальної кризи екзистенціалісти шукаютбь не у зміні суспільних відносин, а в індивідуальному житті, в обмеженні спілкування вузьким колом "духовної аристократії". Релігійне крило екзистенціалістів шукає подолання трагізму індивідуального існування в містичному спілкуванні
з богом" [Спиркин,87].
Поняття граничної ситуації (нім. die Grenzsituation) запровадив у філософію екзистенціаліст К.Ясперс. Граничними ситуаціями можуть бути смерть, страждання, страх, провина, боротьба. Така ситуація ставить людину на межу між буттям і небуттям. "Опинившись у граничній ситуації, людина, згідно Ясперсу, звільняється від усіх умовностей, що раніше сковували її, зовнішніх норм, загальноприйнятих поглядів, які характеризують сферу "Ман", і таким чином вперше осягає себе як єкзистенцію" [Фил.слов.,317].
Граничні ситуації дозволяють людині перейти від "несправжнього" буття до справжнього, вилучають його з полону повсякденної свідомості. Згідно поглядам екзистенціалістів, цього не може зробити теоретичне, наукове мислення. Все те, чим раніше жила людина, у граничній ситуації постає перед нею як ілюзорне буття, як світ видимостей. В такій ситуації людина починає розуміти, що цей світ відділяв його від нібито реального буття, трансцендентного щодо емпіричного світу. Таким чином, граничні ситуації дозволяють особистості стикнутися з трансценденцією, Богом.
Сутнісна особливість проблематики екзистенціальної філософії визначається тим, що екзистенціалісти вважають завданням філософії займатися не проблемами науки, а питаннями суто людського буття (існування, "екзистенції"). "Людина попри свою волю закинута в цей світ, у свою долю, і вона живе в чужому їй світі; її буття з усіх боків оточено таємничими знаками, символами. Життя глибоко ірраціональне, страждання в будь-якій формі переважає в ній"[Спиркин,86].
Одним з найважливіших понять екзистенціальної філософії є страх. Світ тим більше страшний, що в ньому нема сенсу, він не піддається людському розумінню. Неприємності чатують на людину на кожному кроці. Під маскою "один для одного" люди діють один проти одного. Екзистенціалізм виходить з того, що людина живе насмперед емоціями. На все, що її оточує вона реагує не тільки теоретично чи інтелектуально, але передовсім емоційно.
"Велике місце в екзистенціалізмі посідає проблема свободи, що розуміється як вибір людиною самої себе : людина є такою, якою вона себе вільно обирає. Свобода трактується в екзистенціалізмі (…) в дусі повного індетермінізму, тобто поза всякої закономірності і причинної залежності" [Спиркин,87]. Свобода не потребує ні причини, ані підстави. Вона передбачає незалежність сучасного від минулого, а майбутнього від сучасного. Таким чином, свобода не не пов"язує, а розриває час людського буття, утворюючи "діру в бутті". Екзистенціальна філософія тлумачить свободу як свободу вибору або свободу ставлення суб'єкту до незалежного від нього оточення : він може або вільно змиритися зі своїм становищем, або вільно не приймати його. Об'єктивна ситуація не сама по собі обмежує нашу свободу, а в якості переживання її як обмеження. Наприклад, вільним може бути в'язень або раб, відповідно визначаючи своє ставлення до свого становища. Свобода сприймається екзистенціалістами як невідворотня доля. Людина приречена бути вільною. Свобода перетворюється в болісну необхідність.
3. Вирішення проблеми життя і смерті, сутності та існування людини в філософських концепціях М.Хайдеггера, Ж.П.Сартра, А.Камю.
Видатний німецький філософ Мартін Хайдеггер (1899-1976) вважається засновником екзистенціалізму. Саме він у книзі "Буття і час" (1927) сформулював філософське вчення, центральним поняттям якого постала "екзистенція"(від англ. existence - існування).
З огляду на знелюднення людини в сучасному техногенному світі, який спирається на раціоналістично-об'єктивістськи спрямовану наукуХайдеггер категорично заперечував цінність наукового об'ективного аналізу реальності.На його думку, об'єктивне філософське дослідження дає змогу фіксувати лише "зовнішність" буття, зводити знання до "усередненої, вкрай збідненої, абстрактної, мертвої схеми світу". Заперечуючи об'єктивний аналіз реальності, Хайдеггер пропонує звернутися до "екзистенціальної аналітики буття", яка може розкрити світ не як "суще" (повторюване в речах і явищах), а як "існування" речі та явища в їх неповторності та цілісній "унікальності".
Хайдеггер вважає, що людське існування завжди є "буття-у-світі" і в той же час "спів-буття", тобто людина не відділена "китайською стіною" від навколишніх речей і процесів, а тим більше від інших людей. Проте проголувана "єдність" виявляється значною мірою чимось зовнішнім. "Буття-у-світі" Хайдеггер тлумачить як "закинутість" у світі, а "спів-буття" - як формальний колектив. Недаремно і сам Хайдеггер називає "спів-буття" несправжнім, "неаутентичним" існуванням людини.
"За Хайдеггером, у процесі "спів-буття" окремі людські існування ніби взаємно "гасять" унікальність своїх індивідуальних проявів, і люди перетворюються на "безликі" одиниці, "натовп". Взаємонівелюючий вплив людських існувань призводить, зрештою, до виникнення анонімної, безособової влади "іншого" над кожним (Хайдеггер називає її das Man), яка "вирівнює будь-які відмінності" і спричиняє "втрату власного існування". Панування das Man призводить до того, що кожний уподібнюється
Loading...

 
 

Цікаве