WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія як наука. Предмет філософії - Реферат

Філософія як наука. Предмет філософії - Реферат

[7,489];
"Метод (від грецьк. methodos - шлях, дослідження, простеження) - спосіб досягнення певної мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. В області науки метод є шлях пізнання, який дослідник прокладає до свого предмету, керуючись своєю гіпотезою" [7, 266].
Одним з перших в історії філософії поняття "форма" запровадив Платон. Він застосовував слово "форма" у значенні, близькому до поняття "ідея", тобто позначав ним загальне, незмінне і справді суще, що є прообразом мінливих і індивідуальних явищ.
У філософії Арістотеля "форма" є одним з двох найважливіших понять поряд з поняттям "матерія". На його думку, всяка конкретна річ складається з матерії та форми. Саме форма є як активним фактором, завдяки якому річ стає дійсною (causa formalis), так і метою процесу становлення (causa finalis).
Дане розуміння форми розвинув за часів середньовіччя Фома Аквінський. Він вважав, що сутність і існування речей виникають із форми, душа є формою тіла, чисті духовні субстанції - це відділені від матерії форми, а Бог - чиста форма (actus purus).
І.Кант виділяв форми споглядання (простір і час) та форми мислення (категорії). В нього ці поняття означали вже не об'єктивні умови буття, а необхідні умови досвіду і пізнання, що лежать у людському розумі.
Проте,коли йдеться про форми філософії, маються на увазі, ймовірно, такі умовно розокремлені історичні типи філософських зань, як матеріалізм та ідеалізм. Як відомо, впродовж семи (в Західній Україні - близько п'яти) десятиріч панування в нашому суспільстві комуністичної партії філософія була жорстко підпорядкована тоталітарній ідеології ленінізму - найбільш непримиренного відгалуження марксизму. За марксистською традициєю, основне питання філософії формулювалося в такому вигляді : що первинно - матерія чи свідомість ? За відповіддю на це питання всю світову філософію поділяли на дві форми : матеріалізм та ідеалізм.
Прибічники матеріалізму виходили з визнання первинності матерії, природи, об'єктивної реальності, вважаючи свідомість лише властивістю матерії. За версією, прийнятою в радянській філософії, "у своєму розвитку філософський матеріалізм пройшов ряд істотних етапів від наївного в давнину, через механістичний і метафізичний до вищої форми - діалектичного матеріалізму" [4, 29].
Ідеалістами прокомуністичні філософи називали тих, хто, на противагу матеріалістам, вважає первинним дух, свідомість і розглядали матерію, природу як дещо вторинне, похідне. Радянська філософія плямувала ідеалізм усіх часів як теоретичне збочення, перекручення, зіпсуту гілку на всесвітньо-історичному дереві філософської думки.
Ідеалістичну форму філософії поділяють на два розгалуження : об'єктивний та суб'єктивний ідеалізм. "…об'єктивні ідеалісти, починаючи від давніх і закінчуючи сучасними, визнають існування реального світу поза людиною, але вважають, що в підмурку його лежить розум (Платон, Гегель и др.)…З точки зору суб'єктивного ідеалізму об'єктивний світ, незалежний від людини, не існує, він є не що інше, як породження суб'єктивних пізнавальних властивостей людини, її відчуттів, сприйняття" [4,29-30].
За сучасних умов доводиться визнати, що таке жорстке протиставлення двох форм філософії є, м'яко кажучи, перебільшенням. По-перше, в поглядах багатьох філософів минулого були так чи інакше присутні і матеріалістичні, і ідеалістичні тенденції. По-друге, в дійсності головною проблемою для більшості філософів було і є питання про відносини людини і світу, а не пошук "первинного" і "вторинного" у світі.
На окрему увагу заслуговує питання про методи філософії. Знову-таки, в комуністичній філософській традиції виділялися два протилежні загальні методи пізнання : діалектика і метафізика. В радянській літературі "…діалектику звичайно характеризували як вчення про становлення, рух і розвиток навколишнього світу, про взаємозв'язки предметів і процесів цього світу і відповідно метод, який, спираючись на це вчення, підходить до пізнання світу як плинної, мінливої, пластичної структури" [5,24].
І.В.Бичко заперечує таке розуміння діалектики, вважаючи його "…некритичним запозиченням гегелівської ідеї об'єктивності діалектики…"[5,24]. На його думку "діалектика (…) є суто духовним утворенням, коріниться в людському дусі й тому є суб'ективний, а точніше екзистенціальний (приналежний "екзистенції" - людському існуванню) феномен" [5,24].
Варто зауважити, що саме так сприймали діалектику Сократ і Платон, неоплатоніки, Псевдо-Діонісій Ареопагіт і німецькі містики 15-17 ст. Першим почав тлумачити діалектику як об'єктивне, а не суб'ективне явище Гегель, але й у нього вона залишилася духовним феноменом, бо об'єктивним він вважав і самий дух. Тільки Енгельс відніс поняття "діалектика" до матеріального буття.
Протилежним щодо діалектики методом філософії радянські філософи вважали метафізику. Радянський "Краткий словарь по философии" визначає її саме так, посилаючись на Гегеля, "…який вважав метафізичним мислення, що оперує однобічними, застиглими поняттями, визначеннями."[3,180].Цей же словник стверджує, що метафізика "…або заперечує зміну, розвиток, або зводить їх до простого кількісного зменшення (збільшення), ігноруючи якісні перетворення речей"[3,180].
Якщо антагоністичне протиставлення двох методів (як і двох форм) філософії залишити в минулому, то більш вдалою виглядає запропонована в курсі лекцій за ред. І.В.Бичка альтернатива двох способів філософствування : софійного та епістемного. "Перший підхід постає в прагненні до мудрості. Така "націленість" на постійний пошук (а не на якийсь певний, "завершений" у своїй принциповій "конечності" результат) ставить людину в ситуацію постійного перебування віч-на-віч із кількома варіантами відповіді (а не з однією, "єдино можливою"); в цьому - головна сутнісна риса зазначеного підходу, що виражає специфічно людську "відкритість" множинному світу можливостей…Другий (…) спосіб філософствування тлумачить філософію вже як науку про суще і тому, зрозуміло, вбачає головне її завдання в осягненні істини. Отут і корениться догматичний, антидіалектичний спосіб філософствування" [5,25-26].
Таким чином людиномірність, тобто принципова увага до сучасної філософії. Це знаходить вияв і в предметі філософії, і в іі відмінності від науки, і у фрмах та методах філософії.
Список використаної літератури.
1. Арцишевський Р.А. Світ і людина. - К.: Перун,1997.
2. Князєв В.М. Філософія. - К.: МАУП,1997.
3. Краткий словарь по ффилософии/Под общ. Ре. И.В.Блауберга, И.К.Пантина. - 4-е изд. - М.: Политиздат, 1982.
4. Спиркин А.Г. Основы философии. Учебное пособие. -М.: Политиздат, 1988.
5. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І. та ін. - 2-е вид. - К.: Либідь, 1994.
6. Філософія : Навч. посібник / І.Ф.Надольний,В.П.Андрущенко, І.В.Бойченко, В.П.Розумний та ін.; За ред. І.Ф.Надольного. - К.: Вікар, 1997.
7. Философский энциклопедический словарь. - М.: ИНФРА-М, 1998. - 576 с.
Loading...

 
 

Цікаве