WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія Шопенгауера - Курсова робота

Філософія Шопенгауера - Курсова робота

довічні, так як вони не є наслідком помилок, відхилення від карми, "хибою", а виразом сутності самої волі, самим позитивним станом світу .
Отже на думку Шопенгауера, сутність всіх речей, таємниця світу і його рухаюча сила зумовлюється волею до життя, так як воля постійно створює тільки саму себе і ця робота ніколи не може бути закінченою бо незадоволенність, недосконалість - її природний стан. Воля до життя-вже за визначенням нещаслива воля. Отже так як світ є ніщо інще як маніфестація (об'ективне самовиявлення) волі до життя то він є також сукупністюмук і страждань.
Розрізнення волі та пізнання складає важливу особливість шопенгауеровської філософії. При цьому в своїх міркуваннях він рухається не від буття до людини, а від людини до буття. Однак ні в якій мірі не можна віднести цю позицію до свідомої антропоморфізації тобто до гуманізації світу. Тут можна виявити філосовсько-антропологічну установку, що не виключає сама по собі пильної уваги до світу мінералів, рослин, тварин, де також панує воля.
Воля багатолика та усюдисуща. Великою є її роль, на думку Шопенгауера, у рослинному світі. Вона утілює тут прагнення, бажання, несвідомий потяг.
Верхівка дерева тягнеться до світла, прагне постійно рости тільки вертикально. Коріння прагне вологи… Сім'я, кинуте в землю, проросте стебелем до гори, а корінням - вниз. Гриб пробивається через стіну, а квітка через асфальт. Все це виявлення волі.
Так і в природі в цілому. Магнітна стрілка постійно спрямовується до півночі. Тіло завжди падає вертикально. Тепло і холод вплиають на стан речовини. Мова як раз і фіксує цей волевий початок. Люди говорять; вода кипить, вогонь не хоче горіти. На думку німецького філософа, це зовсім не образ, а реальні спонукання, що виникають у сфері стихій, мінералів, предметів.
Воля - це сила, завдяки якій виникають істоти, індівіди, що живуть в просторі і часі. Воля є те, що не бувши прагненням до існування, стає буттям, об'єктивується у великій кількості різних втілень. Сама воля не підкоряється законам простору і часу і не може бути пізнаною. Але її реальні виявлення інтелект спроможний сприймати.
Феномен загальної волі послідовно розгортають себе у часі. Вони виявлять себе закономірно у постійних формах. У відповідності з тими незмінними формами, які Платон назвав Ідеями. Так народжується верениця перевтілень від елементарних істот до вищих. Кожний ступінь волевого феномену відстоює своє право, що і породжує боротьбу за існування.
Воля - це незмінне прагнення буття. Поки вона існує, зберігається і Всесвіт. Шопенгауер наділяє її трьома головними властивостями: тотожністю, незмінністю, свободою. Хоч вона і усюдисуща, найбільш виразно воля
виявляється в людині і в людській свідомості. "Людина стає тією вієєю, навколо якої обертається макро і мікрокосмос, при цьому цінність характеризується шляхом співвідношення з людиною, а саме: добро це для неї чи зло. "
Читаючи "Афоризми життєвої мудрості" доводиться часто пригадувати шопенгауеровський досвід: філософ постійно повертається до своєї головної праці, роз'ясненює власні ідеї, торкаючись чисто етичних проблем. Він, зокрема пише, що волю людина дала собі сама, так як воля - це сама людина. Розум - же це благо, що даровано людині небом, вічною, таємничою долею, необхідністю, в руках якої людина цє іграшка.
Розум людині, відповідно Шопенгауеру, це продукт волі. Він гине разом з індівідом, але воля при цьому не втрачається, не руйнується. Тому вона тотожня собі, тобто в равній мірі виявлюється і у кліща і у людини. Різниця тільки у несуттєвому - в об'єкті бажань, у мотиві бажання і в усвідомленні, осмислюванні цього прагнення. Те що в природі панує порядок, залежить зовсім не від розуму. Останній рухливий та змінний, він то і вселяє в світ безмірну різноманітність. Виміром же життя залишається завжди воля .
Будучи незмінною тотожньою самій собі, тобто постійно вмикаючоюся, воля не залежить не від яких установок. Вона вільна у своїх проявленнях, сама стверджує чи не заперечує себе. Людина, отже, істота прагнуча, бажаюча, а вже тоді пізнаюча,мислюча. Такий погляд, на думку Шопенгауера, створює особливу моральність, що і народжує героїв і святих.
Сутність філософсько-анропологічної позиції Шопенгауера виявляється, не в спробах створити щось в роді раціональної психології, вивчення душевних, а у трактовці людини, як носія волі та інтелекту.
І тут виявляється, що критика раціоналістичної традиції, яку здійснював Шопенгауер, зберігає свою актуальністью. Нам, вихованим в дусі культа знань, нелегко прийняти положення Шопенгауера про те, що наука зовсім не є для людини абсолютним орієнтиром поведінки.
Життєві орієнтації людини виростають з її суб'єктивності, з світу бажань та пристрастей. Індивід спочатку завжди бажає чогось, реалізує власні бажання. Зрозуміло, пізнання відіграє велику роль в житті людей. Але людина далеко не завжди співвідносить свою поведінку з мірками одержаного знання. Нація і страх, кохання і ненавість викривлюють наші уявлення, породженні інтелектом. Розум, проте, усилює свою міць завдяки волі.
Коли людина скоює поганий вчинок, вона зовсім не схильна відносити це на рахунок власних поганих якостей. Вона свалює провину на інтелект, заявляє, що не зовсім продумала свої вчинки, виявила легковажність і безглуздість. Чи це мало б місце, якби воля б не була ядром людини? - питає Шопенгауер. Волю, як єдине суттевє в людині ми оберігаємо, а інтелект легко ввідаємо на наругу. Але чи може бажаюче "я" бути одночасно і пізнаючим "я"? Мабуть у цьому пункті виявляється свідоме протиріччя позиції саме Шопенгауера. Будучи рабом волі, інтелект має властивість пізнавати. Інколи інтелект направляє волю. Але саме в цій неузгодженності, виступаючи із міркувань німецької філософа, виявляється протиріччя самої людської природи. В людині заложено кілька програм, і наївно вважати, що вони співвіднесені, гармонізовані у деякій сфері разума чи волі. Навпаки, унікальність людини виявляється сама в цій перевісний "неузгодженості".
Розум знаходиться у волі в панській неволі, в прислуговуванні. Але часом він виходить за ті межі, що посталені йому, звільнюється від підкоренної волі. Так інтелект підноситься до статусу "генія", що сроглядає світ чисто об'єктивним способом, отже світ сам по собі не раціонален і не нераціонален .
З листів А. Шопенгауера (матері філософа) видно риси притаманного йому песимізма, що він проніс через довгі роки. Потрібно, однак, в трактуванні цієї проблеми відокремити психологічні особливості філософа як людини від загального строю його рефлесії. Песимистична установка мислення часто при уважному розгляді виявляється позицією більшої тверезості, принципово іншим поглядом по відношенню до бездумно теологічногої традиції.
Шопенгауер бачить хибу багатьох
Loading...

 
 

Цікаве