WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія української діаспори. Д.Чижевський - Реферат

Філософія української діаспори. Д.Чижевський - Реферат

шляху, яким окремі науки шука-ють правду (істину. - Авді.). У цьому значенні вона називається теорією пізнання, гносеологією, логікою, методологією. Однак і в цьому випадку філософія не втрачає своєї власної сфери - людської діяльності поза межами наук, пошуку єства або сенсу людського життя в цілому та світу в цілому, тобто постає як метафізика. Якщо вона виходить з одного принципу, то називається моністичною, двох - дуалістичною, багатьох - плюралістичною. Філософія може поставати як матеріалізм, якщо за основу світу визнається матерія, або як спіритуалізм, коли розглядає душу як основу світу. Залежно від того, що мислиться формою життя людини - розум чи емоції, філософські вчення Д. Чижевський поділяв на раціоналізм та емоціоналізм.
Особливе місце Д. Чижевський відводить містиці, розуміючи під нею не просто щось таємниче, основане на вірі, а будь-яке вчення про сполучення, поєднання людського, людської душі з Богом. Досить своєрідна інтерпретація Д. Чижевським терміна "ідеалізм". "Ідеалізм, ідеаліст: ідеалізм, - зазначає він, - є у звичайній мові віра в щось вище, ліпше в "ідеалі", а ідеаліст - людина, що в ідеали вірить та відповідно живе ("непрактична людина"). В філософи слово "ідеалізм" означає вчення про те, що думка (ідея) має значення, та навіть головне значення, в житті окремої людини або Й народів, в пізнанні, та і в зовнішньому світі; ідеалізм є визнання, що ідеал - думка є могутня сила. Ідеаліст є такий філософ, що це вчення поділяє" (^ижевськиб Д. Українська філософія // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. - К., 1993. - С. 169). Розвиток філософії Чижевський розглядав як розвиток духовної історії, де філософія є самоусвідомленням народом своєї культурної самобутності. Звідси звернення його до історії філософії загалом і, зокрема, до історії філософії України, що, власне, стало центром наукових інтересів вченого.
При зверненнях до історії філософії Чижевський відкидав уявлення про неї як історії помилок людського духу. Так само, як і Гегель, він вважав, що кожне окреме філософічне твердження, яке ми маємо в історії розвитку людської думки, є лише часткова правда, фрагмент, уривок абсолютної правди, неповний і недосконалий відблиск Абсолютного. "Ця "неповнота", - підкреслював вчений, - є причиною змін і боротьби ідей в історії думки. Одна неповна правда бореться з іншою теж неповною та частковою. Але і усяке сполучення таких "неповних, "часткових" правд в єдність, усяка їх "синтеза", яка може бути досягнена обмеженим людським розумом, є необхідно теж неповна, теж часткова і тому вимагає знов доповнення.
Тому ані на одній синтезі історичний розвиток філософії не кінчається, тому постають усе нові й нові противенства між світоглядами та пунктами погляду, що сполучуються та з'єднуються в усе нових і нових синтезах - кроках до безмежної повноти, абсолютної правди" (Чижедськии Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К., 1992. - С. 9). Перебіг цього розвитку може бути безплідним хитанням між однобічностями, обмеженими правдами, підняттям над тими однобічностями, що в певний історичний момент репрезентовані уданого народу, в даній культурі, злиттям цих "однобічностей" у єдність, до "синтези" їх та завжди розвиток філософії є дійсно рухом між протилежностями і через протилежності до синтезу, проявляючись специфічно в межах кожної національної філософії.
Доходячи висновку про те, що саме філософія є репрезентатором національної культури, національного світогляду, Д. Чижевський виділяв три основні моменти, які характеризують особливості філософії певної національ-ності: "І. форму вияву філософічних думок, 2. метод філософічного дослідження, 3. будову системи філософії, "архітектоніку", зокрема становище і роль в системі тих або інших цінностей" (7'ом же. - Є. 11-12). Стосовно тих чи інших початків нових духовних течій, то, на думку філософа, вони можуть виникати немовби раптово, з одного мисленника, одного твору, що має характер маніфес-ту (^Сонді 7. Критика чистого розуму); так поступово, що ми не можемо знайти початків (Бекон, Декарт); через свідоме повернення до якоїсь старшої традиції, що в деяких випадках була репрезентована в минулому не один раз (ренесанс, відродження) (Чижевський Д. Початки і кінці нових ідеологічних епох // Історія філософії України. Хрестоматія. - К., 1993. - С. 471-473). Основною рисою культурного життя Д. Чижевський вважав існування певних стійких традицій.
Характер розвитку людської думки вчений пов'язував з особливістю культурно-історичних епох. Відповідно до його точки зору історичний процес - це не сукупність випадкових рухів у різних напрямах окремих сфер культури, а цілісність, системність рухів та змін, які усі мають якийсь спільний напрям: кожна епоха має своє обличчя, свій власний характер, свій "стиль". При цьому зміст часу є значно ширший за хронологічний час. Вивчення історико-філософського матеріалу тут неможливе без вивчення і розуміння усієї культури періоду, до якої належить матеріал. Отже, щоб бути дійсною історією, а не збирачем матеріалу, історія філософії повинна подавати картину розвитку філософських течій у їх зв'язку та у зв'язку з характером і стилем кожної історичної епохи, з духом часу.
Розуміння філософії як самоусвідомлення народом своєї культурної самобутності стало для Д. Чижевського основою для дослідження історії української філософії. Він вважав, що формування української філософської думки було тісно пов'язане з європейськими процесами, де інтелектуальний розвиток України і Російської імперії загалом відбувався під впливом німецького містицизму і пієтизму XVI-XVIII ст., німецької ідеалістичної класичної філо-софії XVIII - початку XIX ст. Щодо французького раціоналізму та просвітництва, західного картезіанства, то вони хоча і відіграли певну роль у формуванні української філософської думки, однак ця роль була другорядною. На думку Д. Чижевського, аж до XIX ст. єдино видатним представником східнослов'янської філософи був Г. Сковорода, під впливом якого через Україну формувалася філософська думка в Російській імперії. Специфіку української філософії він виводив з головних рис українського світогляду, серед яких виділяв емоціоналізм; нахил до духовного усамітнення; гармонію між зовнішнім та внутрішнім, прагнення до згоди, миру, а не боротьби, де крайні течії не знаходили відгуку, оскільки віддавалось належне навіть тим думкам, що були протилежні власним; релігійне забарвлення. Спираючись на свою концепцію культурно-історичних епох, Д. Чижевський відкрив філософію українського бароко, дав культурно-історичну періодизацію розвитку філософської думки в Україні, де виділяв: Х-XVIII ст. - формування перед філософії, XVIII ст. - барокова доба в Україні, перша половина XIX ст. -доба німецького ідеалізму, друга половина XIX ст. - доба романтизму. В своїх розвідках історіїфілософи України вчений значну увагу приділяв тим українським мислителям, які жили за межами України, однак вважав, що Україна ще не подарувала світові свого великого філософа, оскільки за всю свою історію вона жодного разу не ставала ареною появи нового напряму, який би поширився в інших країнах і мав вплив на розвиток їх національної культури.
Loading...

 
 

Цікаве