WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Взаємозв'язок між історичним розвитком філософії та фізики - Реферат

Взаємозв'язок між історичним розвитком філософії та фізики - Реферат

збереження кiлькостi руху. Цей закон витiкав iз загального натурфiлософського положення про незмiннiсть кiлькостi руху у Всесвiтi, який обумовлений божественним створенням свiту.
Декарт вважав, що фiзика повинна дати вiдповiдь на питання: "Чому вiдбуваються тi чи iншi природнi явища?" В цьому вiдношеннi вона рацiональна наука, яка показує за явними силами бiльш загальнi властивостi матерiї. звiдси, по Декарту, необхiдна орiєнтацiя на розкриття незмiнних характеристик, вiдношень i т. д. у змiнному свiтi природних явищ.
Для Галiлея фiзика - це математичне описання сил, як реальних причин змiн, якi не можуть звести до загальних, унiверсальних властивостей матерiї. Фiзика повинна дати вiдповiдь на запитання: "Як проходять тi чи iншi явища природи?"
В цих двох дiаметрально протилежних пiдходах до задач фiзично-теоретичного дослiдження природи не явним чином виразилось те, що фiзика - наука не лише про закони природи, але й про вiдношення людини до природи. Таке розумiння сутi фiзичної науки було наслiдком тiєї iдейно-духовної атмосфери,в якiй зароджувалась механiка. З однiєї сторони,вплив грецької натурфiлософiї, особливо праць Арiстотеля, що ставили загальнi проблеми створеня свiту. З другої сторони, зростаюча цiкавiсть до прикладного характеру науки, пов'язаному з розвитком промислових ремесел, якi визначили технiчну революцiю 16-17 столiття. Ця складна i протирiчна тенденцiя становлення класичної механiки знайшла своє завершення в роботах Iсаака Ньютона (1642-1727), пiсля яких класична механiка була вже майже закiнченою теорiєю [7].
В 1970 роцi почав видаватися мiжнародний журнал "Foundation of physics". На його обкладинцi зазначається, що журнал присвячений дослiдженням "понятiйного базису i фундаментальних теорiй в сучаснiй фiзицi,бiофiзицi та космологiї". Журнал служить для публiкацiй матерiалу, в якому аналiзується "логiчна,методологiчна i загальнофiлософська база фiзичних теорiй та процедур". На думку засновникiв журналу (американських фiзикiв Маргенау та Юрграу) саме "дефекти" в основах фiзики є "загальними причинами", що гальмують розвиток наук. Тому головними завданнями дослiджень в областi основ фiзики повинне бути пояснення головних iдей, викриття та усунення протирiч, встановлення плодотворних контактiв мiж фiзикою та сумiжними з нею науками (космологiєю, бiологiєю та хiмiєю). До першочергових тем дослiджень в областi основ фiзики були вiднесенi:
1) iсторична i логiчна проблема доведення еквiвалентностi матричних i хвильових формулювань квантової механiки;
2) проблеми вимiрiв у фiзицi мiкросвiту i в теорiї вiдносностi;
3) роль варiацiйних принципiв;
4) суть принципу спостережностi;
5) проблема простору i часу;
6) аксiоматизацiя фiзики;
7) проблема створення єдиноi фiзичної теорiї;
8) аналiз понять корпускули i хвилi;
9) визначення ролi топологiчних методiв в математицi та фiзицi.
Наведенi формулювання явно говорять про специфiчний характер цих дослiджень, але за ними ховаються досить широкi проблеми iсторiї розвитку фiзичних понять,значеня експериметальної дiяльностi i математичних методiв у фiзицi, проблеми взаємозвязку фiзики iз iншими суспiльними науками i з фiлософiєю (коли мова йде про аналiз основних фiзичних понять [5].
В своїй книзi "Фiлософiя фiзики" Марiо Бунге, сучасний канадський дослiдник,справедливо стверджує, що кожний фiзик, який намагається зрозумiти змiст своєї власної роботи, обов'язково стикається з фiлософiєю i не завжди це розумiє. Межування з фiлософiєю дозволяє висувати новi iдеї, спiвставляти iх з дiйснiстю усвiдомити, що фiзика є членом великої сiм'ї людських знань [1].
Слiд зауважити, що вирiшення цих проблем в значнiй мiрi залежитьвiд фiлософських позицiй дослiдника i вiд пiдходу. Специфiка пiдходу Бунге в обмеженнi напрямку своїх дослiджень в областi основ фiзики пошуками мови,яка була б такою ж точною, як мова математики чи формальної логiки. В нього виходить, що фiлософський аналiз є щось подiбне до математичного аналiзу. Звичайно, математичну аксiоматику можна застосувати у фiлософському аналiзi, хоча неможна стверджувати, що фiлософський аналiз цiлком зводиться до аксiоматизацiї, яка передбачає лише формальнi вiдносини мiж вихiдними поняттями.
Бунге намагається вирiшити поставленi ним проблеми фiзики за допомогою свого формально - логiчного i семантичного аналiзу. Доводячи об'єктивнiсть квантово-механiчних понять, зокрема поняття хвильової функцiї, вiн звертається до рiвняння Шредiнгера i розглядає їх чисто формально. Формально це рiвняння зв'язує просторову i часову змiннi за допомогою оператора загальної енергiї якої-небудь квантово-механiчної системи. Всi символи, що входять до рiвняння, означають якiсь фiзичнi властивостi. Серед них нема жодного, який би визначав властивостi суб'єкту "спостерiгача" Всi вони вiдносяться до об'єкта, так званого "квантону". Тому, напрошується висновок, суб'єктивiстська iнтерпритацiя квантової механiки, зокрема рiвняння Шрндiнгера, неможлива.
Але питання про iнтерпритацiю квантової механiки не вирiшується так просто. Наприклад, аналiзуючи рiвняння доводитьсявиясняти, до чого вiдносяться просторова i часова кординати. Справдi, до "квантона", тобто квантового об'єкта чи до проекцiй його властивостей на просторово-часову площину суб'єкта, в якiй розмiщенi прилади експериментатора? А це значить, що iнтегруючи квантову механiку, ми не можемо ухилитись вiд розгляду суб'єктно-об'єктного вiдношення. Бунге ж, обмежуючись формальним пiдходом, вважає, що математичнi схеми фiзики отримають повну i достатню iнтерпритацiю вже в рамках одного синтаксичного та семантичного аналiзiв. Вiн навiть заявляє, що квантова механiка не має нiякого емпiричного змiсту.
Очевидно, що така позицiя iгнорує роль практики, як джерела теоретичного знання i, тим бiльше, як складової частини самого об'єкту пiзнання [1].
5. Фiлософськi засади квантової фiзики.
Насамперед слiд звернути увагу на те, що центральним питанням квантової фiзики, точнiше питанням її фiлософської iнтерпритацiї, є питання про природу i специфiку тiєї реальностi, яку вона дослiджує. Вiдповiдаючи на це питання можна, звичайно, просто постулювати об'єктивний статус квантовофiзичного знання. Але це було б вiдхиленням вiд вирiшення проблеми. Вiдповiдь про природну специфiку квантовофiзичного знання не є тривiальною, хоча б тому, що на це питання дається дуже багато рiзних вiдповiдей.
Вiдкриття Гейзенберга (1927) показало, що багато питань, якi ставились в новiй теорiї, зразу пiсля її зародження не мали змiсту: до квантової механiки не можна застосовувати деякi старi поняття i ставлення. Одночасно визначилося i джерело ймовiрностей, що фiгурують в квантових теорiях. Гейзенберг встановив, що неможливо одночасно визначити майбутню поведiнку мiкрочастинки. Це вiдкриття означало, не лише методологiчне обгрунтування квантової механiки, не лише показало необхiднiсть перегляду всiєї попередньої методологiї, але й висунуло ряд фундаментальних гносеологiчних i свiтоглядних проблем, що стосуються природи i можливостей людськрго пiзнання, а також вказало на специфiку закономiрностей мiкросвiту [5].
На вiдмiну вiд класичної фiзики квантова фiзика дослiджує такi фрагменти реальностi, якi недоступнi безпосередньому сприйманню, i вiдображення яких в теоретичнiй формi усереднено класичними представленнями i методами. Це реальне усередненя приводить до думки, що ряд об'єктiв квантово-фiзичного дослiдження проявляє залежнiсть вiд умов i засобiв пiзнання, вiдноснiсть до "системи вiдлiку" практичної i теоретичної дiяльностi, зовнiшньої по вiдношенню до об'єктудослiдження. В звязку з цим
Loading...

 
 

Цікаве