WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Свято рідної мови - Сценарій

Свято рідної мови - Сценарій

чари:
топчуть папороть, квіти, траву -
тільки швидше б наповнити тару.
Ніби мамонтів стадо пройшло
або кінна ворожа навала -
все, що квітло, буяло, росло,
полягло, почорніло, прив'яло.
Недопиті й порожні пляшки,
тут і там із яєць шкаралупки,
скрізь паперу брудного шматки,
ще й консервні бляшанки на купі.
Та мовчить зачудований ліс,
лиш засмучено, тихо зітхає;
без докірливих слів та без сліз
своїм виглядом він промовляє:
"Якщо хочеш сюди ще прийти,
щоб суниць чи грибів назбирати,
то навчися мене берегти
і красу мою вмій шанувати".
Звучить мелодія вальсу Й. Штрауса "Казки Віденського лісу".
Учень. Гарно у лісі влітку. Синіють ніжні келишки лісових дзвіночків, червоніють ажурні лісові гвоздички, запаморочливо пахне достигаюча малина; у різноголосий спів птахів вплітається мелодійне кування зозулі. Мелодія лісів звучить для нас, як цей чудовий неповторний вальс.
Справжнім символом літа можна вважати цвітіння троянди. В усі віки троянди здобували загальне визнання і захоплення людей. Вирощували їх у Стародавньому Єгипті, Греції, Римі, Малій Азії. У наш час відомо понад десять тисяч сортів культурних троянд. Жодній квітці не присвячено стільки легенд, поем, віршів, як трояндам. Одна з грецьких легенд розповідає, що коли з морської піни біля берегів Кіпру вийшла божественно прекрасна Афродіта, то Земля дуже розгнівалася й вирішила створити щось не менш прекрасне. Так з'явилася квітка троянда, яка своєю вродою не поступалася богині краси.
Учениця.
Звідки ти взялась, така чарівна?
У якій зростала ти сім'ї?
Квітко півдня, сонячна царівно,
у красі тобі немає рівних,
музо й наречена солов'їв.
Звуть твоєю матір'ю шипшину.
Це вона в ясні погожі дні
виплекала донечку єдину,
віддала їй пахощі ці дивні
й материнські соки весняні.
Ти гориш в зеленолистих арках,
в кришталевих крапельках роси,
у садах, у скверах, тихих парках -
всюди ти велична володарка
юності, кохання і краси.
Ведучий. Влітку цвіте ще безліч чудових квітів, які вражають своєю красою, приємним ароматом, розмаїтістю кольорів і відтінків. Відгадайте, що це за квітка?
Учень.
- Ось він росте, стрункий, високий,
листки - загострені мечі,
такий веселий, ясноокий,
плащ пурпуровий на плечі.
"Він справжній лицар, що й казати", -
шепочуть Айстри залюбки.
Та й ну голівками кивати
і кидать погляди палкі.
- І хто сказав, що він вродливий,
та це ж звичайний Дон-Жуан, -
зітхнув притишено ревнивий,
самозакоханий Тюльпан.
- Та ні, це лицар, справжній лицар,
відважний, славний д'Артаньян, -
Ромашка шепче білолиця,
й замовк засмучений Тюльпан.
А він стоїть, стрункий, високий,
листки - загострені мечі,
такий веселий, ясноокий,
плащ пурпуровий на плечі.
Учениця. Пізнього літа хлібороби виходять на жнива. Золотим пшеничним полем пливе комбайн. Сиплеться у кузов машини добірна пшениця - вінець невтомної цілорічної праці хлібороба. Ні з чим не-зрівнянні запах і смак хліба, пшеничного короваю з золотисто-рум'яною скоринкою. Низько вклонімося тим людям, які своєю працею уквітчують землю, доглядають її, вирощують хліб. (Виходить Серпень - хлопець у вишитій сорочці, на голові - капелюх, уквітчаний пучком колосків, у руках тримає вишитий рушник, на ньому- рум'яний коровай, прикрашений калиною, зав'язаний червоною стрічкою.)
Серпень. Здрастуйте, діти! Я - Серпень, приніс вам дарунок від наших хліборобів, їжте на здоров'я цей сонячний запашний коровай, та не забувайте, що в кожній його крихті - тепло людської душі, багатоденна копітка праця.
Учень.
Жнива. Вусаті колоски густі
про щось перемовляються статечно,
вклоняються сусіду-вітру ґречно,
що котить полем хвилі золоті.
Пливуть в пшеничнім морі кораблі,
ведуть їх молоді ще капітани,
сини і внуки хліборобів славні,
сини своєї матері-землі.
Струмує спека в сонячній імлі,
йде боротьба свята за хліб великий,
щоб коровай рум'яний, сонцеликий
мав завжди красне місце на столі.
Пора здійснення заповітних мрій,
здобутків хліборобських справжнє свято;
прийми людську подяку щиру, брате,
за руки твої чесні, трудові.
Ведучий. Влітку квітує особливо мила нам, ніжна і чиста, скромна квітка - ромашка. У неї білосніжні пелюстки, а осерддя - неначе золоте.
Учениця.
Обіч стежини польової,
немов ровесниці-сестриці,
ведуть розмову між собою
стрункі ромашки яснолиці.
Хор коників дзвінкоголосих
пісні співає їм щосили,
їх побілили чисті роси,
а сонечко позолотило.
Медово пахне тут повітря,
вітрець приносить запах каліки;
ми линемо на крилах літа
у царство білої ромашки.
Ведучий. Прийшла журлива пора прощання з красним літечком. Чарівниця осінь починає розвішувати на гілках перші золоті дукати багря-ного листя. А в кришталево-прозорому небі вже курличуть журавлі. Природа на прощальний бенкет одягає своє невимовно красиве вбрання, милуючи зір грою казкових барв.
Народна пісня - злет душі людської
(Літературна композиція)
Звучать у запису українські народні пісні.
Учень.
Народна пісня зоряно, незгасно
Горить в моєму серці повсякчас
Не пломенистим закликом, не гаслом,
А променем, що будить сівача.
Вона мене виводить на дорогу,
Вона мені просвітлює віки,
Де радість і печаль мого народу
Врослися в древа вічного гілки.
Учень.
Вона - любов, вона - печаль і втіха,
Жива вода на виразки душі.
Поки живе - обереже від лиха -
Понад стежками тихі спориші.
Але боюсь, боюсь, щоб не збороли,
В модерну щоб не втиснули труну
Мого народу пісню чарівну
З чужих країв залізні рок-ен-роли.
І я готовий крізь огнисті брами
Пройти і душу випалить дотла,
Лише б народна пісня невмирала,
Щоб в молодих серцях вона жила.
Учениця.
Такого сплеску в музиці і слові,
Вогню такого не передаси
Нічим, крім пісні, посестри любові,
Криниці невичерпної краси.
Не раз плювали нелюди в криницю,
Живлюще забивали джерело,
Але жива вода ламала й крицю -
І знову диво дивнеє цвіло.
Юначе серце пісня запалила -
А в пісні тій співалось про калину,
Яка ото у лузі розцвіла.
Учень.
Коли палає даль багряно,
Відбившись в заводях ріки,
Здається, голосу Бонна
Уже не чути крізь віки.
Та раптом щось зламало мури -
Неначе гуслі чи бандура,
Переганя струна струну,
Переливається в луну.
І ми збагнули вранці-рано:
Ні, не вмирає дух Бояна,
Озветься десь у глибині -
То у тобі, то у мені.
І озиваються віки
У плесі вічної ріки.
Учениця.
Пісня - наш паспорт вічний,
Пропуск у білий світ...
Ми не ховали обличчя,
Гордо йшли сотні літ.
Завжди ми накривали
Дружби ясні столи.
Нас по піснях пізнавали,
Де б ми таки не були.
Райдуга, в небі висне,
Граючи в плесах вод.
Доки живе наша пісня,
Доти живе народ.
Loading...

 
 

Цікаве