WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Формування духовності учнів у навчальному процесі - Курсова робота

Формування духовності учнів у навчальному процесі - Курсова робота

навчання, та різноманітних ситуацій, які формують духовність учнів;
- використання міжпредметних зв`язків.
Висунуте припущення зумовило необхідність вирішення таких завдань:
1. Вивчити стан проблеми формування духовності учнів у науковій літературі, та в практичній діяльності школи.
2. Теоретично розробити, та методом експерименту перевірити систему роботи школи по формуванню духовності учнів.
3. Виявити та експериментально перевірити комплекс педагогічних умов, що забезпечують необхідний рівень сформованості духовності учнів.
4. Спираючись на дослідження, розробити методичні рекомендації вчителю української мови й літератури.
Методи дослідження:
1. Емпіричні методи: бесіда, спостереження, анкетування, метод експертних оцінок, діагностика робіт.
2. Педагогічний експеримент.
3. Методи якісного й кількісного аналізу експертних даних
Основний метод - педагогічний експеримент.
Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі колегіуму №1 м. Кривого Рогу й охопила 64 учня 9-х класів.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ УЧНІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
1.1. Зміст поняття "духовність", його критерії та рівні сформованості у старшокласників
Проблема духовності цікавила людство в усі часи. Це проблема досліджувалась багатьма науками. До визначення цього поняття у вчених не має одностайної думки. Кожний науковець розуміє поняття "духовність" по-різному.
Поняття "духовність" завжди мало у філософії важливе значення, і відіграє визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце й призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя. І тому такі філософи: Платон, Аристотель, Юркевич, Григорій Сковорода вважали, що поняття "духовність" є похідним від слова "дух" (лат. "spirit" та грец. "pneuma"), що означає рухливе повітря, повівання дихання, носія життя.
Уже в первісну епоху складаються перші уявлення про духовність. Але це поняття ще не розмежовувалось від тілесної суті. Вперше Платон відокремив тілесне і духовне, визначив, що духовність - це специфічна людська властивість, а тілесне - це нижче, те, що закладене природою людині. Аристотель теж відокремив ці поняття, але розглядав тілесне й духовне як рівно необхідні.
Новий підхід виробляється у християнській традиції. Тут духовність наділяється новим обличчям, і вважається, що духовність притаманна людині розумній, що виділяє її з тваринного світу, та уподібнює Богу.
Проблема духовності стала провідною і в російській релігійній філософії кінця XIX - початку XX ст. Її розробка пов'язана з іменами Федора Достоєвського, Володимира Соловйова, Івана Ільїна, Павла Флоренського, Миколи Федорова. Тут духовність розумілась подвійно. З одного боку:
Духовність - це одухотворення тваринності, сутнісна характеристика людини, що виділяє її зі світу тварин [34, 507]
Інше розуміння:
Духовність - це ідеал, до якого прагнула людина у власному розвитку, орієнтація на вищі, абсолютні цінності [34; 507] .
На думку вчених поняття "духовність" - це категорія етики, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність. [25; 23]
В сучасній некласичній та посткласичній філософії проблема духовності набуває дедалі актуальності. Це пов`язано з загальним антропологічним зворотом, що стався у сучасній філософії, і прагненням подолати раціоналізм та ірраціоналізм у розумінні людини, з обміркуванням підстав глобальної духовної кризи, що вразила людство в XX ст., пошуком шляхів її подолання. Значний внесок у розробку проблеми духовності зроблений у філософії, притаманний таким філософам, як Мартін Бубер, Макс Шелер, П`єр Тейяр де Шарден, Хосе Ортега - і - Гассет, Альберт Швейцер, Еріх Фром, Віктор Франки. Провідною ідеєю цих вчених є: людина розумна на зламі епох виявилась нездатною подолати всілякі кризи життя, зокрема глобальні, тому їй на зміну повинна прийти людина духовна. І за визначенням цих науковців:
Духовність - це загальнокультурний феномен, який уміщує в собі не тільки абстрактно-теоретичні цінності й ідеали, а й вчинки по совісті, істині і красі [24, 120]
Обміркування проблеми духовності стає силою і в сучасній українській філософії. Публікуються дедалі більше праць присвячених різноманітним її аспектам. Українські дослідники, як і їх попередники, наполягають, що: духовність - це спосіб розбудови особистості [11, 203]. На думку Бориса Кримського духовність - це зустріч з самим собою, своєю душею, внутрішнім Я. Це - вихід до вищих цінних інстанцій формування, конструювання особистістю самої себе. Це провідний фактор розумової гармонізації світу зовнішнього та внутрішнього, їх узгодження з моральними законами. Це цінний зміст та спрямованість буття людини [10, 32]
Філософський словник подає нам таке поняття духовності: духовність - це ідеальний початок з якого походить творча сила, яка удосконалює і піднімає людину у світ чистий і цінний. І саме в цьому чистому і цінному світі існує любов, добро, співчуття, творчість, справедливість, свобода.
І.Д.Недальний пропонує своє бачення духовності, і вважає що духовність це:
- світ ідеального;
- особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний світ, духовне життя;
- духовні цінності, світогляд;
На погляд Недальнього духовне життя - це завжди діалектична єдність індивідуального й суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне.
Філософ В.І.Вернадський як і М.Бердяєв, В.Соловйов, П.Флоренський уявляє людину сутністю Всесвіту, головною цінністю світобудови, а шлях до високої духовності, вбачає у злитті з Космосом. Духовна людина живе творчо, піднесеною діяльністю і реалізовує себе згідно з універсальними законами природи й космосу, гармонізуючи життя на планеті, прагнучи уникнути глобальної катастрофи [27; 104].
Проблема духовності ще в період античності мала вагоме значення. Більшість вчених: Алкемеон, Геракліт, Демокріт, Анаксимен, Арістотель, Декарт вважали, що основою поняття духовності є душа. Поняття душі вони розуміли, як віддзеркалення історичної зміни впливу на психіку людини. У багатьох цих вчених саме душа представлялась однією із видів речовин. Для Геракліта і Демокріта - душа це вогонь. Анаксимен пов`язує душу з сонцем.
В психології проблемою "духовність" займалися такі вчені - Гордон В., Оллпорт Г., З.Фрейд, А.Маслоу, С.Рубінштейн. Наприклад вчені визначають поняття духовності так:
Духовність - це пізнання світу, себе, змісту призначення себе в світі [40; 103]
Психологічний словник подає нам таке визначення духовності:
Духовність - це індивідуальна вираженість в системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб, ідеальної потребипізнання і соціальної потреби жити, діяти "для інших"[40; 105].
Духовність характеризується добрим відношенням людини до оточуючих його людей, турботою, увагою, готовністю прийти на допомогу, поділити радість й горе. Об`єктивна користь духовної діяльності людини діалектично пов`язується з її суб`єктивною безкорисливістю, де нагородою є задоволення, під час пізнання навколишнього світу; карою цьому є почуття.
На сучасному етапі
Loading...

 
 

Цікаве