WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Дидактика вищої школи та шляхи її розвитку на сучасному етапі - Курсова робота

Дидактика вищої школи та шляхи її розвитку на сучасному етапі - Курсова робота

посилання на матеріальні засоби, таким чином вони засвоюються в узагальненій, відірваній від конкретики форми;
" етап внутрішньої мови. Тут практичні дії супроводжуються проговорюванням подумки і здійснюються узагальнено, але вони, поступово скорочуються, автоматизуються;
" етап інтеріоризації дії. Дії виконуються подумки, тобто стають внутрішнім розумовим процесом, максимально автоматизованим.
Ця теорія підказує педагогові як необхідно організувати навчально-пізнавальну діяльність учнів.
Проблемне навчання:
- новий навчальний матеріал учні отримують під час вирішення теоретичних та практичних проблем;
- під час вирішення проблеми учні долають усі труднощі, їхня активність і самостійність досягають високого рівня;
- темп навчання залежить від індивідуально-психічних якостей учнів;
- підвищена активність учнів сприяє розвитку позитивних мотивів навчальної діяльності, зменшує необхідність формальної перевірки результатів;
- результати навчання є достатньо високими і стійкими. Учні легше використовують отримані знання на практиці та водночас розвивають свої вміння і творчі здібності.
Перші ідеї проблемного навчання виникли в теорії навчання через роблення Дж. Дьюї та теорії навчання через дослідження Дж. Брунера.
Педагогіка співробітництва:
- основна мета дидактичного заходу - розвиток інтелектуальних, духовних і фізичних здібностей, формування інтересів, мотивів, наукового світогляду;
- зміст дидактичних заходів - засвоєння способів пізнання, перетворень у навколишньому середовищі та у собі;
- рушійна сила навчання - радість творчості, відчуття свого духовного й інтелектуального збагачення, вдосконалення тощо;
- методи навчання - спільна діяльність, пошуки, різноманітні форми співробітництва суб'єктів навчального процесу;
- основна форма роботи - спільний пошук, вибір оптимальних варіантів рішення навчально-пізнавальної проблеми;
- головний результат навчання - здатність суб'єкта навчання самостійно переносити здобуті знання в нові ситуації, розуміти та вдосконалювати себе, опановувати професійну майстерність.
Отже, особливості сучасних дидактичних систем передбачають зміну стратегії національної системи освіти стосовно розвитку освіти і самого процесу викладання.
ВИСНОВКИ
Таким чином, під навчанням ми розумітимемо планомірну і систематичну роботу педагога з учнями, засновану на здійсненні і закріпленні змін в їх знаннях, установках, поведінці і в самій особі під впливом навчання, оволодіння знаннями і цінностями, а також власної практичної діяльності. Навчання є цілеспрямованою діяльністю і включає в себе намір педагога стимулювати навчання як суб'єктивну діяльність тих, що вчаться. На цій основі деякі дидактики визначають навчання як керівництво процесом навчання, проте це визначення не є повним, оскільки воно виключає інші характеристики навчання. Однією з таких важливих характеристик є обмін інформацією між педагогом, іншими джерелами і тими, що вчаться, дозволяючи учню опановувати знання, засвоюючи їх безпосередньо або в ході рішення проблеми. Набуваючи знання про навколишню дійсність і про себе, учень набуває здатність приймати рішення, регулюючі його відношення до цієї дійсності. Одночасно він пізнає моральні, соціальні і естетичні цінності і, переживаючи їх в різних дидактичних ситуаціях, формує своє відношення до них і створює систему цінностей. Важливим чинником змін особи того, що вчиться є також його практична діяльність, пов'язана з набуттям знань і впливом на дійсність.
Навчання - це процес, в ході якого на основі досвіду, пізнання і вправ виникають нові форми поведінки і діяльності або змінюються раніше набуті. Воно є таким видом людської діяльності, який в дитинстві і юності превалює над іншими формами, тобто над грою, роботою і суспільною діяльністю.
Дидактика досліджує не всі форми поведінки, а лише цілеспрямовані, тобто ті, метою яких є перетворення людської діяльності.
Відповідно, провідними тенденціями розвитку національної системи освіти мають бути:
ў орієнтація на людський вимір в освітній діяльності, на визнання цінності особистості учня та її гідності;
ў усвідомлення педагогами суб'єктності учня в навчальному процесі та її забезпечення;
ў спрямованість навчального процесу до учня, на формування в цьому процесі його особистості;
ў подолання відчуження культури і науки від освіти, орієнтація освіти на гуманістичні цінності світової, національної і професійної культури;
ў перенесення акценту з викладацької діяльності педагога на пізнавальну діяльність учня, на формування творчої методики його самоучіння та самоактуалізації, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності;
ў перехід від традиційних, інформативних, монологічних методів і форм навчання до діалогічних;
ў комп'ютеризація і технологізація навчання;
ў цілеспрямоване впровадження особистісно-орієнтованих технологій навчання.
Таким чином, сучасна загальна дидактика, спираючись на сучасні гуманістичні концепції, має відкривати нові явища в навчальному процесі та опрацьовувати такі проблеми в руслі гуманістичних дидактичних концепцій:
1) визначати мету і обґрунтовувати зміст навчання;
2) досліджувати сутність, закономірності та принципи навчання, а також шляхи підвищення його розвиткового та виховного впливів на учнів як суб'єктів навчання;
3) обґрунтовувати дидактичні основи забезпечення суб'єктності учнів у навчальному процесі;
4) вивчати закономірності навчально-пізнавальної діяльності учнів, формування її методики, шляхи активізації в процесі навчання і самоучіння;
5) обґрунтовувати систему діалогічних методів навчання і методику ефективного їх застосування в навчальному процесі;
6) визначити й удосконалювати організаційні форми навчальної роботи в різних освітньо-виховних системах;
7) обґрунтовувати ефективні та об'єктивні критерії оцінки результативності як усього дидактичного процесу, та і викладацької діяльності суб'єктів викладання та навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння;
8) переосмислювати оціночно-результативний компонент навчального процесу та наповнювати його особистісним виміром тощо.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. - К.: Центр навчальної літератури, 2003.
2. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения, т. 2. - М.: Педагогика, 1982.
3. Коменский Я.А. Великая дидактика, избранные педагогические сочинения. - М.: Учпедгиз, 1955.
4. Оконь В. Введение в общую дидактику. - М.: Высш. Шк., 1990.
5. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: В 2 кн. - М.: 1999.
6. Хуторский А.В. Современная дидактика. - СПб.: Питер, 2001.
7. Ягупов В.В. Педагогіка, навчальний посібник. - К.: Либідь, 2002.
Loading...

 
 

Цікаве