WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Дидактика вищої школи та шляхи її розвитку на сучасному етапі - Курсова робота

Дидактика вищої школи та шляхи її розвитку на сучасному етапі - Курсова робота

обґрунтовує умови ефективного перебігу процесу засвоєння знань, педагогічної взаємодії вчителів і учнів, що реалізується засобами спонукання дітей досамостійної та активної пізнавальної діяльності.
Ці дві мети, на його думку, і є сутністю процесу навчання. Розум розвивається лише в процесі засвоєння знань. Він - не що інше, як добре організована свідомість. Тому однобічне захоплення завданням розвитку розуму без зв'язку із засвоєнням знань, так само як і завданням забезпечення готових знань без уваги до розвитку розуму, суперечить законам розвитку свідомості людини. Ушинський формулює важливе положення: розвивати розум взагалі - справа неможлива, бо розум, або, краще сказати, свідомість збагачується лише примноженням фактів і переробкою їх. У цьому твердженні виражений закономірний зв'язок між вивченням матеріалу, характером діяльності свідомості та зміною свідомості, тобто закономірність розвитку свідомості в навчанні.
Польський педагог і психолог Ян Владислав Давід на основі аналізу праць Ушинського описав його дидактичну систему, побудовану на психологічному фундаменті, яка функціонує без особливих змін протягом тривалого часу. Вона включала три психічні процеси:
1) сприймання в умовах безпосереднього пізнання;
2) внутрішню переробку - уявлення, розуміння, узагальнення і висновки, тобто опосередковане пізнання;
3) моторну реакцію або дію: рухи, міміку, мову, письмо, вчинки.
Дидактична діяльність наповнилася компонентами, актуальними й досі. Це:
" підготовка апперцепції, а нині - актуалізація досвіду, набутого через спілкування з природою і людьми, а також знань, засвоєних раніше у школі;
" подання конкретного матеріалу:
" демонстрація предмета в цілому й окремих його частин,
" розпізнавання властивостей предмета,
" визначення міри врахування його частин та властивостей;
" зіставлення і множинна асоціація, а нині - систематизація вивченого;
" узагальнення;
" застосування.
Не всі, проте, вважають, що дидактика є теорією навчання, або теорією освіти і навчання. Вже в XIX ст. О. Вільман особливо підкреслював те значення, яке має для дидактики зміст освіти, системність, тематичний обхват і його освітньо-виховне значення. Уявлення про дидактику як науку про зміст освіти відстоював З. Гессен, який у своєму творі "Структура і зміст сучасної школи" дав підзаголовок: "загальна дидактика". В даний час ці уявлення близькі західнонімецьким дидактикам, які вважають дидактику наукою про зміст освіти (В. Клафки, Е. Венігер) або наукою про категорії освіти (І. Дерболав). Деякі дидактики в Німеччині розглядають науку про зміст освіти, якій в англомовній літературі відповідає термін curriculum, разом з дидактикою як наукою про методи навчання. Таке розуміння дидактики, що відділяє процес освіти від його змісту, неприйнятне перш за все тому, що не можна вивчати дидактичний процес, його методи, засоби і організацію без урахування його змісту, так само як не можна розглядати переваги самого змісту без включення його в який-небудь процес.
Відстоюючи уявлення про єдність дидактики як науки, слід нагадати, що ця єдність обумовлена не тільки методологічними поглядами, але і багаторічною традицією, а також фактом її існування майже у всіх країнах, де дидактика розвивається вже багато років.
Кажучи про традиції, необхідно зазначити, що термін "дидактика" - грецького походження. Грецьке дієслово "didaskein" означає учити, пояснювати, доводити, а також - вчитися. Вжитий в XVII ст. В. Ратке і Коменськім в значенні віддієслівного іменника, він був прийнятий в багатьох європейських країнах, спочатку означаючи мистецтво навчання, тобто практичну діяльність, а потім науку, що поступово відособляється, про викладання-навчання. Разом з дидактикою, відомою вже як загальна дидактика, з'являється термін "конкретна (приватна) дидактика", або "методика навчання", позначаючий, як правило, дидактику якого-небудь предмету курсу.
Одночасно скрізь, де займалися дидактикою, існувала єдина дидактика, що вивчала комплекс проблем навчання, а потім і зміст освіти. Як затверджують деякі німецькі автори, вже в XVII ст. в Німеччині поняття "curriculum" ввів Д. Морхоф, але це залишилося непоміченим. Тільки в США сфера дослідження змісту освіти, звана "curriculum", стала поступово відриватися від педагогічної психології і в XX ст. набула самостійного характеру. Своєрідне віддзеркалення вона знайшла в праці Дж. Брунера "Процес освіти" (1964). Проте той же Дж. Брунер ввів поняття теорії освіти, охоплюючої проблеми як змісту, методів, так і засобів освіти. Тільки видана в 1967 р. у Німеччині брошура З. Б. Робінсона (Bildungsreform als Revision des Curriculum) послужила імпульсом для виділення разом з дидактикою нової дисципліни, що займається змістом освіти.
Скрізь, де дидактика як самостійна дисципліна не одержала розвитку, в основному в англомовних країнах і у Франції, її проблематика вже багато сторіч була підлегла іншим наукам, перш за все педагогічній психології, або виявлялася у пошуках рішень конкретних програмно-методичних і соціальних задач в області освіти.
Беручи до уваги ці зміни в розвитку дидактики, можна вважати, що вона є однією з основних педагогічних наук, а її предметом є навчання інших, незалежно від того, чи проходить воно в вищому навчальному закладі, поза ним або в буденних ситуаціях, наприклад в сім'ї, на виробництві, в суспільних організаціях або інших формах.
Оскільки викладання і навчання - це види діяльності, що є інтегрально взаємозв'язаними сторонами процесу навчання, ми можемо сказати, що дидактика є наукою про навчання, його цілі і зміст, а також про його методи, засоби і організацію.
РОЗДІЛ 2
Дидактичні принципи Яна Амоса Коменського
Ян Амос Коменській був засновником педагогіки нового часу. В його теоретичних працях з питань навчання і виховання дітей ("Материнська школа", "Велика дидактика", "Новітній метод мов", "Пансофічна школа" і ін.) розглянуті всі найважливіші педагогічні проблеми. В дидактичному навчанні Коменського одне з важливих місць займає питання про загальні принципи навчання, які звичайно називають дидактичними принципами. Принципи навчання містять ті положення загальнометодичного характеру, на які спирається навчання. В педагогічній літературі розрізняють дидактичні (загальні) принципи навчання і методичні (приватні) принципи навчання.
Коменській вперше в історії дидактики не тільки вказав на необхідність керуватися принципами в навчанні, але розкрив суть цих принципів:
1) принцип свідомості і активності;
2) принцип наочності;
3) принцип поступовості і систематичності знань;
4) принцип вправ і міцного оволодіння знаннями і навиками.
2.1 Принцип свідомості і активності
Цей принцип припускає такий характер навчання, коли вчаться не пасивно, шляхом
Loading...

 
 

Цікаве