WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Виховання учнів у науковій літературі - Дипломна робота

Виховання учнів у науковій літературі - Дипломна робота

беззмістовне пусте життя. У пам`яті спливає образ шаблі,заіржавілої у піхвах, що втратила своє призначення. Все це означає, що героїня сама над собою вершить своєрідний суд, вважає невільницьке життя позбавлене смислу й особливого опору хворобі вже не чинить.
Так глибоко, по-Лесиному, трактується традиційна з часів Антея істина: джерелом людської снаги є зв`язок з рідною землею, коли ж його втрачено - сили залишають людину. Звідси стає зрозумілою думка Оксани, що існування Степана, який хоч і виразно деградує, хитруючи, пристосовуючись, все ж має певну доцільність: "…ти на світі потрібніший, Тобі ще є про ще й про кого дбати. Борцем не вдався ти, та після бою Подоланим подати пільгу зможеш, Як ти не раз давав…".
5. Як сприймається назва драматичної поеми?
Зміст назви художнього твору здебільшого розкривається після прочитання. Традиційно зі словом "бояриня" пов`язується образ розкішної, величної дами. Та замість неї в однойменній п`єсі бачимо безправну жінку, її душу з`їдає туга за втраченою волею, за рідним краєм. З вуст самої Оксани чується з гіркою іронією: "Бояриня! Отака з мене бо-я-ри-ня".
6. Узагальнення спостережень і висновків у зв`язку з темою диспуту. Головна ідея твору.
Розглянувши вищезазначені питання на основі різнобічного аналізу тексту, маємо змогу, як це й передбачалося, зробити певний висновок: хворобливий стан головної героїні зумовлений її невільництвом як жінки, як людини і як національно свідомої особистості. Окремо слід акцентувати увагу на ідейній спорідненості образу Оксани з іншими характерними для Лесі Українки героями, які не уявляють життя без волі, не можуть жити рабами. Це й поет з "Давньої казки", і Мавка з "Лісової пісні", і Антей з "Оргії"…
Незвичайним буде, зважаючи на довготривале існування класового літературознавчого міху про елементарну побутово-націоналістичну основу сюжету "Боярині", наголосити на відсутності будь-яких проявів зневаги до росіян як нації. Гнів поетеси спрямований на ту Москву, що перетворювала Україну у свою колонію, де "просвітку нікому не дають московські посіпаки".
Леся Українка ніколи не дозволяла собі принижуватися до примітивних крайнощів у зображенні міжнаціональних взаємин, але водночас їй було огидним підлабузницьке, запобігливе декларування "родинних" почуттів до старшого брата з боку компромісно налаштованих українських діячів: "Се понижає нас, що ми ліземо брататись, а нас навіть не зважають, що ми є на світі".
Як бачимо, думки з приватного листа поетеси органічно накладаються на сюжетні перипетії "Боярині", в яких висловлена відповідна авторська позиція.
Формулюємо провідну ідею драми: духовно повноцінне, здорове життя людини неможливе без волі і без служіння батьківщині.
Слова ведучої.
Ось звідки бере початок українська Руїна! І колишня, і сьогоднішня. З душ, у яких посилилася безвідповідальність за долю свого народу перед нащадками, бажання купити сите життя навіть в обмін на власне сумління й національну гідність.
Мабуть, ви відчули, наскільки актуальною є драма у сучасному прочитанні. Це привілей лише найкращих, найталановитіших класичних творів - бути потрібними багатьом поколінням читачів, кликати їх до роздумів над сучасністю, над власним життям.
Давайте ж спираючись на вивчення, спробуємо відповісти на запитання: "Як же треба жити, щоб не відчувати сорому перед батьківщиною, перед рідним народом і нащадками?".
Учні висловлюють свої думки.
V. Оцінювання відповідей учнів і мотивація оцінки.
VI. Домашнє завдання.
За бажанням прочитати одну з драм ("Одержима", "Кассандра", "Дон Жуан").
Підготуватися до театралізованого уроку за творами Лесі Українки.
Урок 9.
Тема: "Мрії зламане крило".
За творами Лесі Українки.
Форма проведення: театралізований урок.
Мета: вчити учнів виразно читати поетичні твори; розвивати образне мислення, уяву; виховувати уміння отримувати естетичну насолоду від прочитання красивої поезії, чутливість до чужих переживань, потребу в удосконаленні світу.
Обладнання: магнітофон, музичні інструменти, рушники, квіти, портрет Лесі Українки.
Дійові особи: Леся Українка.
Мати.
Доля.
Муза.
Коханий.
Хід уроку.
(Звучить українська мелодія. Виходить Леся із сімейним альбомом, який притискає до грудей. Вона сідає біля столу і переглядає фотокартка. Звучить фонограма).
Леся.
Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже немає…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?
Мати.
Ні, не кожна.
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, -
Ще зосталась пташина маленька.
Леся.
Чому ж вона не втіка?
Нащо морозу чека?
Мати.
Не боїться морозу вона.
Жде, що знову прилине весна.
Леся.
Нащо ж співає? Чудна!
Краще б шукала зерна!
Мати.
Спів пташині - потіха одна, -
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна.
Тішся, дитино, поки ще маленька,
Ти ж бо живеш навесні.
Ще твоя дума літає легенька,
Ще твої мрії ясні.
(Леся відриває погляд від альбому).
Леся.
Знов весна і знов надії
В серці хворім оживають.
Знов мене колишуть мрії,
Сни про щастя навівають.
Весно красна! Любі мрії!
Сни мої щасливі!
Я люблю вас, хоч і знаю,
Що ви всі зрадливі…
(Звучить фортепіано тихо і лагідно, мов пестить її своїми чарівними звуками).
Довго я не хотіла коритись весні,
Не хотіла її вислухати,
Тії речі лагідні, знадні, чарівні
Я боялась до серця приймати.
"Ні не клич мене, весно - казала я їй, -
Не чаруй і не ваб надаремне.
Що мені по красі тій веселій, ясній?
В мене серце і смутне, і темне".
Та весна гомоніла…
(Муза виходить із засвіченою свічкою у руці. Ставить свічку на стіл біля альбому. А світло у цю мить згасає).
Муза.
Послухай мене!
Все кориться міцній моїй владі:
Темний гай вже забув зимування сумне
І красує в зеленім наряді.
Леся. Тихо думка шепоче…
Доля. Не вір тій весні! (Сміється).
Леся.
Та даремна вже та осторога, -
Вже прокинулись мрії і співи в мені…
Весно, Весно - твоя перемога!
(Звучить музика. Доля зникає у розпачі. Муза підходить до Лесі).
Муза.
Сім струн я торкаю, струну по струні:
Нехай мої струни лунають.
Нехай мої співи літають
По рідній коханій моїй стороні.
І може де кобза найдеться,
Що гучно на струни озветься,
На струни, на співи мої негучні.
(Муза повільно відходить за куліси, а Леся дивиться їй у слід).
І може заграє та кобза вільніше,
Ніж тихії струни мої.
І вільнії гуки її -
Знайдуть послухання у світі пильніше.
І буде та кобза гучна…
(Раптом починає звучати фортепіано, спочатку стиха, дедалі голосніше і голосніше, а потім вже зовсім гучно. Леся хапається руками за голову і затуляє вуха, щоб не чути цих рідних, але важких теперзвуків).
Леся.
Мій давній
Loading...

 
 

Цікаве