WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Педагогічна система Макаренка - Реферат

Педагогічна система Макаренка - Реферат


Курсова робота
Педагогічна система Макаренка
1. ЖИТТЯ Й ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ А.МАКАРЕНКА
Антон Семенович Макаренко народився 1 березня 1888 року м. Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії у сім'ї малярних справ. Cпочатку він навчався в Білопільському двокласному училищі з п'ятирічним терміном навчання, а з 1901 року після переїзду сім'ї у м.Крюків (посад повітового міста Кременчука), - у Кременчуцькому міському чотирикласному училищі. Влітку 1904 року закінчив міське училище з відзнакою й продовжив навчання на однорічних педагогічних курсах при цьому ж училищі і по закінченню їх отримав звання вчителя початкових класів. 1 вересня 1905 року він розпочав педагогічну діяльність у Крюківському двокласному залізничному училищі, де викладав російську мову, літературу і малювання. У Крюківському училищі А.Макаренко працював 6 років і був переведений на посаду вчителя двокласного залізничного училища на станцію Волинську колишньої Херсонської губернії. Після дев'яти років роботи на педагогічній ниві А.Макаренко в 1914 р. вступає до Полтавського учительського інституту, де виявив великий інтерес до літературної творчості.
З вересня 1916 року по березень 1917 року його заняття в інституті біли перервані призовом в армію але у зв'язку з близорукістю, він був звільнений від військової служби і вже 15 червня 1917 року закінчив учительський інститут, одержавши золоту медаль за твір "Криза сучасної педагогіки".
Закінчивши навчальний заклад, Антон Семенович деякий час працював учителем зразкової школи при Полтавському учительському інституті, а в грудні 1917 року повернувся до Крюкова де жила його овдовіла мати, і був призначений інспектором (директором) вищого початкового залізничного, училища, де в 1905 р. почав свою педагогічну діяльність.
Кременчуцький відділ народної освіти не підтримав новацій А.Макаренка і восени 1919р. він переїхав до Полтави. Спочатку завідував міським початковим училищем № 2, а з серпня 1920 р. був призначений директором семирічної трудової школи № 10. Але вже у вересні цього року Полтавський губернський відділ народної освіти доручив йому організувати в с.Ковалівці, за 6км. Від Полтави, колонію для неповнолітніх правопорушників і завідувати нею. У 1921р. колонії присвоїли ім'я Горького.
1926р. колонія зустріла значними успіхами. У А.Макаренка виникає " думка про переселення колонії у Куряж, за 25км. Від м. Харкова та об'єднання з Курязькою трудовою колонією.
У червні 1927р. А.Макаренко був запрошений керівниками ДНУ України для участі в організації дитячої трудової комуни на околиці М.Харкова. Деякий час він працював одночасно у двох закладах - в колонії ім. М.Горького в комуні ім. Ф.Дзержинського.
Педагогічну й адміністративну роботу в комуні А.Макаренко
поєднував з літературною. Життя комуни ім. Ф.Дзержинського Антон Семенович показав у художніх-творах "Марш ЗО року", "ФД 1 ". У 1934 р. його було прийнято до Спілки письменників СРСР.
У 1935 р. А.Макаренка призначають на посаду заступника начальника відділу трудових колоній (ВТК) НКВС України, і він переїжджає у М.Київ. Керуючи колоніями України, він восени 1936 р. одночасно завідував колонією в Броварах біля м. Києва.
У 1937 р. переїжджає до Москви й присвячує себе літературній і громадсько-педагогічній діяльності.
У розквіті сил і задумів 1 квітня 1939 р. А.Макаренко раптово
помер (похований на Ново- дівочому кладовищі, м. Москва).
2. ТЕОРІЯ І ІІРАКТИКА КОЛЕКТИВУ А. МАКАРЕНКА
А.С.Макаренку доводилось узгоджувати свою педагогічну систему з тогочасною ідеологією. На першій стадії розвитку колективу видатний педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов'язкові для виконання кожним. Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але і вони вже сприймаються колективом не з таким опором, як на стадії диктату, оскільки підтримані багатьма товаришами по колективу. Таким ядром новостворюваного у той час суспільства була комуністична партія, яка активно підтримувала на місцях всі директиви, спущені зверху.
Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення
всіх питань життя колективу демократичним способом - на основі прийняття рішення більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив, бо вони випливали з прийнятих ним рішень.
У такий спосіб реалізовувалась "педагогіка колективної дії".
Переходу з другої до третьої стадії передувала кропітка виховна
робота по кількісному нарощуванню ядра. Коли в ядро входило
більше половини членів колективу, то організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке читання на голосування. Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась диктатура колективу.
За А.Макаренком, найвищою о є четверта стадія розвитку колективу - стадія самовиховання коли кожен член колективу не чекає, поки йому дасть доручення колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні обов'язки, виконує їх та ще й сам себе контролює.
Результатом такого підходу до формування колективу або суспільства могло бути досягнення високого рівня виконавчої дисципліни, створенню майже воєнізованого колективу.
Перше, що викликає симпатію в діяльності керованих А.Макаренком колективах, це повноцінний, без будь-яких відтінків фальші, демократичний стиль відносин. Ніхто з педагогів, включаючи й самого Антона Семеновича, не мав ніяких привілеїв. Більше того, педагог ставав повноцінним рівноправним членом колективу тільки тоді, коли після 4 місячного випробувального строку рішенням загальних зборів йому присвоювалося звання колоніста (або в комуні - комунара). А той вихователь, якому колектив відмовляв у присвоєнні цього звання, звільнявся з роботи.
А.С.Макаренко помітив, що колектив не просто -"живе" доти,
доки він розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи перспективних ліній, в які входять близька, середня і далека перспективи. Це означає, що колектив повинен мати перед
собою лише якусь найближчу за часом і за необхідними для її
досягнення зусиллями перспективу (мету), а й більш віддалену і
навіть дуже далеку. Зрозуміло, що таких цілей може бути і більше
трьох. Головне, щоб була динаміка: коли близька мета досягнута,
то вже середня може стати близькою, і більш віддалені також наближаються. Якщо ж такої системи цілей в колективі нема, а поставлена лише-якась одна мета, то після досягнення цієї мети зникає той фактор, який об'єднує всіх у колективі і є рушієм його розвитку.
Використання ж системи перспективних ліній формує у дітей
соціальний оптимізм, прагненнядосягти власною працею "завтрашньої радості".
А.Макаренко був неперевершеним майстром індивідуального
впливу, хоча й розумів, що здійснити всю виховну роботу лише з
допомогою "педагогіки індивідуальної дії" просто фізично неможливо та й недоцільно. Більше того, він на власному досвіді прийшов до твердого переконання, що безпосереднього переходу від впливу на цілий колектив до впливу на окрему особу, як коректив до розвитку колективу, також не повинно бути, а найдоцільнішим є тільки перехід, .опосередкований через спеціально
Loading...

 
 

Цікаве