WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Тенденції розвитку національної школи й проблеми національного виховання - Реферат

Тенденції розвитку національної школи й проблеми національного виховання - Реферат

гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної самосвідомості і повноцінності, громадянської зрілості.
В умовах вивчення свого роду, продовження його справ, реалізації мрій і надій, тобто в процесі родовідного виховання виникають психологічний комфорт, упевненість у своїх силах і можливостях. Серцем, душею і розумом дитина глибоко відчуває потреби всієї рідні, інших людей, починає турбуватися про інтереси всього іроду, народу, нації.
Народ здавна застосовує у вихованні і поетизує, прославляє значення роду, родоводу в таких крилатих виразах: "Ой роде наш красний, роде наш прекрасний", "Козацькому роду не буде переводу", "Тому роду не буде переводу, в якому браття милують згоду", "Тяжко жить без роду-племені" та ін.
Історична пам'ять, мислення, духовність особистості починаються в пам'яті роду. Сім'я, школа, громадськість виробляють потребу в кожної дитини знати свій родовід і по батьковій, і по материній лінії, вивчати своє генетичне коріння, родовідне дерево Така навчальне-виховна діяльність формує культ Матері і Батька, Бабусі і Дідуся, культ Роду і Народу, виховує в дітей гідність, честь, гордість за своїх предків, прагнення і готовність зберігати і примножувати здобутки свого родоводу. Наивірнішии шлях досягнення цієї мети - практичне включення дітей у продовження родинних звичаїв, реалізацію сімейних планів, мрій, надій, традицій і устремлінь свого народу.
Рідна історія. З Історії родоводу починається історія рідного народу. Українська система виховання ґрунтується на фактах, .відомостях, наукових знаннях Історії Батьківщини - України, її історія розкриває найцінніше духовне багатство - знання про виникнення, становлення і розвиток свого народу, нації, Вітчизни. Вивчаючи Історію України, вихованці глибоко засвоюють першоджерела, витоки духовності рідного та інших народів, які здавна живуть на території нашої республіки. Всебічне знання рідної історії - невичерпне джерело історичної пам'яті і мислення учнів.
Великий виховний потенціал містить у собі історія української козаччини, гетьманщини. Глибокі знання кожного юнака чи дівчини про славну плеяду гетьманів, кошових отаманів Запорізької Січі, які були незламними провідниками свободи і незалежності України, вершинні піднесення визвольного духу народу, а також факти зневіри в споконвічні національно-патріотичні ідеали, а то й прямої зради торкаються потаємних струн серця, викликають найглибші почуття любові до свого народу, його славного і. багато в чому страдницького шляху в історії. Психолого-педагогічне дослідження таких, на перший погляд незвичайних явищ життя наших предків - лицарів духу і звитяги, як козацьке побратимство, братство, товариство, громада, характерництво, чаклунство та ін. поглиблює духовність, збагачує душу кожного учня національними способами, прийомами саморозвитку й самовдосконалення.
У зв'язку з тим, що історія України значною мірою фальсифікувалася і, замовчувалася, глибоко і систематично не вивчалася в школі, чимало молоді нині не знає навіть основних етапів, доленосних подій історії рідного народу, його віковічної боротьби за незалежність України. Об'єктивне і глибоке вивчення історії, культури, мистецтва, побуту рідного народу, політичних і громадських рухів на території нашої Вітчизни є необхідним компонентом в багатогранному процесі етнізації, громадського змужніння юнака і дівчини. У системі національного виховання і освіти знання історії рідного народу є базовим для осягнення історії всього світу.
Краєзнавство. У формуванні "кореневої системи" духовності дитини провідна роль належить краєзнавству. Вітчизнознавство починається із краєзнавства - історичного, етнографічного, географічного фольклорного, літературного. Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів, справ і мистецьких традицій дідів і прадідів, їхнього подвижництва в ім'я вільного життя. Не можна допускати, щоб історичні події забувалися, пам'ятні місця занедбувалися, національні герої зневажалися. Ще чимало молоді живе в рідній місцевості і не знає тих важливих історичних подій, які тут відбувалися і мали всенаціональне значення.
Комплексна, всебічна краєзнавча робота дає змогу вивчати і цілісно сприймати національний колорит рідного краю: оригінальний спосіб життя українців, їхній стиль поведінки, самобутній спосіб мислення, їхню філософічність, творчий мистецький почерк, національну психологію, світоглядні засади тощо. Краєзнавча діяльність створює умови для глибокого засвоєння учнями регіональних особливостей національного життя (етнографічних, фольклорних, мовних тощо), для формування їх як типових представників даної місцевості. Завдяки цьому учні глибоко усвідомлюють себе як частину народу, в них виховується синівська любов до рідного села, міста, краю.
Краєзнавча робота спрямовується на збереження неповторних національних ландшафтів, їх первозданності, біосфери рідного краю, схорону скіфських і козацьких могил та 1н.
Природа рідного краю. Однією з причин порушення єдності людини з природою було те, що нехтувалися численні засоби національної системи виховання, спрямовані на Формування в молоді екологічного світобачення.
Народна виховна мудрість із колиски, плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Національна система виховання домагається глибокого усвідомлення учнями того, що відображена в свідомості українців рідна природа (жива і нежива) є "корінням", "фундаментом" національної духовності, культури. Географічні, біологічні та інші фактори природи обумовили національнуспецифіку українців, у тому числі і національний спосіб мислення.
Українська система виховання пройнята ідеями вірності і відданості природі батьківського краю. Усім багатством культурно-історичного досвіду вона реалізує заповіт батьків і дідів ставитися до природи як до живого всеохоплюючого організму, що живе за власними законами і яких ніколи не можна порушувати. Виховна мудрість народу стверджує, що любов до всього живого на землі починається з раннього дитинства; чуйного ставлення до кожної билини і комашки, тонкого сприймання великої таїни розвитку флори і фауни рідного краю, пізнання таємничої "душі" природи, її одухотворення та ін. Народ має величезний досвід виховання дітей у дусі любові до природи, збереження і примноження її багатств.
Національна міфологія. Українські легенди, міфи тощо є основними жанрами народної міфології, що втілює в собі могутній пізнавальний і виховний потенціал. Давньоукраїнські міфи розповідають про Бога Світовида (Сварога) і його сина Дайбога (Дажбога), або Гіога Сонця, про богів і богинь Ладу, Леля, Купайла, Коляду. Перуна та інших, про походження Всесвіту, Землі, про добро і зло тощо. Стародавня українська міфологія багата і розмаїта розкішна ї чарівна, вона споріднювала людину і Природу, Землю і Космос.
У міфології - витоки українського національного характеру, способу мислення, світогляду, філософського осмислення дійсності. Міфологія-один із найдавніших видів народної творчості. У міфології часто-густо мають місце і матеріалістичні, і ідеалістичні елементи. Обидва ці фактори - невід'ємні компоненти нашої
Loading...

 
 

Цікаве