WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Тенденції розвитку національної школи й проблеми національного виховання - Реферат

Тенденції розвитку національної школи й проблеми національного виховання - Реферат

з метою формування в молоді етнічної самобутності, творчого ставлення до дійсності. Якщо несприятливі політичні, ідеологічні та адміністративні фактори гальмують реалізацію і розвиток традицій, звичаїв і обрядів народної творчості, то цим самим гальмується і руйнується національна система виховання. При цьому ланки, заклади національної системи виховання можуть формально залишатися, але національний зміст, дух їх вихолощується, як це і було в роки культу особи і застою. Високе історичне покликання батьків, педагогів, громадськості так впливати на молодь, щоб вона оберігала, як зіницю ока, і збагачувала Ідейно-моральний, емоційно-естетичний потенціал традицій, звичаїв і обрядів народної творчості.
Вихована в творчому національному дусі, молодь покликана розвивати традиції і звичаї батьків і дідів у нових конкретно-історичних обставинах, поглиблюючи самобутній колорит суверенної України.
Якщо національна система виховання переобтяжена абстрактними ідеями, знаннями і вони не набувають конкретної національної реальності та форми, такий зміст освіти втрачає свою виховну функцію і, як правило, не перетворюється в погляди, переконання, ідеали, якості характеру особистості, а отже, якості підростаючих поколінь, усього народу. Така система виховання втрачає національний зміст і характер, позбавляється життєздатності, тобто можливості розвиватися і самовдосконалюватися.
Національна система виховання є складовою і невід'ємною частиною життєдіяльності, життєтворчості рідного народу. Тому система компонентів народної духовності, шляхи і засоби їх формування мають визначати сутність і зміст національної системи виховання.
Кожен народ, нація, має здобутки у розвитку культури, економіки, науки, техніки та Інших галузей життя. Представники різних народів здійснюють відкриття, які стають спільними надбаннями всього світу, загальнолюдськими досягненнями. Своїми вершинами, набутками як проявами національного генія пишається кожен народ.
Як і інші народи, український народ має свої національні пріоритети, які стали загальнолюдськими надбаннями. Здобутки рідного народу, його видатних синів і дочок у різноманітних галузях життя і діяльності мають займати найвищий статус у змісті освіти і виховання.
І. 2. Проблеми національного виховання в творчій спадщині вітчизняних педагогів.
Внаслідок відсутності власної державності школа в Україні на початку XX ст. була не засобом просвіти народу, а урядовою інституцією, здійснювала "політику рабського виховання" (С. Русова), освітня система побудована "на спотворених, суперечливих природі людини, вигаданих принципах" (Я. Чепіга), а мета, завдання, зміст і методи освіти, навчання і виховання не відповідали запитам особливості української дитини, потребам українського народу про що стверджує Б. Грінченко в "Громадській думці", "Новій громаді", М. Грушевський в "Літературно-науковому віснику", "Новій школі" , "Селі", Т. Шерстюк, С. Русова, Я. Чепіга, С. Черкасенко, В. Прокопович і С. Паляничка у "Світлі", С Русова, Я. Чепіга та інші в "Народном учитиле".
Свого часу К. Ушинський писав, що, нерідна українській дитині школа не розвиває, а псує її душу, вона "чужа й непривітна", "безсила", бо не спирається на єдино плідний грунт - рідну мову навчання й народні почуття, і, нарешті, "непотрібна" українському народові. Б.Грінченко, як і К.Ушинський, на конкретних прикладах і фактах показав, що "московська школа в українському селі нижча від народу, безсила й некорисна, доброго сліду не кине, бо спиняє в дитини розвиток, душу ж не розвиває, а псує, огидний жаргон, що вона аиробля, здатний хіба що ябеду скласти, ця школа замалим не пекло дитині".
М.Грушевський, проаналізувавши історію освітньої справи від найдавніших часів до початку XX ст. і стан тогочасної освіти в Україні, відзначав, що "між різними краями Росії Україна., належить до найгірших, найменш освічених", "Україна стала однією з найтемніших сторін. Книжок, газет між народом розходиться незвичайно мало. Люди не мають поняття ні про що". Український народ відчужували від національного життя -"мовчи, не розсуждай, що прикажуть - сповняй", привчали забувати й зневажати своє, близьке, рідне.
Ідеї й думки Б.Грінченка і М.Грушевського розвивали видавці й дописувачі журналу "Світло", які переконливо обґрунтовували тезу про те, що російськомовна школа в Україні не задовольняла потреби як окремо взятої особистості, так і всього українського народу, а навпаки, шкодила нації, вела її до деградації, занепаду і виродження. "Є школи і на Україні, - писав Я.Чепіга, - а справжньої освіти український народ од них не має. Не світ вони сіють в нашім народі, а темряву... В сучасній школі все, весь устрій, вся система, починаючи од читання шкодливо одбивається на освіті дитини, а через неї на всьому українському народові. Такий стан освіти не може заспокоїти наших культурно-національних змаганій і турбот".
1905-1914 рр. українські педагоги, письменники, освітні й культурні діячі сформулювали і виклали на сторінках преси основнітеоретико-методологічні засади української національної школи. Свідченням цього є, зокрема, і проекти української національної школи та освіти, розроблені С.Русовою, Я.Чепігою, С.Сірополком, І.Ющишиним, редакційними комітетами журналів "Світло", "Учитель" (Львів), "Народньїй учитель", "Украинская жизнь" і доповнені резолюціями і вимогами різноманітних з'їздів, курсів, сходів, зібрань тощо. Аналіз цих проектів дає змогу зробити висновок про те, що в них чітко визначено мету, завдання, принципи, зміст і методи навчання і виховання в новій українській національній школі, її організаційну структуру, шляхи і способи підготовки нового вчителя, ряд інших важливих теоретичних і практичних питань. Головне, що об'єднувало названі проекти, - це відображення в них ідеї народності виховання, яка в методологічному плані виступає найважливішою закономірністю розвитку освіти і школи в Україні.
Мету та завдання виховання автори проектів визначали, спираючись на передовий вітчизняний і зарубіжний педагогічний досвід, виходячи з історичної, економічної, соціокультурної і національної обумовленості процесу виховання, врахування об'єктивних законів і закономірностей розвитку природи, суспільства, людини і людського мислення.
В узагальненому вигляді мету виховання розробники і прихильники концепції української національної школи вбачали у формуванні всебічно і гармонійно розвиненої особистості, розвитку кращих її природних здібностей, можливостей і талантів, людини соціальне зрілої, високоморальної, розумове розвиненої, працелюбної, патріота України. Так, Б.Грінченко метою виховання вважав формування таких рис майбутнього громадянина України, як глибокий патріотизм, гуманність, добропорядність у взаєминах між людьми усіх націй і народностей. Він виділяв розумове, моральне, естетичне, фізичне і трудове виховання. Головне завдання народної школи вбачав у підготовці дітей до майбутнього трудового життя. Педагог наголошував, що "виховання конче мусить бути національне, система виховання повинна бути така, щоб у ній народність мала відповідне місце".
М.Грушевський мету виховання вбачав у "підготовці будущих кадрів суспільності", від яких життя вимагає
Loading...

 
 

Цікаве