WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Українська школа кінця XIX — початку XX ст. - Реферат

Українська школа кінця XIX — початку XX ст. - Реферат

робити..." Власне, таким було і педагогічне кредо Левка Івановича.
Тож учитель-філолог, учений-фольклорист, етнограф, лінгвіст, поет-романтик Левко Боровиковський заслуговує доброї пам'яті на скрижалях історії української педагогіки і школи.
Не можна не назвати вчителя пошевченкової пори, вихованця історико-філологічного факультету Харківського університету Василя Степановича Гнилосирова (1836-1901), який усе своє життя віддав освітянській справі, працював учителем, а з 1873 р. - директором Канівської повітової школи. B.C. Гнилосиров був прихильником демократичних перетворень у системі народної освіти, прагнув викладати рідною мовою, багато зробив у справі догляду за могилою Т.Г. Шевченка, її впорядкування та охорони. Він усе своє життя виховував учнівську молодь у повазі до національних святинь і символів. Увійшов відомий учитель до історії літератури під псевдонімом А. Гавриш-Гнилосиров. Нехай же під таким самим ім'ям талановитий учитель пошевченкової доби увійде і до історії української педагогіки.
Учитель літератури Василь Семенович Мова (1842-1891) довгий час працював у катеринославській Маріїнській жіночій гімназії. Він закінчив юридичний факультет Харківського університету кандидатом права, і, як найчастіше бувало в учительських колах того часу, багато працював в літературі, між іншим, під псевдонімом В. Лиманський. Певно, під впливом місця розташування рідного хутірця біля Солодкого лиману, що на Кубані. B.C. Мова-Лиманський походив з роду козацького сотника Чорноморського Стародерев'янківського куреня. Переконаний вільнодумець, знавець і популяризатор творчості Кобзаря, один з перших авторів поетичного перекладу "Слова о полку Ігоревім" рідною мовою, автор кількох оригінальних творів у поетичних збірках "Проліски", B.C. Мова-Лиманський мав товариські стосунки збагатьма прогресивними вчителями України пошевченкової доби.
Вихованець Чернігівської гімназії і Київського університету Микола Андрійович Вербицький (1843-1909) викладав словесність у Полтавській, а потім у Чернігівській гімназіях. Йому були притаманні бунтарський норов, глибоке переконання в необхідності демократичних перетворень у системі та змістові народної освіти України; у практичній діяльності прагнув виховувати найсвятіші людські почуття на кращих зразках українського фольклору, на творах Тараса Григоровича Шевченка, будив серед учнівської молоді почуття гідності та гордості належати до дивного українського миролюбного, працьовитого і пісенного народу.
Окремою і самобутньою постаттю на терені української культури та просвітництва є Іван Іванович Манжура (1851-1893), життя і творчість якого пройшли здебільшого на Катеринославщині (нині Дніпропетровська область).
Вигнаний царатом із шостого класу гімназії за "непокірну вдачу", згодом - з другого курсу Харківського ветеринарного інституту, до якого 1870 р. І. Манжура вступив вільним слухачем, де б він не працював потім - скрізь зазнавав переслідувань. Визначний український поет, фольклорист та етнограф, історик і учитель усе доросле життя перебивався приватними уроками, мізерним підробітком у редакціях катеринославських журналів і газет, для яких писав статті про виховну та формуючу роль народнопоетичних творів, народних обрядів і традицій.
Тому, незважаючи на постійну прискіпливу увагу поліції і різних департаментів, натхненного співця і захисника покривджених і знедолених І.І.Манжуру обирають 1887 р. дійсним членом Харківського історико-філологічного товариства, а 1891 р. - дійсним членом Товариства аматорів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті. Збірки поезій "Степові думи та співи" (1889 р.) і фольклорних творів "Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И.И. Манжурою" (1890 р.) ще за життя автора вивчалися в навчальних закладах Середньої Наддніпрянщини.
Знесилений у боротьбі зі злиднями, постійними переслідуваннями, надломлений жахливими умовами життя і тяжкими хворобами, І.І. Манжура помер на 42-му році життя в Катеринославі як бездомний жебрак. Його було поховано на історичному Севастопольському цвинтарі. Лише на початку 60-х років XX ст. віднайдено могилу великого страждальця і рукописні зошити у фондах Державної публічної бібліотеки АН України. В одній з поезій мандрівного талановитого учителя і вченого є рядки "Я син твій, нене-Україно...". Такий же знедолений і знівечений син, якою була тоді Україна для більшості своїх дітей... Наприкінці XIX - на початку XX ст. активною діяльністю відзначилися "Просвіти", які ставили собі за мету сприяння освіті українського народу його рідною мовою. Перша організація "Просвіти" виникла в 1868 р. у Львові. Революція 1905-1907 pp. сприяла відкриттю просвітніх товариств у Києві, Одесі, Чернігові, Житомирі, Катеринославі, Кам'янець-Подільському, Миколаєві та інших містах. Вони впроваджували в школи українську мову, історію України, дбали про видання українських підручників, книг, порушували питання про відкриття українських шкіл, проводили свята за народними традиціями тощо. У цей період видавництво "Український вчитель" видало "Українську граматику для школи" Г. Шерстюка, "Арифметику для українських шкіл" О. Кониського, "Граматику (Букварець)" С. Черкасенка та ін.
Значну просвітницьку роботу проводив педагогічно-освітній щомісячник "Світло", що видавався "Українським вчителем". Журнал висвітлював питання дошкільного, шкільного та позашкільного виховання, відстоював права української школи та української мови в ній. У журналі давалися цінні поради вчителям, вихователям, батькам з різноманітних освітньо-виховних проблем. Діяльності товариств "Просвіти" протидіяла вся система самодержавства з її механізмом переслідувань та репресій.
Тож прогресивні діячі освітянської ниви, громадськість кінця XIX - початку XX ст. відстоювали національну сутність, зміст і традиції українського шкільництва, педагогічної думки. Завдяки їх невтомній праці вдалося зберегти основи національного шкільництва і традицій, української педагогічної думки.
Loading...

 
 

Цікаве