WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Українська школа кінця XIX — початку XX ст. - Реферат

Українська школа кінця XIX — початку XX ст. - Реферат

народної освіти, 42,1 % - церковному відомству, 38,9 % від загальної кількості усіх початкових шкіл становили земські школи.
Вивчення рідної мови дітьми українців навіть не планувалося, а окремі спроби прогресивного вчительства нещадно переслідувалися. Звідси ознайомлення учнів початкової школи з українською культурою, літературою, фольклором, народним мистецтвом на території України було практично неможливим та досить проблематичним.
Ліпше була поставлена освіта у приватних навчальних закладах, які утримувалися діячами української культури та меценатами. Відома діяльність шкіл Х.Д. Алчевської в селі Олексіївка Слов'яносербського повіту, М.Л. Кропивницького в садибі "Затишок" Куп'янського повіту, М.М. Аркаса в Богданівській школі, Т.Р. Рильського в селі Романівка Сквирського повіту. В цих школах дбали про розвиток мислення у дітей, вчителі намагалися усунутиказенно-схоластичне навчання, прищеплювали народну мораль, вчили учнів рідною мовою тощо.
Особливо жорстоко царський режим розправлявся з демократичними вчителями після придушення революції 1905-1907 pp. У Київському навчальному окрузі, наприклад, з 1905 до 1912 р. було звільнено 32 директори і 972 вчителів.
Репресії серед учительства хвилями проносились по всіх закутках України, чинилася розправа над найбільш національне зорієнтованими і свідомими учителями початкових та інших шкіл і викладачами вищих навчальних закладів.
Більшість шкіл не мали своїх приміщень і тулилися в пристосованих при церквах, у сільських хатах тощо. Довгинцівське залізничне училище на Криворіжжі, наприклад, розміщувалося в церковному приміщенні. У ньому вчилися діти з багатьох залізничних станцій, звідки їх щоденно звозили "робочими" потягами. Щоб приїхати до школи зі станції Висунь, наприклад, дітям треба було вставати посеред ночі, і поверталися додому вони також уночі.
Середня школа в Україні була недосконалою. Всього в 1914-1915 р. діяло 117 чоловічих, 232 жіночі гімназії, 42 реальних і 63 комерційні училища. У них відповідно навчалося 36 817, 60 292, 12 187 та 19 639 учнів. На тлі державних шкіл вигідно вирізнялися приватні середні навчальні заклади. У колегії імені Павла Ґалаґана, яка функціонувала в Києві з 1871 по 1920 pp., y навчальному процесі домінували народні духовні традиції. За рівнем науковості викладання, інтелігентності, вихованості випускників сучасники прирівнювали цей заклад до Царськосельського ліцею, Оксфордського та Кембриджського коледжів. Колегія виховала справжню плеяду вчених, діячів культури і освіти, серед них президент АН України В. Липський, академіки А. Кримський, Н. Котляревський, В. Грабар, К. Костюк, М. Максименко, письменники М. Драй-Хмара, П. Филипович, художники М. Пимоненко, М. Мурашко та багато інших.
Проте таких навчальних закладів в Україні було мало, діяли вони нетривалий час. За свій демократизм, невизнання офіційних програм, викладання українською мовою та використання в навчальному процесі елементів українознавства ці школи закривалися, а їх вчителі переслідувалися.
Відповідно до потреб промисловості з кінця століття у промислових центрах відкриваються професійно-технічні навчальні заклади, їхня діяльність регламентувалася "Основними положеннями про промислові училища", прийнятими в 1888 р. Всі училища діяли на основі індивідуальних статутів, за навчальними планами і програмами, що затверджувалися кожним навчальним закладом. На вивчення загальноосвітніх предметів у них відводилося від 10,6 до 30,4 % загального часу. Відома діяльність Маріупольського нижчого механіко-технологічного училища, Горлівського гірничого училища, Слов'янського нижчого гірничозаводського училища, Херсонського ремісничого училища тощо. Як правило, технічні училища, в яких навчалися підлітки з 12-14 років, випускали підмайстрів. Ремісничі школи готували кваліфікованих робітників різних спеціальностей: ковалів, токарів, слюсарів, ливарників тощо.
З початку століття відкриваються ремісничі сільськогосподарські школи та навчальні заклади окремих видів професійної школи - морехідні, художньо-промислової освіти тощо.
Вища освіта в Україні також залишалася недосконалою. На початок 1917 р. на всій території України, що входила до складу Російської імперії, діяли 27 вищих навчальних закладів, у яких навчалося 35,2 тис. студентів. Серед них було три університети - у Харкові, Києві, Одесі; три технічних інститути - Київський політехнічний, технологічний у Харкові та Катеринославський гірничий. Діяли Харківський ветеринарний інститут, Київський і Харківський комерційні інститути, Київська й Одеська консерваторії, сім вищих жіночих курсів, Ніжинський історико-філологічний інститут.
Таким чином, усі вищі навчальні заклади були зосереджені тільки у п'яти містах України, в яких провідні вчені та викладачі теж плекали національний дух, дбали про подальший розвиток вітчизняної науки, культури, освіти.
У задушливій, затхлій обстановці російського великодержавного шовінізму та утисків царату зусиллями вчителів-просвітителів у школах різних типів відчувалась досить сильна опозиція нав'язуванню примусової русифікації українського шкільництва. Передусім з боку прогресивних вчителів пошевченкової доби, які прагнули в умовах заборони української культури здійснювати виховання молоді на кращих традиціях національної педагогіки та шкільництва.
Велику плеяду прекрасних учителів українських шкіл назавжди вкарбовано в історію вітчизняної освіти і педагогіки.
Заслуговує теплих слів добре ім'я учителя Левка Івановича Боровиковського (1806-1889), вихованця Полтавської гімназії і Харківського університету, викладача історії латинської мови в Курській і Новочеркаській гімназіях, незабаром - у Полтавській гімназії.
Між іншим, Л.І. Боровиковський, крім педагогічної діяльності, був поетом Шевченкової доби. У передмові до однієї зі збірок він писав: "Моя мати - Україна: вона мене голубила й годувала, і на все добре наставляла. Як щира дитина, я її слухав - і повік не забуду, що вона мені говорила, як на все добре вчила - як з людьми жити, як на світі добре
Loading...

 
 

Цікаве