WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Творча особистість дитини: поняття та формування - Курсова робота

Творча особистість дитини: поняття та формування - Курсова робота


Курсова робота з педагогіки
Творча особистість дитини: поняття та формування.
Зміст
Вступ
І. Поняття творчої особистості дитини.
1. Мужність та оптимізм - складові таланту.
2. Ранні прояви обдарованості й таланту.
3. Комплексна психодіагностика якостей творчої особистості дитини. Визначення творчої індивідуальності дітей і шляхів її розвитку.
ІІ. Процес формування творчої особистості дитини.
1. Дивергентне мислення, як умова розвитку творчості дітей молодшого віку.
2. Типи обдарованості дітей.
3. Роль мистецтва в житті дитини. Художні здібності дітей.
4. Фактори проявів обдарованості дітей.
ІІІ. Інтелектуальна ініціатива творчої дитини.
Список літератури.
Додатки.
Почнемо з одного хоч і широковідомого, проте, як нам здається, недостатньо дослідженого явища. Пов'язане воно із світовим економічним розвитком. Незвичайний ривок, який зробили в цій сфері за останні десятиріччя такі країни, як Японія, Південна Корея, Таїланд, Тайвань. Цей ривок так вражає уяву, бо в названих країнах і територія порівняно невелика, і природні ресурси дуже обмежені.
Тут і різко виріс освітній рівень усього населення, і зразкова, заснована на новітніх досягненнях психолого-педагогічних наук постановча система освіти в усіх її ланках.
Останнє за місцем, але не за значенням - підвищена увага до тієї порівняно невеликої частини підростаючого покоління, яку називають обдарованими дітьми.
У нашій країні таке ставлення, як відомо, тільки починає формуватися.
Але, ставши школярами, значну частину естетичних уявлень діти отримують не в школі, а через телебачення, кіно, радіо, театр, книги, журнали. Діти багато знають - і це є добре. Але не тільки запас знань визначає, як складається свідомість дітей. В потоці цих знань не відокремлено цінне від менш цінного і просто лишнього, а деколи й шкідливого.
Головним у визначенні потенційних можливостей дитини є наявність певних знань, умінь і навичок у поєднанні з її інтересами, тобто виявлення того, що знає, що вміє і чим хоче займатися дитина.
Для цього кожен педагог чи вихователь має здійснювати вдумливе спостереження за дитиною, щоб зробити свій висновок. Вчитель чи вихователь, а також всі члени експертних комісій знайомляться із загальними ознаками обдарованості дітей: ранній вияв пізнавальної активності і допитливості, все дається легко; швидкість і точність виконання розумових операцій, зумовлених стійкою увагою і оперативною пам'яттю; сформованість навичок логічного мислення; багатство активного словника, швидкість і оригінальність вербальних асоціацій; установка на творче виконання завдання, розвинене творче мислення і уява; володіння основними компонентами навичок навчання.
Згадані, та інші риси дітей вказують на зальну обдарованість, яка виявляється в прискореному розумовому розвитку відповідно до свого віку, за рівнем умов виконання і навчання з ровесниками.
Людина народжується індивідом, але в дальшому своєму розвитку під впливом соціального середовища вона стає свідомим індивідуалом, тобто особистістю.
Знаючи людину та її особливості, можна визначити, як вона буде поводитися в тих чи інших умовах.
Особистість становить єдине ціле і формується в цілому. В людині одночасно формуються і моральні якості, і естетичні смаки, і переконання, та інше.
Активність особистості проявляється в діях, намірах, вчинках.
Немає сенсу переконувати, що талановита людина може досягти певних успіхів, коли вірить у себе і знає, що в неї вистачить сил, аби здійснити свою мету. Та якщо людина хвора або має якісь вади (скажімо втратила зір або слух, прикута до ліжка) - як тут бути? Доводити собі, що життя не потрібне, і нічого не робити, ні до чого не прагнути?
Спеціально організоване виховання допомагає таким людям компенсувати ці вади. Адже організм людини, її мозок, побудовані таким чином, що певний недолік може бути компенсований іншим органом чуття, аналізатором. Так, не маючи змоги користуватися органом слуху, людина змушена використовувати зір, дотик та інші органи чуття у не властивих їм функціях. Наприклад, ніхто з нормально чуючих людей не сприймає усну мову зором, адже в даному випадку набагато зручніше користуватися слухом. Але за відсутності слуху, можна скористуватися іншими можливостями: зоровим і дотиковим сприйняттям усної мови. Зрозуміло, що це неадекватна зміна. "Зчитуючи з губ", людина сприймає, власне, не усну мову, а лише роботу мовного апарату. Звуків у мові не так уже й багато і до того ж, вони утворюються за допомогою різних частин і органів ротової порожнини (губи, зуби, щелепи, піднебіння тощо), тому кожен зі звуків (або невелика група звуків) має свій ротовий образ, доступний зоровому сприйняттю.
Отже, можливості заміни одних аналізаторів іншими дуже обмежені. Інакше кажучи, резерви міжаналізаторної компенсації недостатні для того, аби зробити наукове обґрунтування фактів вражаючих досягнень у цьому плані окремих осіб з тими чи іншими фізичними вадами. Це дає підставу зробити висновок про те, що компенсацію варто розглядати як явище, пов'язане, насамперед, із вищими інтелектуально-вольовими функціями людини.
Більш ніж яскраво цю думку виразив Геннадій Головатий - поет, який через свою хворобу все життя був прикутий до ліжка.
Слепые не могут смотреть гневно,
Немые не могут кричать яростно.
Безрукие не могут держать оружие,
Безногие не могут шагать вперёд.
Но - слепые могут кричать яростно,
Но - немые могут смотреть гневно.
Но - безрукие могут шагать вперёд,
Но - безногие могут держать оружие.
Факти надзвичайних інтелектуальних досягнень людей, які мають ту чи іншу ваду, є досить вражаючими. І таких фактів дуже багато. Наприклад, англійський астроном Джон Гундрейн (1764-1786), котрий народився глухим, з 18 років захопився астрономією і зробив важливе відкриття - довів періодичність коливання відблиску зорі Бети у сузір'ї Персея, яку ще араби прозвали "Алголем", що означає "Зірка диявола".
Відомий російський вчений Костянтин Едуардович Ціолковський з дитинства був глухим.
Можливо, саме глухота стала тим своєрідним стимулятором його розвитку. У своїй автобіографії К.Е. Ціолковський писав: "Глухота була моїм погоничем, батогом, який гнав мене усе життя. Вона віддаляла мене від людей, примушувала зосередитися, віддатися своїм навіяними наукою думками. Без неї я ніколи б не зробив і не закінчив стільки праці". (цит. за: "Жизнь глухих". - 1967. - №1 - с. 11).
Відомий австралійський психіатр А.Адлєр (1870-1937) вважав, що основним фактором розвитку особистості є наявність конфлікту між почуттям (комплексом) неповноцінності і вродженим прагненням людини до вищості, до подолання відчуття неповноцінності, що й зумовлює
Loading...

 
 

Цікаве