WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Творча спадщина Софії Русової. Періоду еміграції - Курсова робота

Творча спадщина Софії Русової. Періоду еміграції - Курсова робота

осягнення не однакові" [11, 4].
Керуючись положенням про те, що "розвиток дитини проходить під впливом трьох головних факторів: виховання, спадщина, оточення" [21, 27], базуючись на дослідах зарубіжних (німецьких, бельгійських, чеських) учених, вчена розкрила специфіку соціально-виховуючого впливу середовища. Неодмінною умовою його результативності вважала таке: "осередок, в якому розвивається дитина, не мусить бути занадто широким і складатися з дуже великої кількости ріжноманітних осіб" [11, 37]. Крім того, педагог виокремила соціальні групи ("соціяльні одиниці"), які найефективніше впливають на виховання дітей: родину ("але треба щоб у неї не вимагалось занадто великого підлягання дитини авторитетові батьків" [14, 166]); дошкільні заклади (ясла для немовлят, дитячі садки, дитячі хати, ігрові майдани); школу, "в якій соціяльні потреби й змагання мають урівноважитися і з якої мають виходити ані люде законсервовані в традиціях минулого, анімрійники-ідеалісти, не здатні до практичного сучасного життя" [11, 41]. Першою "всесвітньою" соціальною формою об'єднання дітей педагог вважала гру. За її словами, саме гра та праця "завжди були й будуть тими природними процесами, в яких соціяльні нахили, почуття й соціяльна свідомість найкраще виявляються й розвиваються" [11,38].
Водночас вона підкреслювала, що жодна дитина "не піддається пасивно впливу оточення: вона бере з нього те, до чого прагне її індивідуальність" [11, 36].
У творчій спадщині Софії Русової періоду еміграції простежується спроба з'ясувати проблеми виховання й навчання "дефективних" дітей, тобто торкнутися важливих аспектів спеціальної педагогіки. У їх розв'язанні вона керувалася положеннями про те, що діти "всіх верств, діти здорові й дефек-тивні - всі обов'язково підлягають процесові виховання" [10, 1]. На запитання "Кого виховувати і вчити?" повинна школа педагог відповідала: "Школа має приймати усіх дітей", у т. ч. "слаборозумних", "недорозвинених", "дефективних", які є вислідом "ненормальних умов нашого життя". За її переконанням, вони теж мусять отримати "можливу до їх сил освіту" [22, 162]. Не можуть залишитися поза виховним впливом і "діти-злочинники", для яких у місцях відбування покарання "повинна бути зорганізована школа, повинен стояти коло них учитель з глибоким психологічним розумінням своїх хворих учнів, з серцем, огрітим любов'ю до них, і з певним розумінням свого суспільно-педагогічного завдання: вернути цих дітей громадянству..." [22, 162].
Психолого-педагогічні засади роботи з дітьми із вадами в розумовому розвитку Софія Русова розглянула в статті "Дещо про дефективних дітей у школі". Знайомство із дослідами над "анормальними" дітьми тогочасних зарубіжних психологів і педагогів (Г.Вудроу, А.Біне, В.Лая, Г.Страпера, Л.Термена та ін.) зумовило висновок вченої про те, що дуже "важне значення має в сучасних школах певна клясифікація дітей по силам їх інтелекту" шляхом тестування, анкетування, спостереження [23, 34]. Однак досвідчений педагог-гуманіст застерігала: "Як би детально ми не розглядали всі риси дефективних учнів, дуже тяжко рішуче ставити діягнози й переводити їх у категорію анормальних. Однаково шкідливо здорову дитину з недостачею спостережень відправити в спеціяльну школу, або в санаторію, - чи дійсно хвору даремно затримувати в звичайній школі" [23, 78].
Стаття дає відповідь на питання про причини розумових вад у дітей (спадкові хвороби батьків, їх нездоровий спосіб життя; захворювання, перенесені матір'ю під час вагітності; кровозмішання в родині; соціальні умови), розкриває еволюцію поглядів громадянства на цю категорію людей та історію формування державних установ для розумове недорозвинених дітей у Англії, Данії, Німеччині, США, Швейцарії. Вченій імпонували завдання і засади діяльності перших шкіл і притулків цього типу: "дати... найбільший можливий розвиток усім ... приспаним здібностям і повернути ... збуджені сили на корисну діяльність під контролем дисциплінованої волі"; пробудити розумові сили дітей до "якоїнебудь корисної праці ..." [23, 83].
Власні висновки автора, пов'язані з особливостями і методикою навчання й виховання аномальних дітей, практично обширну програму педагогічної діяльності містить останній (сьомий) підрозділ цієї праці, основні положення якого можна звести до такого: методи і програми звичайних шкіл не годяться "для відсталих та слаборозумних учнів"; для цієї категорії мусять існувати окремі школи або класи, "де легко й непомітно викликалися б до чинности всі їх приспані розумові сили і нахили" [23, 85]. Курс навчання тут має бути спрощений; велику увагу слід звернути на фізичну працю, моторний розвиток дітей. У таких школах небажаними є один загальний план і програма навчання; кількість дітей у класі не повинна перевищувати 12. Велика увага має приділятися оздоровленню під наглядом лікаря та ін. Як неодмінну умову результативності виховання С.Русова розглядала той факт, що "дефективні " діти "не мають жити ізольовано" [23, 86].
Аналізована стаття містить також практичні додатки: тести А.Біне-Сімона, анкету Л.Термена для батьків, психографічні схеми дослідження дітей, зразки вправ та ін.
Отже, до переліку галузей, у яких виявився науковий талант С.Русової, слід віднести й педагогіку дітей із вадами у розвитку, передусім психічному.
У працях Софії Русової періоду еміграції знайшли відображення і проблеми теорії навчання, найбільш повно розкриті у її "Дидактиці". Вдало використовуючи описовий та історичний методи дослідження, вчена порівняла погляди на зміст поняття "дидактика" представників наукової думки різних епох і на цій основі дійшла висновку: дидактика - це невід'ємна частина педагогіки, це "наука про найкращі засоби навчання". Головним її предметом, отже, є "навчання в ріжних його формах" [8, 17]. Під навчанням педагог розуміла процес, у ході якого дитина під керівництвом учителя "опановує будьякий матеріял, направляючи на це всі свої душевні сили". Навчання, за її словами, -це "пробудження, спонукання й розвиток усіх розумових здібностей дитини..." [8, 88]. Ідеалом навчання у працях С.Русової виступає передусім розвиток розуму, думки учня "в напрямку найбільшої самостійности й вироблення найміцнішого почуття солідарности у спільній праці в певній шкільній колективній організації" [8, 159].
Як "рід навчання" С.Русова розглядала також освіту, яка в її трактуванні є "ширшим розумінням слова вчення", оскільки стосується Інтелектуальних знань і "дається більш дорослим дітям ... не тільки через книжки, а й через безпосередній контакт з людьми, через перебування в ріжних місцевостях, середь ріжних народів" [8, 15]. Тобто освіта - це "щось більше, ніж виховнича установа". "Придбання" освіти, на думку педагога, - це колективна праця, яка "утворює цілий організм молодого покоління" [8, 7].
При цьому спроби "відділити" виховання від навчання, освіти вчена вважала такими, що не
Loading...

 
 

Цікаве