WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Творча спадщина Софії Русової. Періоду еміграції - Курсова робота

Творча спадщина Софії Русової. Періоду еміграції - Курсова робота

стверджувати, що підняті в них питання виходять за рамки "жіночої" тематики. Оскільки їх писала жінка-громадський діяч і педагог, то вони мають яскраво виражену соціальну спрямованість, містять відповідний педагогічний потенціал.
Лейтмотивом праць цієї тематики виступають слова: "на нас жінках лежить обовязок зміцняти в усіх поколінняхпошану до ідеалу та закликати до служения йому" [55, 1]. Відповідь на питання, що розуміла С.Русова під цим ідеалом, дає уже згадувана "Легенда", написана нею незадовго до смерті. Для жінок різних епох і народів цей ідеал свій: для Марії Магдалини він "воплотився в слово Великого Вчителя", для Жанни д'Арк - "в дорогу їй Батьківщину", для Шарлотти Корде - "в Революції", а для Лесі Українки - у "вільній незалежній Україні" [55, 1].
Таким чином, ідеалом, якому сміливо й безкомпромісно має служити жінка-українка, за переконанням С.Русової, виступає незалежна Українська держава.
Саме з цієї позиції вона виходила, створюючи портретну галерею жінок-українок - як відомих на рідній землі й за її межами, так і маловідомих, яких називала "тихими героїнями".
Серед них на перше місце С.Русова ставила жінок, які "високо пронесли в Україні ідею соціяльного і політичного визволення народних мас", з не меншою, ніж чоловіки, самовідданістю "йшли на муки, на фізичні страждання" во ім'я цього ідеалу [56, 5-7]. Такими є змальовані у спомині "Серед ідеалістів 70-х років" народоволки останньої третини XIX ст. Марія Ковалевська і Людмила Волькенштейн, які закінчили свій життєвий шлях на засланні в Сибіру [56, 4-5]. Серед представниць героїчної когорти жінок XX ст., що сміливо "пішли їх слідами в політичну боротьбу за волю свого народу" і загинули "майже на наших очах", С.Русова називає галичанку Ольгу Басараб [57, 5].
"Незапримітні", на перший погляд, але такі, що залишили "глибокий, виховний слід", є учасниці національних визвольних змагань 1917-1920 pp., передусім Віра Бабенко, про яку С.Русова зворушливо розповіла в матеріалі "Тихі героїні". Одна з "видатних учениць" української гімназії у Києві, В.Бабенко при "першому натискові більшовиків ... зуміла забути про своє особисте, про себе саму й усією душею віддалася боротьбі за батьківщину" і за неї загинула з передсмертним "Слава Україні!" [58, 5-6].
Будучи переконаною в тому, що не одною політичною боротьбою осягається визволення народу, а є ще шлях освіти ("нарід конає в неволі, поки він темний"), Софія Русова захоплювалася жінками, які "вхопились" за власну освіту та забезпечували просвіту народу [57, 5]. Першою в Україні справді вченою жінкою вона вважала історика Олександру Єфименко, з якою була особисто знайома ще з періоду життя в Чернігові у 70-х pp. XIX ст. "Яка це прекрасна жінка була! - писала про неї С.Русова, - ... з такою дужою душею, з таким ясним розумом" [1, 127]. Просвітительку особливо вражала величезна працьовитість О.Єфименко, що допомогла їй самотужки дійти до вершин національної історичної науки.
Софії Русовій - організатору українського жіноцтва на Великій Україні та в еміграції - щиро імпонувала культурно-освітня діяльність Н.Кобринської - "піонерки" жіночого визволення на західноукраїнських землях. За її висновком, вона "відкрила нове джерело культурних скарбів для свого народу... закликала галицьке жіноцтво скинути з себе кайдани темноти, економічної залежности, моральної пригноблености, сміло йти до знання, до духової й економічної незалежности, й на цьому шляху виявити усі свої до того часу приспані творчі сили та нести їх на добро свого народу" [57, 8].
Найбільшу частину створеної С.Русовою портретної галереї жінок-просвітительок становлять "характеристики-силуети" представниць української літератури. Серед тих, хто вклав у "скарбницю нашої прози та поезії дещо... своє, цілком оригінальне... ", хто "з патріотично-етнографічної лірики" сміливо переступив у "широкий світ загально-людських переживань не тільки нашого народу, а й народів далеких від нас історично, але близьких до нас тими національними й політичними ситуаціями, в які ставила їх історія", С.Русова називає найперше Лесю Українку [57, 6]. Велику роль у пробудженні національної самосвідомості народу, на її думку, відіграла Марко Вовчок. Неукраїнка за походженням, вона "чулим серцем полюбила український народ", "із захопленням віддалася студіюванню народньої мови", збирала скарби народної творчості. Завдяки цим "пильним етнографічним дослідам" український народ у її творах виступає в "повній правді" [59, 8].
"Незвичайної ваги" спогади про "чільне наше жіноцтво", яке активно працювало в галузі просвіти народу, С.Русова подала у книжці "Наші визначні жінки" [57,VI]. Вона з'явилася в 1934 р. з нагоди ювілейного Українського жіночого конгресу, присвяченого 50-річчю заснування першої жіночої організації в Галичині - "Товариства руських женщин" у М.Станиславові [57, 3]. Поруч з уже згадуваними О.Єфименко, Н.Кобринськок^ Марком бовчком, Лесею Українкою, автор простежила внесок у розвиток національної науки, мистецтва, літератури Хриеті Алчевської, Гайни Барвінок, Марії Загірньої, О.Кобилянеької, Улянй Кравченко, Олени Пчілки, Дніпрової Чайки та ін. Основний задум і водночас значення цього збірника "сйлуетів-характеристик" відтворюють слова із передмови до нього О.Кисілевської: "Вчіться на прймірах минулого;, як жити й працювати для майбутнього" [57,VI].
Вивчення праць С.Русової показує, що в жінках вона цінувала не тільки відданість політичній меті (визволенню рідного народу) та високий рівень освіченості, але й таку рису, як самовіддана любов до дітей, до чоловіка, до ідеї, якій він служить. Взірцем такої жінки-дружинИ, соратниці свого чоловіка, лагідної матері стала для неї Людмила Драгоманова [58, 5-6]. Імпонувала Софії Русовій гармонія поглядів і переконань, взаємної любові, пошани й довіри, яку створювала у сім'ї "ще одна українська зірка, що все життя своє палала любовю до України ... і ... до людей", - Валерія О'Коннор-Вілінська [60, 10]. С.Русова розкрила її життєвий шлях і зміст громадської та літературної діяльності у трьох пропам'ят-них публікаціях з приводу трагічної смерті В.О'Коннор-Вілінської (у грудні 1930 р. вона покінчила життя самогубством після втрати коханого чоловіка). Із цих статей покійна постає люблячою дружиною, щирою патріоткою, чесною Громадянкою, що "всім своїм життям може бути зразком для молодих жінок-українок" [61, 4].
Вищевикладене уможливлює висновок про те, що С.Русова прагнула не тільки показати "героїнь", які вірно служили означеному нею ідеалові, але й створити сталий, за її словами, тип "духово розвиненої жінки, бодай з одною з тих великих прикмет, якими бувають: розум, любов, мужність..." [58, 5]. Це прагнення вона реалізувала у ряді публікацій 1930-х pp.: "Дещо про український моральний тип. Де шукати його зразків?", "Наталка Полтавка і її правнучка", "Жіночі постаті в совітській літературі"^ "Українське жіноцтво
Loading...

 
 

Цікаве