WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Творча спадщина Софії Русової. Періоду еміграції - Курсова робота

Творча спадщина Софії Русової. Періоду еміграції - Курсова робота

1917-1920 pp. С.Русова остаточно утвердилася у правомірності слів Я.А.Коменського, які й сьогодні на часі: "Ніхто не має права вважати Шкільну справу чужою для себе, сторонньою. Навпаки, якщо ми хочемо скоріше бачити в нашій країні загальний народній Добробут, якщо ми хочемо мати добре організовану державу, господарство, церкву, - ми перш за все мусимо організувати Школу, що навчила б наших дітей служити добру й рідному краєві" [31,31]. Тобто школа - це турбота загальнодержавна, краєві [31, ІЦ' загальносуспільна.
Через 10 років після поразки національних визвольних змагань Софія Русова напише: "У народа, що живе вільно, є дві святині: власна школа й власне військо. Школа дає зброю проти злиднів, проти приниженого стану серед других народів; військо - то певна оборона незалежностей волі народу" [32,8]. Таким чином, позиція С.Русової щодо визначення місця і ролі школи в суспільстві набула чітко окресленого державницького характеру.
Аналіз педагогічних праць міжвоєнної доби переконує, що на початку 1920-х рр, у поглядах на школу й виховання Софія Русова виходила передусім із важкого економічного, політичного й соціально-культурного становища України повоєнної та післяреволюційної доби. По-друге, вимога нової школи пов'язувалася нею зі змінами в поглядах "на дітей, на їх рятування,на їх виховання" після "страшної всесвітньої війни" в "культурних країнах Европи": новому життю потрібна була і нова людина - з більшою ініціативою, з вільною думкою і міцною волею [31, 2]. І, по-третє, ці зміни диктувалися тогочасними науковими досягненнями, насамперед у галузі психології. Саме ці умови, а також перші спроби проектування реформи шкільництва в УНР визначили бачення педагогом школи в Україні як єдиної, діяльної й національної, яка б "об'єднала дітей усіх верств, ріжних становищ і яка дала б їм не лише початкову чи середню освіту, а суцільну, що відповідала б потребам усякого культурного діяча XX віку". Ця школа, підкреслювала педагог, своїм діяльно-громадським вихованням дасть Україні потрібних для її нового життя нових громадян з пробудженою активністю, з витривалою волею, з добре розвиненими творчими силами [31, 30-31].
Розкриття суті єдиної діяльної школи - одна з провідних тем публікацій педагогів національної орієнтації міжвоєнного періоду. Так, С.Сірополко вважав, що нова школа є єдиною "в тому розумінню, що вся система шкіл утворює з себе одну школу, яка перейнята одним напрямком і методом і до того забезпечує вільний перехід учня від нижчого до вищого ступня школи, через яку мусять преходити всі діти Держави незалежно від соціяльного та иншого становища їх батьків" [33, 3].
Єдина школа, за висновком С.Русової, "бере дитину з дошкільних організацй на 7-му році й доводить до 14 літ, і тоді вже робиться диферїнціація по ріжних галузях промислово-професійної освіти. Ті учні, що мають хист до науки, переходять до гімназій, де за 4 ржи класичного або реального навчання, дитина готується або у., до вищої загальної наукової або ж до вищої техничної школи. Такі єдина школа має бути однаковою для всіх, задовольняти всі ріжюманітні здібности, всі нахили" [31,7]. Отже, однакова для всіх 12-річна школа не обмежує простору для виявлення індивідуальних здібностей дитини.
Стверджуючи, що нова школа повинна бути школою діяльною, тобто "перйнятися дієвим принціпом, як методом при навчанні того чи іншого предмету", педагог у той же час наголошувала, що необхідно відрізняти школу діяльну від трудової: остання, за словами С.Русової, "викликає уяву...ремісничої праці, зв'язаної часом з тяжкими зусиллями" [31, 13]. Саме тому, будучи прихильницею педагогічних поглядів Г.Кершенштейнера, вона зауважувала: своїми професійними школами він "трохи звужує мету діяльного виховання" [31,17]. Водночас услід за А.Ферр'єром вчена стверджуваладцо діяльна школа - це перш за все "осередок, атмосфера, самоуїравління... взаїмна допомога; спільна діяльність, загальназгода учнів" [16, 253].
За "нормальне становище освіти" С.Русова вважала її обов'язковість і безтатність, чого вимагала сама ідея єдиної школи і без чого вона шмогла "ввійти в життя народніх мас" [31,11].
Сутність єдино діяльної школи Софія Русова розкрила у вступній лекції як вікладач педагогіки Українського державного університету в Кам'янці-Подільському ще в 1921 році. Окремою книжкою ця лекції з'явилася тільки в 1923 р. у Ляйпцігу під назвою "Єдина діяльна (трудова) школа" з додатком "Практичні вказівки щодо перведення діяльного принципу". Ці ж думки простежуються у 'ворі "Нова школа соціального виховання" (1924) та в статті "Педагогічні основи нової школи" (1923). Названі праці - це результат національного педагогічного руху 1917-1920 pp., реоорм освіти, розпочатих в УНР за активної участі С.Русової С.Сірополка, І.Стешенка, П.Холодного, О.Музиченка та її, які знайшли свій вияв у ряді освітніх доку-| ментів, зокрема І "Проекті єдиної школи" в Україні. Його офіційне затвердження відбулося вже в еміграції, 17 червня 1921 p., зусиллями Ради Республіки - тимчасового представницького органу Української Народної Республіки за межами України.
У цих та в деяких інших творах С.Русової розкрито ряд принципових проблем. Перш за все - мети й завдань нової школи. Єдина діяльна школа, за її висновком, - це школа, яка виступає "не лише головним засобом для поширення народньої освіти, а й тим осередком, де зароджується, виховується та найкраще зміцняється народня свідомість, де кладеться основа державного об'єднання всіх мешканців однієї території й де будується їх національна свідомість" [31, 3]. Тобто вона є засобом громадянського виховання, формування громадянина власної незалежної держави. Щоб бути науковою організацією і водночас соціальним осередком, де можуть "розвиватися вищі громадські почуття, свідомість своїх громадянських прав та обов'язків", школа мусить бути національною [31, 4].
Національний характер школи С.Русова визначила насамперед програмою навчання, в якій перше місце відводила "предметам національним - мова, література, історія, географія свого народу, його давні закони, його психіко-етнічні риси" [34, 111].
Питання мови - і як головного інстинкту, який відрізняє людину від інших живих істот, і як засобу "для виявлення свого внутрішнього світу" та "приймання нового безмежного знання" [12, 40], і як важливого чинника соціалізації особистості та вияву краси словесної форми - розглядаються у фундаментальних творах Софії Русової [8; 12; 21; 35], у багатьох її статтях, спогадах, рецензіях тощо. Ця проблема - одна з важливих і в дослідженнях творчої спадщини вченої [36; 37; 38].
Для сучасної системи освіти в Україні особливо актуальними видаються судження С.Русової, які стосуються проблем двомовності в освіті. Висловлені в умовах зросійщення, ополячення та румунізації українців, вони позначені палкою пристрастю педагога-патріота і водночас глибоким науковим аналізом
Loading...

 
 

Цікаве