WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → ІМетодика проектування і виготовлення рушника у техніці вишивання хрестом - Курсова робота

ІМетодика проектування і виготовлення рушника у техніці вишивання хрестом - Курсова робота


Курсова робота
з теорії і методики трудового навчання
Тема: "Методика проектування і виготовлення рушника у техніці вишивання хрестом "
Зміст
Вступ
Розділ 1. Рушник як елемент побуту українців.
1.1. Назва об'єкту проектної діяльності, його актуальність.
1.2. Характеристики матеріалів, що використовуються при виготовленні виробу.
1.3. Обґрунтування техніки виконання виробу.
1.4. послідовність виготовлення виробу.
1.5. Економічний аналіз проекту.
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
"Рушники, рушники, то моєї матусі роки ..." - співається у відомій пісні. І це безперечно так, бо декоративно оформлені рушники - це віхи в житті кожної людини, кожного українця, тому вони мають велике національне, образно-символічне значення, а відтак - виховне.
У вишивці, як і в рідній мові, народній пісні, криються таємниці українського народознавства, споконвічне прагнення народу до прекрасного. Отже, рушник розглядається нами, як один із елементів українського народознавства або українознавства. Вишитий рушник входить до системи національних цінностей українського народу, його національно-культурних традицій.
Народна українська вишивка, як і інші види справжнього декоративно-ужиткового мистецтва, забезпечує підростаючому поколінню через національне почуття переосмислення світової культури, виведення з орбіти меншовартості й провінційності на шлях усвідомлення справжніх національних цінностей. Отже, українська національна вишивка - це один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, в якому узори і зображення, гармонія кольорових сполучень відтворюють національний менталітет українського народу.
Завдяки доцільному використанню виховних можливостей українського народознавства, в даному випадку його складової, атрибута - вишиваного українського рушника, як засобу вправлення в національній відданості, людинолюбстві, працелюбстві й прилучення до справжньої творчості, краси і мудрості свого народу, молода людина пізнає світ чистої фантазії, натхненних образів, мистецтво високої естетичної наснаги, простору і водночас мудрого декоративного відчуття і мислення. Все це стимулює найважливіше - національну віру і національний оптимізм українського народу, гордість до його приналежності.
Отже, національне українське народознавство мусить зайняти цільне місце в усьому змісті шкільної освіти. Лише національна орієнтована освіта і виховання здатні стати, по-перше, важливим фактором державотворення і з цією метою інтегрувати зусилля всіх національностей, що населяють Україну; по-друге, досягти гармонії громадського національного почуття, зміцнення етнічного і державного компонентів, етнокультури і політ культури особистості; по-третє, забезпечити гуманітаризацію та інтелектуалізацію виховання і освіти, спрямованих на "олюднення суспільства".
Перші друковані праці з художньої вишивки з'явилися у другій половині ХІХ ст., проте вони мають узагальнюючий, етнографічний характер, розкривають різноманітність і самобутність вишивки народів бувшого СРСР.
З'явилося також чимало альбомів і буклетів, статей мистецтвознавчого змісту, є також нариси загального плану посібники, присвячені різним галузям прикладного мистецтва, проте вони, як правило мало адаптовані до потреб школи в умовах її національної розбудови.
Виникає необхідність розробки спеціального програмно-методичного комплексу для підготовки вчителів. В якому буде подаватися необхідний для вчителя методичний та ілюстрований матеріал, спрямований на виховання і самовиховання школярів у процесі урочної й позашкільної навчально-виховної діяльності.
Декоративно-ужиткове мистецтво народної вишивки кожного з регіонів України - це складова єдиної культури нашої Батьківщини, перед якою стоїть висока мета - сформувати громадянина, як частку великого національного "Я".
Розділ І.
Рушник як елемент побуту українців
1.1. Назва об'єкту проектної діяльності, його актуальність.
"Рушник! ... Він пройшов крізь віки,
він і нині усимволізовує чистоту почуттів,
глибину безмежної любові до своїх дітей,
до всіх, хто не черствіє душею, він щедро
простелений близьким і далеким друзям,
гостям. Хай символ цей завжди сусідить
у нашій добрій хаті як ознака великої
любові і незрадливості"
В. Скуратівський
Застосування у вихованні елементів народознавства вчені відносять до XVI-XVII ст., коли відбувся активний розвиток і становлення української національної системи освіти і виховання.
Проте виникнення українознавства можна віднести ще до IV ст., коли відбувалося формування етнічної спільності українців.
Самобутність народного мистецтва України обумовлена матеріальними чинниками, культурно-історичними обставинами, особливостями природи, економіки, культури країни, специфікою національної психології народу, його чуттєвої, вольової, інтелектуальної сфер, темпом і способом мислення, виявлення емоцій та почуттів.
У зв'язку щ цим, є вишивки сумні, веселі, радісні й замріяні. Народ відтворює у вишивці свої сподівання на краще майбутнє, передає всю глибину своїх почувань і надій. Інколи поглянем на рушник - і душа спочиває чи підноситься, радіє чи сумує.
Люди навіть у найважчі часи не втрачали віри в краще, намагалися прикрасити своє нелегке життя, внести хоч краплинку радості у важку щоденну працю в убогий побут. Тому й народилися неперевершені, у своїй більшості оптимістичні за змістом і характером узори вишивок.
Інтенсивно розвивалося і високо цінувалося мистецтво художньої вишивки у період Київської Русі.
У XVI-XVII ст. могутня хвиля відродження українського культури стимулювала розвиток різних видів мистецтва, у т.ч. й української вишивки.
Майже у кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпростішим способом прикрасити тканину. З XVIIIст. мистецтво вишивання активно розвивається і починає виходити за межі оселі.
Серед усіх видів народного декоративного-ужиткового мистецтва рушник має найбільше виховне значення і найбагатший образно-символічний зміст. Усі важливі події в житті нашого народу традиційно пов'язані з різними видами декоративних рушників.
Вони супроводжують людину в часи радості й смутку.
Рушник - це ознака охайності й працьовитості господині, це оберіг родини. Рушником накривали хліб на столі і діжку після випікання хліба, ставлячи її під образами, на покутті. Такий рушник навіть мав спеціальну назву "нідіжниця" чи "хустка".
Рушник до цього часу залишається таким символом доброзичливості й гостинності, на ньому підносять дорогим, шановним гостям хліб-сіль.
У весільному обряді рушник залишається головним атрибутом і донині. Сьогодні спостерігаємо, як ця традиція відроджується не лише в селах, а й у містах.
Рушниками пов'язували старостів, якщо на заручинах доходили згоди. Батьки нареченої благословляли молодих іконами на спеціальних рушниках, а також зустрічали їх з церкви хлібом-сіллюна рушнику.
Під час вінчання рушником зв'язували руки молодим, бажали їм одностайності, взаєморозуміння, щасливого і довгого подружнього шляху.
На рушник ставали молоді під час вінчання.
Весільні обряди були дещо різними у найближчих селах проте рушник завжди залишався в центрі ритуалу.
Рушник займає особливе місце в житті людини. Адже, на рушник приймають новонародженого, й з рушниками людина закінчує своє життя, з ними її проводжали в останню путь, на довгих рушниках опускали домовину в могилу.
Існує багато й інших звичаїв й обрядів пов'язаних з рушниками.
Отже, обряди, пов'язані з рушниковим мистецтвом не відмирають, а активізуються, творчо переосмислюються і осучаснюються, проте сфера використання кращих образних символів народу розширюється. Вони мусять активніше включатися до навчальних планів і програм загальноосвітньої та
Loading...

 
 

Цікаве