WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток моральних якостей особистості в процесі естетичного виховання в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського - Дипломна робота

Розвиток моральних якостей особистості в процесі естетичного виховання в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського - Дипломна робота

другій - рольових ігор - діти, виконуючи в іграх дорослі ролі, "приміряючи" їх до себе, вчаться надавати своїм думкам і діям такого самого значення, що й дорослі. На третій, завершальній стадії - колективних ігор - дитина до розуміння очікувань окремих людей додає групові очікування. Дотримання правил рольових та колективних ігор підготовлює дітей до виконання правил гри в суспільстві, закріплених у законах і нормах. Тим самим здобувається почуття соціальної ідентичності. Психологи розглядають проблему соціалізації у зв'язку з формуванням особистості в процесі взаємодії та взаємовпливу соціальних груп, колективів і особистості. Процес соціалізації з цих позицій характеризується як поступове розширення в міру набуття індивідом соціального досвіду сфери його спілкування та діяльності, як процес розвитку і саморегуляції становлення самосвідомості та активної життєвої позиції. " [28, с. 350].
"Когнітивна модель соціалізації побудована на ідеї, що поведінка особистості детермінована її знаннями, сукупність яких утворює в її свідомості образ (картину) оточуючого світу. Саме ця картина світу керує поведінкою людей, а не сама реальність. Головним аспектом соціалізації при цьому є процес навчання мисленню, розвитку пізнавальних, моральних та емоційних структур особистості.
Згідно з Ж. Тіаже когнітивна соціалізація відбувається в кілька стадій, кожна з яких окреслюється новими навичками, що обмежують навчання людини. Стадії проходяться дітьми в певній послідовності, хоча швидкість і результативність соціалізації на них можуть різнитися в різних дітей.
Перша - сенсорно-моторна стадія (до двох років) передбачає розвиток у дітей здатності тривалий час утримувати в пам'яті образи об'єктів навколишнього середовища.
Друга - передопераційна стадія (від двох до семи років), коли діти вчаться розрізняти символи та їх значення, розуміти відмінність між об'єктами та їх символами.
Третя - стадія конкретних ситуацій (від семи до одинадцяти років), коли діти вчаться виконувати деякі дії подумки, тобто уявляти необхідні дії "про себе", без виконання їх у житті.
Четверта - стадія формальних операцій (від дванадцяти до п'ятнадцяти років). Настає черга навчитися аналізувати абстрактні проблеми, вмінню розмірковувати про майбутнє.
Особливе місце серед прихильників "когнітивної" моделі займає точка зору "гуманістичних" психологів (А. Маслоу, У. Роджерс та ін.).
Базуючись на ідеї самоактуалізації особистості в процесі її визрівання, вони вважали, що природні внутрішні сили особистості здатні самостійно реалізувати соціалізацію індивіда, а засоби, фактори й агенти соціалізації не повинні лише перешкоджати цим силам.
Певна річ, важко підтримати недооцінювання в цій моделі агентів соціалізації в особі соціальних інститутів, і зокрема освіти й виховання. Проте в цій концепції закладено попередження щодо зловживання їх можливостями для маніпулювання свідомістю людей. Щодо зв'язку з вихованням "когнітивної" моделі в цілому, можна зазначити її підвищену схильність до ідеологізації виховання, коли абстрактна ідеологізована картина світу може виявитися неадекватною реальному світу, що може призвести в результаті до викривленого розуміння себе в суспільстві (роль "гвинтика" у суспільному механізмі).
Однією з впливових моделей соціалізації, положення якої актуалізуються у зв'язку з наростанням національних проблем, є модель "інкультурації" (Ф. Баоса, В. Малиновський). Соціалізація в ній розглядається як процес передавання культурної спадщини. Дитина в цьому процесі бере участь як пасивний споживач, що автоматично сприймає культуру під час індивідуального розвитку. Сама ж культура трактувалась як своєрідний екран у вигляді національного характеру, на який і проектується психологія індивіда.
Усі розглянуті моделі тією чи іншою мірою визначають, що процес соціалізації обмежуються періодом досягнення дитиною дорослого стану.
Процес соціалізації, завершується у 23-25 років, із досягненням молодою людиною зрілості. Саме цей період потрібний для стійкої інтерналізації комплексу норм і ролей, для вироблення стійкої системи соціальних орієнтацій, установок. Залежно від віку індивіда розрізняються три основних етапи соціалізації:
1. Первинна (дитини).
2. Маргінальна (проміжна, або псевдостійка) (підліток).
3. Стійка (коцептуальна) цілісна (перехід від юнацтва до зрілості - період 17-18 до 23-25 років).
Аналіз сукупності різних факторів на кожному з етапів уможливив відокремлення "критичних періодів", що є особливо важливим для соціалізації. Для первинної соціалізації - це перші два - три роки і вступ до школи. Для маргінальної - перетворення дитина і підлітка на юнака. Для стійкої соціалізації - початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості.
Завершити соціалізацію достроково не лише можна, а й потрібно. З цією метою необхідно:
1. "… Визначення рівня і змісту соціальної зрілості… виводити не з досягнутого стану…, а з перспективних потреб і цілей суспільного розвитку"…" [16, с. 337].
2. "Активніше формувати відповідні соціально-моральні риси". "Природним результатом цих рис, - роз'яснює автор - світогляду". "Таким є… основний зміст тієї соціальної зрілості, яку слід формувати нині в підростаючого покоління"." [21, с. 41].
3. "Практичне ж завдання полягає в тому, щоб якнайповніше і найміцніше сформувати їх і обов'язково до певного терміну, а не "взагалі" зважати на них як на невизначене в часі й просто бажане виховне завдання"." [21, с. 41].
О.Г. Грім - молодший одним із перших описав соціалізацію як процес, що триває все життя. Відмінність її від соціалізації дітей, на його думку, полягає в тому, що соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації. тоді як у дітей акцент робиться на формування ціннісних орієнтацій. Крім того, дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні лише засвоювати їх. І, нарешті, соціалізація дорослих допомагає їм набути потрібних навичок (часто конкретного характеру), а соціалізація дітей пов'язана більшою мірою з мотивацією.
Американський психолог Е.Г. Еріксоном запропонував розвиваючий підхід. Він вважав, що індивіду як у дитинстві, так і в дорослому віці доводиться долати складні, іноді критичні ситуації, що закономірно виникають на його життєвому шляху і мають специфічний характер на кожному етапі. Долаючи ці критичні ситуації успішно, індивід збагачується новим соціальним досвідом і переходить до наступної стадії. Якщо соціалізації на якій-небудь стадії не відбулося, або вона відбулася частково, це негативно впливає на подальші стадії та соціалізацію в цілому. Уявлення про найважливіші проблеми індивідів на різних вікових стадіях дасть змогу конкретніше й цілеспрямованіше проводити з ними виховну роботу, орієнтуючись на надання допомоги у розв'язанні цих проблем. В соціології є еволюційні теорії (стадії людського розвитку).
Стадія І - дитячий (немовлячий)період. Основна проблема: Довіра чи Недовіра. Немовля на основі рівня турботи і комфорту з перших
Loading...

 
 

Цікаве