WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток моральних якостей особистості в процесі естетичного виховання в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського - Дипломна робота

Розвиток моральних якостей особистості в процесі естетичного виховання в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського - Дипломна робота

210].
Як засвоєння індивідом соціального досвіду певної системи соціальних ролей і культури розглядається соціалізація в праці І. С. Кона "Социология личности". Людина стає особистістю, об'єктом і суб'єктом суспільних відносин, послідовно проходячи різні стадії соціалізації.
Н. В. Андрєєнкова вважає типовим для них розгляд соціалізації як процесу людини в її загальній формі, тобто відокремлення її зі світу тварин і подальший процес розвитку людства.
Проте такий підхід не міг задовольнити наростаючу потребу в конкретних даних про виховання, формування і розвиток особистості, його важко було перекласти на мову соціальних індексів та критеріїв - мову конкретних соціологічних досліджень, що поверталися до суспільних наук у зв'язку з деякою демократизацією соціального життя.
Важливою подією в дослідженні на наш погляд, вважати появу статті І. С. Кона і В. Б. Ольшанського в п'ятому томі філософської енциклопедії. Соціалізація в ній визначається як "процес, під час якого людчька істота з певними особистісними задатками набуває якостей, потрібних їй для життєдіяльності"." [15, с. 67].
На відміну від близьких їй понять "розвиток" і "виховання" соціалізація охоплює процес і результати взаємодії індивіда із сукупністю соціальних впливів.
Загальна картина вивченості проблеми стала в деякому розумінні ніби точкою відліку для подальших досліджень, базою для їх прогнозування, основою для розширення аспектів дослідження соціалізації. Слід зазначити виховну спрямованість дослідження.
Соціалізація включає виховання. Цілеспрямований вплив на індивіда з метою прищеплення йому певних навичок, понять доповнюється в цьому разі практикою соціальної діяльності індивіда, участю його в різних неформальних групах. У процесі соціалізації індивід відіграє як пасивну так і активну роль. І хоча ця активність зосереджена лише на самовдосконаленні й не поширюється на середовище соціалізації, не можна не погодитися з твердженням автора, що соціалізація "неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння соціального досвіду та культури".
1.3. Структура, функції та механізми реалізації процесу соціалізації дітей молодшого шкільного віку.
Поняття "соціалізація" (від лат. socialis - суспільний) дедалі активніше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук - філософії, соціології, психології, політології, педагогіки. В американській та французькій соціології це поняття з'явилося наприкінці ХІХ ст. і пов'язане з іменами американського соціолога Ф. Г. Гіддісона (1855-1931) і французького соціолога Г. Тарда (1843-1904).
Габрієль Тард, прагнучи вивільнити соціологію від біологізму й організму, сам не уникнув впливу останнього. Суспільство він порівнював з мозком, а основним його елементом вважав свідомість окремої людини. Засвоєння індивідуальними свідомостями існуючих вірувань, переконань, розуміння бажань та намірів інших і взаємодію на цьому підгрунті породжують суспільство, що є основою життя. У центрі його - ставлення нашого "Я" до інших "Я", їх невпинний (хоча непомітний) взаємний вплив.
"У цій дії одного духу на інший і слід вбачати елементарний факт, з якого випливає все соціальне життя, хоча соціальна дійсність й виходить далеко за межі розумового світу…" Основним механізмом такої взаємодії розглядалося наслідування, регульоване суспільством через соціальні інститути - систему освіти й виховання, сім'ю.
У такий спосіб суспільство підтримує своє існування як цілісність, забезпечує розуміння індивідами своїх соціальних функцій.
Заслуга Г. Тарда полягає у спробі розглянути соціалізацію не лише як стабілізуючий суспільний механізм, а й побачити в ній можливості забезпечення розвитку суспільства. Винаходи, що виникають в індивідуальній свідомості як акт творчості й поширюються в процесі взаємодії людей, сприяють розвиткові різних сфер соціального життя і суспільства загалом. Освіта й виховання мають створювати передумови та умови для такої творчості.
Типовим є визначення соціалізації як прийняття індивідом групових норм, "прийняття особистістю переконань. цінностей і норм вищого чи нижчого статусу, характерних для груп, членства в яких особистість домагається".
У процесі соціалізації індивід готується до відповідності вимог і очікувань інших членів суспільства в широкому діапазоні можливих життєвих ситуацій. Соціалізація містить набір агентів і механізмів, завдяки яким забезпечуються соціально схвильована поведінка та норми моралі. Нарівні з ідентифікацією, що розуміється як ототожнення себе з іншими, ключовим поняттям при описуванні соціалізації часто обирають імітацію. Остання розуміється як усвідомлене прагнення дітей копіювати поведінку батьків і вчителів, які є для них взірцем.
Соціалізація як навчання соціальним ролям - одна з найважливіших ідей про нерозривний зв'язок процесів виховання, навчання і соціалізації, підсумком яких є "засвоєння реквізиту орієнтації для задовільного функціонування в ролі".
Серед плідних для виховання ідей соціалізації в працях соціологів потрібно, на наш погляд. зазначити також:
ідею про те, що соціалізація пов'язана з адаптивними процесами;
думку про встановлення соціальних зв'язків як про один з механізмів соціалізації;
положення про значення для успішної соціалізації формування самосвідомості й системи соціальної орієнтації, а також розвитку мови.
Соціалізація розуміється як входження в соціальне середовище шляхом пристосування до нього. " [27, с. 124].
Очевидно, не так просто було відійти від розуміння людини як "гвинтика", хоча і з певними функціями та соціальними ролями. І хоча В. Д. Паригін застерігає, що це "не простий процес автоматичного прийняття індивідом вимог, функцій і ролей соціального середовища, способів соціального спілкування і взаємодії, ця "неавтоматичність" полягає лише в ступені злиття з вимогами та нормами суспільства, ступені прийняття чи неприйняття індивідом традицій і стандартів.
В 90-ті роки інтерес до дослідження проблем соціалізації підвищується. Триває розширення напрямків дослідження соціалізації, уточнюються її структура та функції, поглиблюється вивчення соціальних механізмів та інститутів соціалізації, уточнюються особливості взаємодії соціалізації та виховання в сучасних умовах.
Переходячи до "міжособистісного спілкування", в якого соціалізація охоплює процес і результат групового впливу на особистість, зазначимо, що вона здійснюється шляхом міжособистісного спілкування, що відбувається згідно з об'єктивними законами, закріпленими в системі соціальних ролей. Прихильники вважають, що особистість виростає з множини інтеракцій людей з оточуючим світом у результаті яких вона навчається дивитися на себе очима інших, тобто думати про себе як і про інших, а також розуміти поведінку інших людей.
Відомий інтерес для організації виховного процесу становить положення Дж. Г. Міда про три стадії соціалізації. На першійз них - імітації - діти копіюють поведінку дорослих, не завжди розуміючи її. На
Loading...

 
 

Цікаве