WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → 1. Історичні етапи розвитку психології як науки. 2. Педагогічна діяльність В.О.Сухомлинського - Контрольна робота

1. Історичні етапи розвитку психології як науки. 2. Педагогічна діяльність В.О.Сухомлинського - Контрольна робота

для них психічне нічим не відрізняється від матеріального.
Як одні, так і другі твердження протирічать і сучасним даним науки і основам наукового підходу до дійсності.
Вихід з цього тупика було знайдено на четвертому етапі розвитку психологічної науки, коли вдалось довести, що між психічним і матеріальним існує не протиріччя і не тотожність, а єдність. Психікаявляє собою функцію, тобто спосіб дії, відповідної форми високо організованої матерії нервової системи і в вищому її прояві мозку. Носієм психічного є матерія. Таким чином психологія це наука про закономірності виникнення, розвитку і прояву психіки взагалі і людської свідомості зокрема.
На шляху становлення психології як науки, виникали різні школи, напрями і концепції. За своїм характером вони були різними, часто суперечили одна одній. Так, в радянській психологічній науці, на основі комуністичної ідеї, ставилось завдання виробити один, моністичний підхід до вивчення і пояснення психічних явищ. Методологічною основою дослідження психіки мала стати діалектико-матеріалістична орієнтація, насамперед ленінська теорія відображення. Проте, не зважаючи на ідеологічний тиск, єдиний підхід до вивчення психіки виробити не вдалося. В конкретних дослідженнях радянського періоду інколи прямо, а в більшості випадків замасковано використовувалися положення психологів різних напрямків і шкіл, що стало свідченням творчого використання здобутків світової психологічної науки.
Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Загальним для них є те, що всі вони використовують як один метод вивчення психіки самоспостереження, тобто, спостереження людини за змістом і актами власної свідомості. Одним із напрямків інтроспективної психології є вчення про "внутрішній досвід", з позиції якого психічні явища пізнаються принципово іншим способом, ніж матеріальні (Дж. Локк, Р. Декарт та інші). Такі думки були предметом особливої критики з боку деяких радянських психологів. Проте, цей напрям психології слід розглядати як важливий етап у її розвитку, а вироблені інтроспективною психологією методи заслуговують на увагу. Зрештою, майже всі сучасні психологи вважають, що свідомість є сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто, інтроспекції.
Асоціативна психологія бере свій початок із стародавньої філософії. У межах цього напряму психічні явища пояснювалися головне за допомогою поняття про асоціації. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали відмовитись від абсолютизації цього напряму. Проте, положення представників асоціативної психології плідно використовуються в сучасній психологічній науці.
Дехто з представників асоціативної психології висунули теорію "елементаризму", згідно з якою свідомість складається з простих елементів (відчуття, згадування, тощо), а ці елементи об'єднувались за законами асоціацій.
Психоаналітичний підхід був розроблений З. Фрейдом (1856 1939) наприкінці ХІХ на початку ХХ століття спершу як метод лікування психічних захворювань, а пізніше для побудови гіпотез і теорій з психології, зокрема для пояснення ролі несвідомого в психіці людини. Фрейд прагнув створити узагальнення не тільки психологічного, а й філософського характеру, побудувати оригінальну теорії психоаналітичної психології та філософії. В структурі особистості Фрейд виділив три взаємодіючі компоненти: "Воно", "Я" "Над-Я". Несвідоме (Воно), за Фрейдом, є успадкованим людською організацією, глибинним шаром, "киплячим котлом інстинктів", невгамовних потягів людини. Свідоме "Я" є посередником між "Воно" і зовнішнім світом. "Я" виконує функції впливу цього світу на несвідоме "Воно". "Над-Я" це "інтерналізована" версія суспільних норм і стандартів поведінки.
За Фрейдом "Я" намагається підкорити собі "Воно", а якщо це не вдається, то "Я" підпорядковується "Воно", створюючи тільки видимість своєї зверхності над ним. "Над-Я" також може панувати над "Я", виступаючи в ролі совісті, або несвідомого почуття вини. Отже, за Фрейдом "Я" немовби стиснуте в лещатах багатьох суперечностей. "Я", зазначає Фрейд, перебуває під загрозою зовнішнього світу з боку клекотіння "Воно" і суворості "Над-Я". Психоаналіз Фрейда поступово зазнавав змін з'явився неофрейдизм. Один з його представників німецько-американський психолог Е. Фромм (1900 - 1980) заперечив біологізм Фрейда, переглянув символіку несвідомого, переносячи акцент із придушення сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціальними причинами. Він ввів поняття "соціального характеру", трактуючи його як сполучну ланку між психологією індивіда та соціальною структурою суспільства.
У психоаналізі використовується поняття "інтроекція". Воно має місце при дослідженні механізмів ідентифікації, за допомогою яких людина присвоює характеристики іншої особи.
Аналітична психологія була заснована швейцарським психологом К.Г. Юнгом (1875 - 1961). Він розглядав процес психічного розвитку індивіда як асиміляцію свідомістю змісту особистого і колективного несвідомого. За Юнгом, центром психіки є архетип Самості (від грецького початковий образ, ідея). Поняття самість у Юнга вживається як архетип колективного несвідомого. За Юнгом, розвиток особистості у процесі її індивідуалізації йде від свідомості до особистого несвідомого, а від нього до колективного несвідомого, центром якого є самість. Юнг зазначає, що в міфах, казках, сновидіннях символами Самості часто виступають мудрий дідусь, хрест, коло, квадрат та інші символи Цілісності. За Юнгом, Самість неможливо виявити емпірично. Він використовує це поняття для обгрунтування самореалізації індивіда. Самореалізація, на думку Юнга, відбувається шляхом занурення у глибини колективного несвідомого. Кінцевою метою індивідуального розвитку є досягнення особистістої неповторності. Згідно з Юнгом, людська психіка поєднує в собі різноманітні архетипи. Всі вони розглядаються Юнгом як глибинний, початковий образ, який людина сприймає тільки інтуїтивним шляхом і який в результаті несвідомої діяльності виявляється на поверхні свідомості в формі різноманітних уявлень, символів, які є важливим грунтом для уяви, фантазії. Термін "своє" використовується в аналітичній психології для оцінки суб'єктивного внутрішнього бачення, яке складається у суб'єкта про самого себе, про свої почуття, помисли, тощо. Вживається і поняття "своє глибинне". Воно означає сукупність знань людини про свій внутрішній світ, не залежений від зовнішньої реальності.
Юнг ввів поняття "комплекс" сукупність взаємопов'язаних, емоційно заряджених ідей. У психоаналізі комплекс трактується як несвідоме психічне утворення, яке
Loading...

 
 

Цікаве