WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Освіта, шкільництво і педагогічна думка в Україні у XX ст. - Реферат

Освіта, шкільництво і педагогічна думка в Україні у XX ст. - Реферат

вона в умовах розрухи, зростання кількості безпритульних дітей, відсутності вчительських кадрів, приміщень для занять.
Ще під час війни було ухвалено низку важливих для розвитку шкільництва рішень: дітей до школи приймали з 7-річного віку; запроваджувалося роздільне навчання хлопчиків і дівчаток (проіснувало до 1954 р.); з'явилися нові типи навчально-виховних закладів (школи робітничої і селянської молоді, суворовські та нахімовські училища); відкривалися дитячі будинки для дітей-сиріт; запроваджувалися обов'язкові випускні екзамени, нагородження випускників-відмінників золотою і срібною медалями тощо.
Після війни розгорнулася робота з відновлення роботи школи на всій території України. У 1949 р. здійснено перехід до загальної обов'язкової семирічної освіти, у 1956 р. з'являється новий тип школи - школа-інтернат. 24 грудня 1958 р. було прийнято закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР", яким передбачався перехід на обов'язкову 8-річну освіту для дітей віком від 7 до 15-16 років; основний тип середньої загальноосвітньої трудової політехнічної школи з виробничим навчанням (11-річні: 8 класів + 3 роки для здобуття повної середньої освіти та професійної підготовки). З 1964 р. середня школа стала 10-річною. У 1966 р. скасовано обов'язкову професійну підготовку в загальноосвітніх школах. Починаючи з сьомого класу, вводяться факультативні курси з окремих навчальних предметів. З 1972 р. здійснюється перехід до обов'язкової середньої освіти.
У 1984 р. було прийнято основні напрями шкільної реформи, що передбачала підвищення якості освіти й виховання. Згодом було здійснено перехід на навчання дітей з 6-річного віку та на 11-річний термін шкільного навчання; змінювалася структура загальноосвітньої школи (початкова - 1-4 класи, неповна середня - 1-9 класи, середня школа - 1-11 класи); зменшувалася наповнюваність 1-9 класів до 30, 10-11 - до 25 учнів. Проте через економічну кризу в країні ці реформи загальмували.
Сучасний розвиток системи освіти в Україні визначено Законом України "Про освіту" (1991) та Державною національною програмою "Освіта" ("Україна XXI століття").
Відповідно до ст. 25 "Структура системи освіти" Закону "Про освіту" вона складається з таких компонентів: дошкільне виховання; загальна середня освіта; професійна освіта; вища освіта; післядипломна підготовка; аспірантура, докторантура; підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів; позашкільне навчання і виховання; самоосвіта.
Державна національна програма "Освіта" передбачає такі напрями реформування освіти:
1) розбудова національної системи освіти з урахуванням кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя України;
2) забезпечення моральної, інтелектуальної та психологічної готовності всіх громадян до здобуття освіти;
3) досягнення якісно нового рівня у вивченні базових предметів: української та іноземних мов, історії, літератури, математики та природничих наук;
4) створення умов для задоволення освітніх та професійних потреб і надання можливостей кожному громадянину України вдосконалювати свою освіту, підвищувати професійний рівень, оволодівати новими спеціальностями;
5) забезпечення у кожному навчально-виховному закладі відповідних умов для навчання й виховання фізично і психічно здорової особистості, запобігання пияцтву, наркоманії, насильству, що негативно впливають на здоров'я людей.
Значний внесок у розвиток української педагогічної думки XX ст. зробили видатні педагоги Софія Русова, Г. Ващенко, А. Макаренко і В. Сухомлинський.
Софія Федорівна Русова (1856-1940) - активний громадський діяч, перша жінка педагог-теоретик в Україні, письменниця.
Першим кроком у педагогічній діяльності Софії Русової було створення разом із сестрою Марією у 1871р. у Києві першого Фребелівського дитячого садка для дітей простих людей. Згодом він перетворився на осередок української національної культури: у вечірні години тут збиралися члени аматорського драматичного гуртка.
На початку своєї діяльності Софія Русова пише низку статей, присвячених життю і творчості видатних письменників, філософів, діячів культурно-освітньої ниви. Особливої уваги заслуговує видана окремою книжкою праця "Страннік Григорий Саввич Сковорода. Біографіческий очерк", в якій вона намагається виокремити моральне кредо Г. Сковороди як предтечі української філософської думки.
У подальшій своїй діяльності Софія Русова зосереджується на педагогічній творчості. Вона пише підручники, видає "Український буквар", "Початкову географію", підручники французької мови.
На сторінках журналу "Світло" широко представляє здобутки передової світової педагогічної думки, висвітлюючи педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо, И.-Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, Л. Толстого, П. Лесгафта, робить огляд педагогічних журналів. Головну увагу спрямовує на опрацювання суспільних, філософських і психолого-педагогічних засад, на яких би мала будуватися національна система освіти і дошкільного виховання.
На її думку, центральним у розв'язанні проблеми школи й освіти є питання про вчителя. У статті "До сучасного становища народного вчителя" вона стверджує, що тільки досвідчений, щасливий, незалежний у правовому та економічному становищі вчитель буде корисним і для учнів, і для їхніх батьків, і для суспільства. Софія Русова вважала, що школа й освіта повинні запозичувати прогресивні світові здобутки і водночас створювати свою власну систему навчання на національному ґрунті, враховуючи передусім потреби свого краю, національні особливості та історичні традиції, зокрема традиції братських шкіл.
Найбільш плідний період у діяльності Софії Русової припадає на час її роботи в Центральнії Раді в період УНР і пов'язаний з переїздами в Кам'янець, Вінницю та інші міста. У цей час вона разом з іншими діячами на державному рівні опрацьовує й очолює практичне здійснення програм розвитку національної системи освіти, підготовки національних педагогічних кадрів, організації педагогічних видань та ін. У першому номері часопису "Вільна українська школа" від Комісаріату освіти Софія Русова друкує програмну статтю "Націоналізація школи". Водночас готує й видає книжки, підручники: "Нова школа", "Перша читанка для дорослих для вечірніх та недільних шкіл", "Початкова географія та методика початкової географії", "Дошкільне виховання", "Позашкільна освіта", "Нова школа соціального виховання" та ін.
Вона вважала, що концепція національної освіти має вибудовуватися передусім на засадах сучасних положень психології тапедагогіки про закономірності та умови розвитку дитини, про методи навчання й виховання, найдоцільніші для певного віку.
Особливого значення у розвитку дитини надавала рідній мові, аргументовано формулювала один із засадничих принципів навчання," а саме: навчання у школах і дитячих садках мусить здійснюватися рідною мовою.
Висловлювала вона свої думки і стосовно структури школи. На її погляд, навчання у початковій школі має тривати 4-5 років.
Принципово важливе значення у вихованні й навчанні дітей Софія Русова надавала мистецтву, спершу національному, а згодом і світовому. На її думку, все виховання має бути пронизане мистецтвом, естетичним сприйняттям, емоціями.
Перебуваючи в еміграції (1921-1940), вона працювала над підручниками і посібниками для студентів, майбутніх працівників дошкільних закладів, шкіл та дитячих притулків для українських дітей. У Празі вийшли її книжки
Loading...

 
 

Цікаве