WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Етнопедагогічні основи Гуцульської школи - Реферат

Етнопедагогічні основи Гуцульської школи - Реферат

гуцульська родина - перший осередок любомудрості, національного виховання гуцула, світлиця моральних чеснот і благородних вчинків, плекальниця пошанівку до рідної мови, предків, релігії, карпатського краю, фольклору, народних традицій, свят, обрядів, символів, самобутньої родинно-побутової культури, гуцульського мистецтва, ремесел і промислів. Гуцульські вдача і характер, духовний світ теж формується там, де гуцул народився і виріс, тобто в родинному гнізді. Не випадково в гуцульській коломийці наголошується:
Ой не той то, брате, гуцул, Що погуцулився. Але той то, брате, гуцул, Що в горах вродився.
Функції гуцульської родини благородні й різноманітні: відтворення й продовження гуцульського роду, українського народу, нації; виховання дітей; організація домашнього й підсобного, господарства, ремесел і промислів, споживання, побуту, дозвілля; забезпечення єдності, наступності й спадкоємності поколінь, передачі дітям духовних і матеріальних цінностей, виробничого та життєвого досвіду, господарсько-трудових умінь і навичок, родинно-побутової культури; етнічна соціалізація; підготовка молоді до сімейного життя.
Коріння гуцульської родини сягає вглиб сивої давнини, її традиції складаються й розвиваються впродовж багатьох тисячоліть, форма шлюбного союзу вже досить виразно постає ще в індоєвропейську епоху. Моногамія (одношлюбність) остаточно закріплюється у час Київської Русі, з прийняттям християнства, і виступає провідною формою сім'ї й понині.
Довгий час на Гуцульщині зберігається велика родина, яка може об'єднувати до 20-30 душ. Дорослі діти рідко відділяються від батьків, мешкають разом, ґаздують спільно. А порядкує хтось із найстарших, найбільш досвідчений, вольовий і кмітливий. Ця тенденція зберігається і в наступних XIV-XVII століттях. Поряд з великими родинами з'являються й малі індивідуальні сім'ї, кількість яких наприкінці XVIII ст. різко зростає. Вони складалися з батьків і неодружених дітей (4-5 чол.).
З собою на господарстві батьки, як правило, залишають наймолодшого сина, передаючи йому в спадок своє господарство й хату. При відсутності синів це право одержує наймолодша дочка. Той, хто залишається в господі батьків, зобов'язаний дотримати їх до смерті. Цим мудрим кроком запобігається самотня старість, реалізується синівський і дочірний обов'язки перед батьками, єдність і спадкоємність поколінь.
Батьків похилого віку віддавати в будинки для перестарілих ("дідорні") на Гуцульщині не прийнято. Синівська й дочірня невдячність серед гуцулів гостро засуджується. Той, хто вдається до цього негідного вчинку, зазнає великого сорому перед Богом, людьми і цілим Божим світом.
Українські народні чесноти й норми християнської моралі пильно оберігають добрі родинні взаємини всіма можливими засобами, у тому числі й через культивування родинного мовленнєвого етикету.
Традиційна гуцульська родина має повну розгалуженість назв спорідненості й свояцтва, що свідчить, на мій погляд, про стійкість зв'язків і тісних взаємин не тільки внутріродинних, але й між родичами та свояками - як близькими, так і далекими. В основному ці назви, за незначним винятком, такі ж, як і по всій Україні.
До матері гуцульські діти звертаються словами: "мама", "мамка", "неня", "ненька", а до батька: "тато", "таточко", "дєдя", "дєдик", "няньо", "нянько". Згадаймо гуцульську коломийку:
Ой летіла ластівочка та сіла на дубка. Люблю мамку, люблю нянька, люблю свого любка.
Український історик, гуцул за походженням (з с. Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області), Іван Кузич-Березовський у своїй книзі "Оріяна", присвяченій праісторії України, твердить, що слово "мама" походить від Ама - імені богині землі; "тато" - від праукраїнського слова "пато", яким наші далекі предки-орії величали своїх головних держав-них правителів (тому запорізькі козаки свого отамана звали батьком); ненька, неньо - від власного імені бога врожаю Нана; внук - від унк (рід).
Як бачимо, слова "мама" (неня), "нянько" (тато) мають божественне походження, то й ставитися до осіб, яких так називаємо, тобто до мами й до тата, треба з особливою пошаною. Побутування азійської "матірщини" тут категорично неприпустиме.
Нам, українцям, які підняли пошану до матері на рівень патріотичної любові до неньки України й до культу Богоматері, вдаватись до брутальної лайки не тільки непристойно, але й злочинне.
Самі завжди пам'ятаймо й дітей, внуків та правнуків своїх застерігаймо, що той, хто полюбляє брудну лайку, в першу чергу, ганьбить сам себе, свою рідну матір, бабусю, всю свою родину, наносить велику шкоду українській культурі, чинить страшний злочин проти України. Тому треба рішуче й назавжди відмовитися від цього найдикішого азійського (московського) паскудства.
У нашому рідному гуцульському середовищі споконвіків прийнято ставитись до тата й мами, дідусів і бабусь, братів і сестер, родичів і свояків із глибокою повагою і ввічливістю, дітям до батьків звертатись через пошанне "Ви". Невід'ємним компонентом етикету щоденного вітання гуцулів виступає діалог: "Мамка, татко дужі? - "Дужі, єк ваші?"
Ні в українській літературній мові, ні серед гуцульських діалектів немає слів, які б ображали дєдика чи неньку. Тож наслідуймо й бережім цю прекрасну гуцульську традицію пошанного ставлення до батьків, до родини.
Залежить це, в першу чергу, від самих батьків. Невипадково кажуть, що в порядних батьків чемні діти. Як виховаємо своїх дітей, такими й будуть. В основі їх виховання лежить застосування народної педагогіки, спрямованої на плекання душі, тіла й розуму, людської гідності й національноїгордості гуцула-укра-їнця, патріота незалежної України, пройнята вільнолюбивим ду-хом опришківства і легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша, добра пам'ять про яких пильно зберігається у головах нащадків не тільки на Гуцульщині, але й по всій Україні.
В арсеналі гуцульської родинної педагогіки такі могутні виховні засоби впливу на дітей та молодь, як рідна материнська мова, чарівна природа карпатського краю, багатющий фольклор гуцулів різних видів і жанрів, звичаї, традиції, свята, обряди, символи, ритуали, ігри й іграшки, народне мистецтво, ремесла й промисли.
Завдяки глибокій пошані до світлої пам'яті своїх предків, власної самобутньої родинно-побутової культури, що з великою майстерністю і правдивістю змалював класик української літератури Михайло Коцюбинський у повісті "Тіні забутих предків": гуцули, як ніхтй інший, чи не найкраще зберегли від руїв-ницьких наскоків чужинців і яничарів своє рідне, національне, тобто те, що найдужче формує гуцульське "Я", гордість за при-належність до гуцулів, до української нації. Домінантність названої риси й міцної етнічної солідарності, а з ним і загальноукраїнської єдності досить виразно демонструвались, зокрема, на Першому Світовому конгресі гуцулів у Івано-Франківську в жовтні 1993 року.
Гарний звичай панує в гуцульських селах і понині, коли всі, хто зустрічається на його вулицях, навіть незнайомці, чемно вітаються між собою. Цим культивуються коректні, доброзичливі взаємини між людьми. Тут усе чітко й конкретно передбачено: хто, коли, де, з ким і як повинен вітатися. І діти прилучаються до цього змалку, з колиски, коли їх привчають робити "па-па", привітно махаючи ручкою. При вітанні з дідусем та бабусею внуки цілують їхню руку, а ті у відповідь гладять чемних онуків по голівках і цілують їх у щічку.
Бути чемними й привітними привчають дітей гуцульські народні казки, персонажі яких обов'язково вітаються між собою. За проступки своїх дітей несуть відповідальність батьки. Тому при вгамуванні бешкетника неодмінно запитують, чий він син і неодмінно ставлять' до відома
Loading...

 
 

Цікаве