WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Навчання орфографії в сучасних умовах - Реферат

Навчання орфографії в сучасних умовах - Реферат

Навчання орфографії в сучасних умовах
На основі лінгвістичних знань учні загальноосвітньої школи повинні оволодіти мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності: під час слухання, читання, говоріння, письма. Визначальними в писемному мовленні є орфографічні норми, яких мають дотримуватися всі громадяни країни. Тому процес формування орфографічних навичок має соціальний характер і потребує постійної уваги до себе.
Значна частина відхилень від правописних норм сучасної української літературної мови зумовлена впливом навколишнього мовленнєвого середовища. Ця проблема зацікавила методистів у 40-50-их роках XX ст. Так, О.В.Текучов і О.П.Шейніна досліджували методику вивчення російської мови в умовах місцевих говорів. У вітчизняній методиці на особливості засвоєння орфографії в школах з діалектним оточенням звернули увагу С.Х.Чавдаров, А.О.Загродський, М.Т.Доленко, Г.І.Купрієнко, Л.М.Симоненкова, М.В.Бардаш.
Меншою мірою зазнають впливу діалектів учні міських шкіл, проте і їхня грамотність перебуває в прямій залежності від мовленнєвого середовища, яке склалося у великих і малих промислових центрах країни. Впродовж тривалого часу в різних сферах суспільної діяльності поряд із рідною українці використовують російську мову. У результаті українська мова зазнала не тільки транспозиційного впливу з боку спорідненої їй слов'янської мови - позитивного переносу подібних лінгвістичних рис, але й інтерферуючого - негативного проникнення в неї форм іншої мови, що виразно помітно в мовленні учнів загальноосвітніх шкіл.
Тривалий час наукові розробки способів підвищення правописної грамотності учнів вичерпувалися пошуками універсальних методів навчання орфографії або удосконаленням внутрішньої організації уроків вивчення правопису. Означена проблема у пропонованій методиці навчання орфографії розглядається з позиції комплексного підходу до її вирішення. Ми керувалися тим, що культура мовлення - невід'ємна ознака загальнолюдської культури, її зовнішніми виявами є усний і писемний різновиди, які неоднаково формуються та мають спільний словниковий склад і граматичну будову. Внутрішнє ("про себе") і зовнішнє (усне і писемне) мовлення становлять єдність, яка не виключає своєрідності, проте "специфічність кожної з цих форм мовної діяльності така, що не порушує їх єдності". Внутрішнє мовлення є "мисленою чернеткою" (вислів Л.С.Виготського) писемного, яке, в свою чергу, залежить від усного, що становить основу його розвитку.
Аналіз лінгвістичної, педагогічної, психологічної і методичної літератури з досліджуваної проблеми дає підстави припускати, що навчання орфографії з урахуванням впливу мовленнєвого середовища й опорою на зв'язок з різними розділами української мови сприятиме виробленню у школярів міцних орфографічних навичок, якщо при формуванні їх дотримуватися таких етапів навчальної роботи:
1. Встановлення лінгвістичного діагнозу слова і - в разі потреби - приведення лексеми у відповідність із літературним аналогом.
2. Визначення орфограми.
3. З'ясування орфограми.
4. Правиловідповідна мотивація орфограми.
5. Послідовне виконання орфографічних операцій, зумовлених вибором нормативного написання.
6. Комплексне використання різновидової навчальної діяльності, спрямованої на практичне застосування орфографічних знань.
7. Корекція орфографічних умінь і навичок.
Встановлення лінгвістичного діагнозу слова і приведення лексеми у відповідність із літературним аналогом
Встановити лінгвістичний діагноз слова - означає з'ясувати правильність його вживання шляхом виявлення інтерферуючих компонентів, що в процесі письма спричиняють деформування орфографічних норм. У зв'язку з цим учні повинні:
" знати особливості виучуваних систем української й іншої слов'янської мов;
" розуміти природу діалектних явищ;
" відчувати нашарування нелітературних елементів в орфоепічній, лексичній і граматичній структурах рідної мови та вміти протиставляти їх нормам літературної мови.
Так, в ареалі південно-західного наріччя, визначаючи діагноз характерного для його говорів дієслова [ходит] (Він ходит до школи), учень уголос або "про себе" робить опис умов вживання м'якого знака в окресленій граматичній категорії і доходить висновку, що на відміну від діалектної і російської мов у літературній українській мові в закінченнях 3-ої особи однини 11-ої дієвідміни вживається м'який знак.
В умовах інтерферованого мовленнєвого оточення послідовність виконання розумових дій у тій її частині, що стосується переходу від операцій зовнішніх, предметних, до внутрішніх, мислених, має бути така;
o читання учнями орфографічне складних слів, записаних на картках або класній дошці;
o промовляння слів уголос;
o мислене, внутрішнє сприймання слів.
Правописне складні слова слід посилено використовувати в зорово-слухових вправах. Наприклад, для школярів, які проживають в ареалі південно-західних говорів, важкими для написання є слова з літерою на позначення голосного [о], який у ненаголошеній позиції так лабіалізувався, що артикуляційне зблизився із звуком [у]: [уб' і'д] - обід, [субо'йу] - собою, [тур'і'к] - торік тощо.
На спеціальних картках виразним шрифтом записуються слова, щоб їх легко змогли прочитати учні:
Обгортка, один, оглядач; гордість, море, поле; льон, бадьорий, сьомий; тополя, осока, сьогодні; зозуля, кожух, горіх.
Вчитель почергово демонструє картки, роблячи паузи для осмисленого читання учнями записаних слів, далі сам зачитує перші три слова, в яких голосний [о] звучить чітко, без будь-якого наближення до інших звуків. Учні наслідують вимову вчителя. У такий спосіб вимовляються й інші слова, в яких [о] виразно артикулюється в наголошеній позиції після твердих приголосних (гордість, море, поле), м'яких (льон, бадьорий, сьомий), у ненаголошеній позиції після твердих і м'яких приголосних (тополя, осока, сьогодні). І лише зачитуючи слова, вміщені на останніх трьох картках, учитель акцентує увагу школярів на нормативності вимови [о] з незначним наближенням до [у] в позиції перед складом із наголошеним [у] та [і].
Школярі ще раз голосно вимовляють запропоновані вчителем слова, спостерігають за способом артикулювання аналізованого звука, завчають його вимову, щоб за аналогією до зразка
Loading...

 
 

Цікаве