WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Заслужений вчитель України Кость Голобородько - Реферат

Заслужений вчитель України Кость Голобородько - Реферат

Пришкільна майстерня мала у своєму складі спеціальну учнівську бригаду з ремонту сільських будинків. При школі були створені теплиця й живий куточок, що знаходилися під опікою вихованців різного віку. Регулярно здійснювалися тематичні екскурсії учнів і вчителів на виробництво, сільськогосподарські об'єкти.
Ефективно працювали технічні гуртки. Школярі на взаємовигідних умовах співпрацювали з місцевим колгоспом. Вони піклувалися про екологічну естетику Станіслава. Їхніми руками у селі вирощувалися фруктові й декоративні дерева, висаджувалися парки. У виступах перед учительською громадою області Кость Йосипович часто підкреслював, що виховання у праці, через трудові процеси - річ дуже важлива й не варто ним нехтувати.
Результати навчально-виховних інновацій, здійснюваних у Станіславській школі протягом двох десятиліть, виявилися настільки помітними, що 1961 року херсонський дослідник Михайло Ковальов характеризував її так: "Школа славиться тим, що дає учням глибокі знання з основ наук, прищіплює їм любов і навички до праці. В післявоєнні роки майже всі випускники цієї школи вступали в вузи, бо дійсно мали добру теоретичну підготовку".
К.Й.Голобородько неодноразово висловлював думку: людина народжується для того, щоб перемагати - обставини, долю, негаразди. Людей з психологією переможців - тих, хто може брати життєві висоти, досягати поставленої мети,
стверджувати своє право на соціальну вагу, максимально висловлювати себе у різних формах працевиявлення, - Кость Йосипович виховав чимало.
У формуванні непересічної особистості К.Й.Голобородько досяг таких вершин, які виявилися підвладними небагатьом з сучасних йому педагогів. Чи не занадто суб'єктивно сформульовано цю тезу? Сподіваюся, ні. Серед випускників Станіславської середньої школи виділяється потужна когорта іменитих людей. Це доктор медичних наук Ю.С.Гаркуша-Божко, генерал-лейтенант бронетанкових війск І.Н.Гаркуша, кандидати фізико-математичних наук О.Я.Кучма, З.В.Колісниченко, колишній редактор часопису "Донбас", автор понад двадцяти книжок К.Є.Михеїв, письменник і редактор херсонських обласних газет Ю.К.Голобородько (старший син педагога), лауреат Державної премії СРСР механізатор О.П.Галушко, відмінник народної освіти Р.Я.Кучеренко та ін. Достеменно сказано: скажіть, чого ви досягли, й стане зрозумілим, чому вас учили.
Напружена учительська робота супроводжувалася художньою діяльністю Костя Голобородька (так він підписував свої твори). Біографічний, педагогічний, аналітичний досвід у межах майже століття - таким був закономірний матеріал для його літературної творчості.
У жанрах короткої прози - оповідання, новели - Кость Голобородько змальовував життя й стосунки української школи початку ХХ сторіччя ("Призначення"), психологічні перипетії національно-громадянської війни ("Гроза над Дніпром"), етичні аспекти сучасної йому школи ("Чужий зошит"), динаміку становлення сильної, вольової особистості ("Місце під сонцем"), складнощі міжособистісних, інтимних стосунків ("Весна починається в березні", "Марина"). Він був прихильником реалістичного письма, пройнятого напругою психологізму.
Основна тема літературної творчості К.Голобородька - школа життя. Його персонажі, як правило, є динамічними натурами, вони долають внутрішні бар'єри, відкривають себе, свої невідомі, не реалізовані потенції. Пафос внутрішнього боріння, потяг до зображення видимої та невидимої напруги людського життя складають художню основу прози Костя Голобородька. Прагнучи реалістичної повноти, повнокровності у зображенні дійсності, він звертався й до мотивів, що не були типовими для української літератури 50-60-х років.
Так, оповідання "Після бурі", вміщене у книжці "Вчителю наш дорогий…" (1961), відбиває поширеність в українській свідомості перших десятиліть ХХ століття ідеї національної незалежності. Проблема України, боротьба за її долю проходять лейтмотивом у творі. Один з основних персонажів оповідання, Вдовиченко, мріє про часи, коли "все буде по-українському, де не підеш. Служба божа у церкві і та буде правитись по-нашому…" Вдовиченко підкреслено пишається тим, що він українець і що його два сина у Києві, в лавах українського війська, воюють за українську ідею. Високо він оцінює й ватажків цієї ідеї, звертає до них такі піднесені слова: "У мене всі книги професора Грушевського, з ним самим бачився, говорив, як це з вами, бачив Петлюру, Винниченка. О-о, великі це люди! Послухали б ви, як вони люблять Україну!" Трагедія цього персонажу полягає в тому, що він, як й інші, виром історії втягнутий у жорстоку, непримиренну боротьбу, що точиться навколо України та долі людини у ній.
Улюблена художня територія Костя Голобородька - таврійські простори, краєвиди. У його творах чимало пейзажних малюнків, що передають специфічний характер Таврії - поєднання степу, безмежжя й водної далечини. Пейзажі є живими, виразними, вони виписані акцентованим, сильним словом, побудовані на густих, насичених інтонаціях.
"Стояла та пора року, коли в степу все вже погоріло. Жодної зеленої смуги. Куди не кинь оком - скрізь руда кострубата стерня. Зрідка попадалися убогі смужки закуреної кукурудзи, чорних соняшників. А то все - кучерявий курай, кущаста гусятниця з білястою кашкою, сивий мишій. Їм було привільно в широкому степу, порізаному вздовж і впоперек звивистими мужицькими наділами.
Гарбичка з необшитими драбинами повільно котилася курним степовим шляхом, скрипіла немазаними колесами, непригвинченими гайками", - малює характерну таврійську картину Кость Голобородько в оповіданні "Призначення".
Його улюблені герої - це характери, що живуть понад херсонським Дніпром. Вони переймаються побуденним клопотом. У їх вчинках немає нічого надзвичайного, несподіваного. Вони спокійно, непомітно пишуть історію свого життя, й у цьому, на перший погляд не ефектному, житті завжди знаходиться місце загальнолюдському - моральному вибору, коханню, стійкості.
Новели й оповідання написані статечним, неквапливим, розміреним стилем, тим стилем, що був притаманний і постаті самого К.Й.Голобородька.
Твори його публікувалися у херсонському альманасі "Наддніпрянські зорі" (1957), київському збірнику "Перший заспів" (1961), а також виходили друком у прозових збірках "Вчителю наш дорогий…" (1961), "Обрії пахнуть вітрами" (1966), написаних у співавторстві.
Кость Йосипович помер на 74-му році життя. Це сталося у мене на очах, в Станіславі. 16 червня 1973 року (добре пам'ятаю той день) рано-вранці він ліг на канапу в своєму кабінеті й більше не піднявся. Так закінчився шлях мого діда. День тоді видався сонячний, жаркий, і лиман стояв тихий-тихий.
Ще за життя про К.Й.Голобородька писали як про людину яскравої долі, як про "педагога-новатора", якому властиві "широкі і глибокі знання, великий життєвий досвід, кипуча енергія інастирливість у досягненні мети" (М.Ковальов). Він був людиною, педагогом і письменником Таврії. І це відчувалося в усьому, що він зробив і залишив після себе. Він був особистістю, що реально, повсякденно й цілевідданно змінювала оточуючий світ на краще.
Loading...

 
 

Цікаве